Новорічне. 1
Софія Малильо
Року дев’яносто добігають дати, –
ось майнуть останні дні календаря.
Вже одзвітувавши про здобутки й втрати,
грудень кане звільна в Вічності моря.
З ним відійде тихо ген за Часу брами,
у вселенські далі, цей буремний рік,
щоб у душах наших спогадами-снами
часом воскресати. Може, і повік.
Є в цих днях грудневих магія прощання, –
наче хвилі смутку розлились навкруг.
Та із їх полону крила Сподівання
в незборимім леті піднімають дух.
Оживає казка, чарівна, хоч давня,
новорічна казка, – на новім витку:
тануть, мов тумани, всі розчарування,
і в душі – Надія вже у сповитку.
Хай живе Надія! В світі окаяннім
хай вона нам сяє променем зорі,
бо нема над неї чудо-талісманів,
і нема без неї в майбуття доріг.
Хай у кожнім серці струменить Надія,
Рятівне й цілюще, світле почуття.
Тільки із Надії виростає Мрія,
і натхненна Творчість, і Краса буття.
Хах же буде Творчість, і Добро творяще,
і Любов, і Вірність, Злагода ідей
в друзів і знайомих, у найближчих наших
та й усіх живущих на Землі людей.
Хай всесильна Мрія мчить нас в емпіреї,
де немає смутку й зупинився час.
В передноворіччя хай прихильні феї
начарують Щастя кожному із нас!
27/XII-1990.
Людина
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
