Як душі живеться. 1
Софія Малильо
Душі людській живеться так не просто!
Щось в ній нове ворушиться щомить.
Щоб їй ширять, такий потрібен простір,
Як Всесвіт той, що зорями блистить.
Душа людська така вразлива й горда,
Що не терпить насильства ані зла.
Вона хворіє, гасне без свободи,
Як квітка гине без води й тепла.
Її підносять в зоряні широти
Любов і доброта – надійних два крила.
Лиш поки любиш гаряче, – лиш доти
Її не одоліє сила зла.
О, як же їй даровано багато
Для чистого любові почуття!
Усього їй довіку не обняти.
Для цього мало людського життя.
19/III-1990.
Людина
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
