Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Почуття

Природа почуттів так незбагненно дивна!

Коріння іхнє – в загадках душі.

Чого жадає в світі цім людина?

В чім творчості її невидимий рушій?

Потреби, – так. Тут відкриттів не буде.

Буття диктує: раз живеш – крутись!

Але чому тріпоче щось у грудях,

Коли із трелями злітає жайвір ввись?

А то вже – серця і душі потреба.

Того жадає палахкий наш дух.

Не можна нам без пісні, птаства, неба,

Краси-поезії, розлитої навкруг.

Не можна нам без радості – й печалі.

О, безумовно: і печалі теж.

В довічнім прагненні до ідеалів

Нерідко в них облуду й фальш збагнеш.

Чуття дарують нам безпам’ятне блаженство,

Вони ж нас кидають у вбивчий стрес.

За котрим з почуттів над нами верховенство?

Наскільки править нами інтерес?

Чом не завжди командує доцільність?

Чому безсилі аргументи знань?

В палкій жазі пізнати гармонійність

Ми натикаємось на частокіл питань.

О почуття! – джин творчості незримий!

Вони ж – і руйнівнича сила теж.

Знайди гармонію між розумом і ними –

Тоді й щасливим будеш ти без меж!

2/VI-1990.