Знаки часу. Звідки «хвилі» в Пересопницькому Євангелії?

Анна Романовська, Володимир Федотов

Пересопницьке Євангеліє [1], що створювалося в Пересопницькому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці [2], звідти й назва, належить до символів верховної влади в Україні. Проте роботи над створенням книги у Пересопниці лише завершилися. Що ж до початків її створення, то вони не зовсім вияснені. Нинішні дослідники воліють на цій темі не застановлятися, або ж вдаються до сором’язливого цитування, у своїх працях, записів із самого Євангелія, з яких власне і випливає пануюча ймовірність різночитань.

Замість уважного прочитання джерела, прискіпливого ставлення буквально до кожної літери, дослідники, на цей раз, пішли старою протоптаною дорогою, тримаючи на руках непевну карту.

У тих розвідках не останнє місце займає твердження про початок робіт над створенням Євангелія в «Двірецькому монастирі із церквою Святої Трійці», але з цього твердження часто не виникає більш серйозних зусиль над локалізацією монастиря. Обмежуючись некритичним пригадуванням висловлювань середини ХІХ початку ХХ століть в літературі різного змісту і спрямування з’явилися Двірецькі монастирі сіл Двірець на Львівщині, Рівненщині, Заславщині, а чи й зовсім, як у Володимира Рожка, «Двірець» непомітно перелицювався в «Пересопницю» не залишивши й сліду від того часу коли створювалися окремі частини Євангелія [3].

Отак пригадавши, що Пересопницьке Євангеліє починалося в Двірецькому монастирі, беруться й собі "по-пам’яті" вигадувати [4].

Що ж найгірше, в умовах майже спонтанного повторення зразків чужої інтерпретації, втрачається зв’язок з духом Євангелія, з очевидними, як нам видається, обставинами, що зумовили його появу.

Маємо замір звернути увагу на це неподобство – іґнорування речей, що лежать долілиць, речей серед яких заховалися початки створення найпишнішого рукопису Волинської школи.

Віра Фрис, дослідивши репертуар української рукописної книги XVI – першої половини XVIІ століть, засвідчила переважаюче число Євангелій. На думку дослідниці без Євангелія важко собі уявити якусь з важливих, й не дуже, тогочасних подій, починаючи від щоденної літургії й закінчуючи, скажімо, невчухаючими зливами.

Коло осіб замовників Євангелій визначалося передусім «турботою про спасіння душі – як власної, так і своїх близьких» та можливістю заплатити за цінами 1560-их від 5 до 10 золотих за книгу виконану на папері.

Книги створювані в другій половині XVI століття мали невибагливе оформлення. Малочисленні нарядні фоліанти з’являлися як заведено на замовлення шляхти або церковних ієрархів[5].

Книги створювалися при княжих дворах, монастирях і церквах, задовольняючи таким чином духовні потреби виключно з теологічної точки зору.

Соціальний стан писців, як правило однорідний, представлений переважно духовними особами. Крім священиків, дяків, дияконів і ченців, доволі суттєву групу 15,2% від числа облікованих Вірою Фрис переписувачів становлять поповичі[6].

Під цим оглядом Пересопницьке Євангеліє править за еталон, за невеликим виїмком – книга написана на пергаменті.

Замовником Євангелія виступила княгиня Анастасія Заславська (Гольшанська Дубровицька) [7]. Початком його переписування слід вважати 15 серпня 1556 року, день празнику Успення Пресвятої Богородиці [8]; 9 травня цього ж року помер чоловік фундаторки – князь Кузьма Заславський [9]. Очевидно піклування про душу небіжчика послужило не останньою мотивацією тієї фундації.

З окремих розвідок можна довідатися, що кн. Анастасія Заславська була настоятельницею «Заславського жіночого монастиря» [10]. За автора цієї граматичної конструкції, що почала компілятивну мандрівку з текста до тексту, слід вважати Михайла Максимовича [11]. І хоча вже 1912 року Олексій Грузинський звернув увагу на такий, як він гадав, «недогляд» Павла Житецького [12], ним до того часу, крім останнього, встигли безоглядно скористатися цілий ланцюжок авторів [13]. Павло Житецький невчитав у записі до Пересопницького Євангелія надрядкової «р» у слові «дворци» й на цій підставі зробив висновка про жіночий характер Заславського монастиря. У цій же ж розвідці Павло Житецький на підставі згадки з Литовської метрики, що на його думку мала стосунок до кн. Анастасії Заславської, рефлексує з приводу її можливого постригу. І тут він не має рації. Оскільки, перше: кн. Анастасія Заславська не була матір’ю кн. Івана Чорторийського на Клевані; друге: в згадці з Литовської метрики йдеться про батька кн. Івана Чорторийського луцького намісника кн. Федора Чорторийського [14].

Другий елемент, що на думку російських і малоросійських авторів додавав кн. Анастасії Заславській, як і всій справі створення Пересопницького Євангелія «благочестия», це її «сестра», набагато вища у духовній ієрархії особа, кн. Юліанія Гольшанська Дубровицька, канонізована православною церквою Свята. Її ім’я щоправда не було записане до Євангелія лише з однієї причини. Тому, як помилково вважає архиєпископ Філарет Ґумільовський, що кн. Юліанія Гольшанська Дубровицька померла в переддень створення книги [15]. Насправді ж кн. Юліанія Гольшанська Дубровицька була двоюрідною бабунею кн. Анастасії Заславській й виховувалася, до 16 років, в сім’ї прадідуні по батьковій лінії Юрія Гольшанського Дубровицького й не могла бути записаною до Євангелія хоча б тому, що дійсно немала до нього жодного стосунку бо померла приблизно за сто років до початку робіт над його створенням [16].

Отже, можемо зробити попередніх висновків, що фундацію кн. Анастасії Заславської намагалися пояснити з меркантильних міркувань, поряд з тим виключаючи заснований на відмінних політичних цінностях сенс її вчинку. Міркувань, що узгоджувалися з домінуючим в ХІХ столітті поглядом на малоросіян, як на частину великого російського народу, в своїх культурницьких пошуках ідеально улягаючи гаслам православ’я, самодержав’я і народності. Здається більше ніхто, крім Павла Житецького, так відкрито не задекларував звернення по інший матеріал «недостающих страниц»:

Но сквозь это благочестивое настроение, удаленное от земных помыслов, проглядывает реальная мысль о пользе общественной для которой предпринят был весь труд <…> Нужно было дать в руки люду посполитому такую книгу, на которую чаще всего приходилось ссылаться в религиозной борьбе мнений, и которая в то же время была понятна всякому [17].

Те, що кн. Анастасія Заславська не належала до духовенства, дуже важливо, адже щоб замовити переклад Євангелія на руську мову «<…> ис прєписками дробнаго писаниа, в очертах положеного, гдє знамєнуєтся глава. <…> для людии закону рымского, сирєчь латинян [18]» треба було дивитися на релігію з мирських позицій. Хоча, здається, немає підстав говорити, що її поглядові був притаманний універсалізм біблійної догматики, а замовлення Євангелія перетворилося на усвідомлене почуття антиномії.

Що з певністю не скажеш про невелику групу безпосередніх творців Пересопницького Євангелія, для яких цей переклад становив одну з головних цілей. Як вислід їхнього руху вперед – в православному наративі з’явився католицький сюжет об’єднаний спільними мовними уявленнями.

Записи до Євангелія дозволяють говорити про участь в створенні книги лише двох названих в ній осіб: Михайла Василієвича, поповича з міста Сянока на Лемківщині [19] і ієромонаха, а згодом архімандрита Пересопницького монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Григорія [20]. Покликаючись на особливості каліграфії письма й осібний характер художнього виконання мініатюр євангелистів ряд дослідників прийшли висновку про участь в створенні книги ще двох не згаданих у книзі осіб – художника, автора мініатюр і переписувача, що долучився до роботи над книгою вже на пересопницькому етапі [21].

Спершу вони мали осідок «в дворци манастыри Жеславском, при церкви Святыя и Живоначальныя Троица» [22]. Це єдине свідчення про обитель, яка на той час вже ймовірно запустіла і використовувалася князями Заславськими під помешкання, церква ж перейшла на парафіяльний статус. На слушність думки про те, що монастир на 1550-ті роки вже запустів вказує означення вживане щодо одного з ченців, що знаходився при церкві, Григорія, якого в записі до Євангелія названо ієромонахом, тобто ченцем-священиком. До слова лише Інна Чепіга і Володимир Рожко звернули увагу на можливе вживання слова «двір» до першопочаткового його значення, як інституції князівської влади і водночас палацового комплексу – частини міського простору. Маємо й непоодинокі історичні аналогії вживання подібної суміші. Зокрема Сергій Горін чудово продемонстрував подібне вживання на прикладі Володимирського монастиря Святого Михаїла Архангела і Зимнівського монастиря Успення Пресвятої Богородиці, як помешкань князівських родин Санґушків і Чорторийських [23].

Не знаючи достеменно, спробуємо з’ясувати, де ж знаходився Заславський монастир Пресвятої Трійці?

Відомо, що князь Олександр Заславський піклувався перед єпископом луцьким Ахаціушем Ґроховським про перенесення тіл членів родини Заславських з гробниці, що знаходилася під ту пору в костелі Святого Михайла при монастирі ордену отців Бернардинів, до новозбудованого храму Святого Івана Хрестителя. Гробницю при фарі Св. Івана Хрестителя збудовано щойно в 1630-х роках [24], тоді коли за інвентарним описом Старозаславського замку від 15 липня 1622 року костел Св. Михайла тільки почали засклеплювати [25]. Будову самого костелу Св. Михайла почали на місці де вже була православна каплиця [26]. Це свідчить про те, що тіла членів родини Заславських знаходилися у місці спорудження римо-католицької святині раніше від початку надання фундушу, тобто при згаданій «православній каплиці», яку Тадеуш Єжи Стецький вважав до того ж «колишнім замком кн. Заславських» [27]. Фортифікації заславського монастиря стали приводом для асоціацій Леоніда Крощенка, який виявив їхню схожість до оборонних систем згаданого вже Зимнівського монастиря Успення Пресвятої Богородиці [28].

Отож ми вияснили, що Пересопницьке Євангеліє бере свій початок в Заславському монастирі Пресв. Трійці, який знаходився в старій частині міста Ізяслава Хмельницької області, на місці колишнього монастиря оо. Бернардинів, архітектурний комплекс якого тепер зайнятий під Замкову виправну колонію №58. На час початку робіт над Євангелієм обитель знаходилася в запустінні, її клир налічував кілька осіб. Ймовірно всі вони покинули місто після призначення ієромонаха Григорія на архімандрита Пересопницького монастиря Різдва Пресвятої Богородиці патроном якого був тоді князь Іван Федорович Чорторийський на Клевані; мав за дружину Ганну Кузьмівну Чорторийську (Заславську), дочку кн. Анастасії Заславської – останню згадану в записах до книги сучасницю [29].

Найзручнішим способом дістатися села Пересопниця Рівненського району в середньовіччі був сплав річкою Горинь. Вже з кінця ХІ століття Ізяславль і Пересопниця належали до однієї землі окресленої спільністю – річкою, на берегах якої ці міста власне й розташувались [30]. Владислав Берковський фіксує XVI століттям активне використання заславської пристані в торгово-економічних зносинах [31]. Вище Заслава плавали хіба вже дрібними човнами.

Перші зшитки Євангелія, свідчать дослідники, свого часу зовсім відсиріли. Вони ще не мали тоді оправи. Пергаментні аркуші від цього вкрилися хвилями [32].

Від 1557 щонайменше три роки до роботи над рукописом ніхто не повертався [33]. Рік закінчення робіт дивним чином співпав з роком смерті замовниці – кн. Анастасії Заславської († 1561).

Примітки

1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського. – Ф. 1. – № 15512.

2. Пересопницьке Євангеліє (далі – ПЄ). – Арк. 442 зв.

3. Рожко В. Рукописні пам’ятки православного життя Волині // «Свобода». – 2004. – 28 травня. Тоді коли в цієї авторки суто пересопницький підхід: Магдиш І. Шляхами Волині. Шлях до князів Острозьких. Пересопниця // Ї. Волинський усе-світ. – №49. – жовтень 2007.

4. Див. зокрема нічим не підкріплене твердження Інни Чепіги про те, що княгиня Анастасія Заславська (Гольшанська-Дубровицька) була настоятильницею Двірецького монастиря: Чепіга І. Дві яскраві дати української національної святині // Метафора спільного дому. Заславщина багатьох культур. Матеріали наукової конференції 21-22 грудня 2006 року. – Ізяслав-Острог, 2006. – С. 43. Щоправда раніше дослідниця покликалася в своїх твердженнях на Василя Зверинського. Див.: Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє – унікальна пам’ятка української мови // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик . – К., 2001. – C. 17. У цьому ж виданні покликаючись на Інну Чепігу і чомусь на Пересопницьке Євангеліє вигадку на двох повторюють Людмила Дубровіна і Людмила Гнатенко: Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – С. 74.

5. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 57-58.

6. Фрис В. Зі спостережень над репертуаром, історією створення і розвитком української книги XVI – першої половини XVII століть // «Записки Наукового Товариства імені Шевченка». – Т. 233. – 1997. – С. 215-238.

7. ПЄ. – Арк. 481 зв.-482 зв.

8. ПЄ. – Арк. 3. 1556 рік вказано й на мініатюрі з зображенням євангелиста Матвія.

9. Тесленко І. Заславська замкова книга як джерело до історії Південно-Східної Волині // Наукові записки Інституту археографії і джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ. – К., 2009. – Кн. 1. – Т. 19. – С. 233.

10. Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє – унікальна пам’ятка української мови // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – C. 17. Інна Чепіга пише, що кн. Анастасія Заславська під ім’ям Параскевії була ігуменею в Двірецькому монастирі, що «можливо відомий і як жіночий монастир у самому Заславі (Ізяславі)». Стосовно Двірецького монастиря, то князі Заславські дійсно мали право подавання на Двірецький монастир Успення Пресвятої Богородиці, чоловічий, який згадується в джерелах, зокрема в Заславській замковій книзі під 1574 роком на сторінці 214. Принагідно висловлюємо подяку Ігореві Тесленку, який поділився з нами цією інформацією. Див.: Тесленко І. Заславська замкова книга як джерело до історії Південно-Східної Волині // Наукові записки… – С. 233-257. А також локалізується на місцевості, урочище Монастирище, між селами Двірець Ізяславського району і Корниця Білогірського району Хмельницької області. Див.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник. – Вінніпег, 1984. – Т. 1.: Від найдавніших часів до 1914 року. – С. 541.

11.Максимович М. Воспоминание о городах Пересопнице и Дубровице // Киевлянин. – К., 1840. – С. 238. Тут і далі правопис модернізовано.

12. Грузинский А. С. Палеографические и критические заметки о Пересопницком Евангелии. – Санкт-Петербург, 1912. – С. 6-7.

13. Петров Н. И. Краткие сведения о монастырях Волынской епархии, в настоящее время не существующих // Волынские епархиальные ведомости. – 1867. – № 5. – С. 84; Сендульский А. Город Заслав // Волынские епархиальные ведомости. – 1875. – № 20. – С. 797; Житецкий П. И. Описание… – С. 11-12, 15; Зверинский В. В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской империи с библиографическим указателем. – Санкт-Петербург, 1897. – Т.3. – С. 66; Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаeв, 1893. – Т. 3. – C. 385, 421.

14. Житецкий П. И. Описание Пересопницкой рукописи XVI в. с приложением текста Евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков. – К., 1876. – С. 11-12, 15.

15. Гумилевский Ф. История Русской Церкви.– Москва, 1851. – Т. III.: Период третий, от разделения митрополии до учреждения патриаршества 1410 – 1588 г. – С. 245–246.

16. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. – К., 2008. – С. 360–361.

17. Житецкий П. И. Описание… – С. 2-3.

18. ПЄ. – Арк. 482. Тут і надалі використовуємо спрощений варіант цитування.

19. ПЄ. – Арк. 482-482 зв.

20. ПЄ. – Арк. 481 зв.

21. Запаско Я. П. Перлина книжкового мистецтва // Пам’ятки України. – 1986. – №3. – С. 24-25;Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє – унікальна пам’ятка української мови // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – C. 23; Гнатенко Л. А. Письмо Пересопницького Євангелія та графіко-орфографічні особливості пам’ятки // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – С. 55-73; Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – С. 81, 84-85.

22. ПЄ. – Арк. 3.

23. Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV – перша половина XVII століть). – Львів, 2007. – С. 82-87, 145-157.

24. Skrabski J. Paolo Fontana. Nadworny architekt Sanguszkόw. – Tarnόw, 2007. – S. 79.

25. Александрович В. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі з XVII століттяІнвентарі замків у Старому й Новому Заславі з XVII століття //Україна в Центрально-Східній Європі. – 2005. – №5. – C. 538, 543.

26. На це вказує дещо упереджене свідчення римо-католицького джерела про передачу князем Янушем Янушевичем Заславським під будівництво монастиря оо. Бернардинів у 1602 році „полишеної православної каплиці” у Старому Заславі разом з чудотворним образом Заславської Богородиці, яка „з давніх-давен” належала до скарбу Заславських, що ще раз наголошує на фамілійному статусі давнішої православної святині: Stecki T. J. Wołyń pod względem statystycznym, historycznym ł archeologicznym. – Lwów, 1864. – T. 1. – S. 328; Wyczawski H. E. Zasław // Klasztory bernardyńskie w Polsce. – Kalwaria Zebrzydowska, 1986. – S. 451. Миколі Теодоровичу, православному священику і знавцеві Волині теж йдеться, що образ Заславської Богородиці належав колишній православній обителі: Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание… – C. 422. Хоча його міркування ймовірно ґрунтовані на зацікавленій й у свій спосіб довершеній компіляції тези Тадеуша Єжи Стецького – шляхтича гербу Радван, який неодноразово бував у Заславі й був знайомий як з архівами, так і з місцевими переданнями, які водночас слугували за арґумент польської пам’яті.

27. Stecki T. J. Wołyń pod względem… – S. 327.

28. Крощенко Л. Історично-архівні дослідження Зимненського монастиря на Волині (Реконструкція підвалин) // «Записки Наукового Товариства імені Шевченка». – Т. 241. – 2001. – С. 499.

29. ПЄ. – Арк. 481 зв., 482, 482 зв.

30. Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. – Львів, 1999. – C. 35-37.

31. Берковський В. Заслав та Заславщина як один з важливих елементів торговельної структури Волині XVI – першої половини XVII ст. // Метафора спільного дому… – С. 21.

32. Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – С. 102.

33. Пор. датування записів: Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561… – С. 98-101.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття