Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Наука / Історія культури / Фільму «Втеча» – 45 років!

Фільму «Втеча» – 45 років!

Світлана Шакула

Михайло Булгаков в усіх своїх творах, до якого б жанру вони не належали, завжди піднімав глибокі моральні та етичні проблеми.

Вся творчість цього письменника нагадує внутрішнє клекотання гарячих підземних струменів, котрі, вириваючись назовні, не залишають читачів байдужими.

А до театру Булгаков ставився з особливою любов’ю: він не просто писав ролі, а глибоко входив в образи своїх героїв – міг кожного з них показати, зіграти, детально розказати біографію, описати характер, думки, звички.

В 1926-1928 роках письменник створює один з кращих своїх творів – п’єсу «Втеча» – про долю людей, які не сприйняли революцію. І хоча Горький і Немирович-Данченко називали цю п’єсу чудовою комедією, за сталінських часів ставити її забороняли – лише в 1957 році відбулася перша прем’єра «Втечі».

Російське слово «бєг» означає і втечу, і біганину, і біг, а для Булгакова назва п’єси означала ще й перебіг часу, плин життя. Так як мова у п’єсі йде про тих, хто втікав від революції, українське слово «Втеча» найбільше відповідає її змісту.

В 1968 році режисери Олександр Алов та Володимир Наумов приступили до екранізації п’єси «Втеча», включивши в свою картину й інші твори Булгакова, зокрема фрагменти з роману «Біла гвардія» та п’єси «Дні Турбіних».

В 1970 році фільм було створено, але тогочасне радянське керівництво не поспішало давати дозвіл на його показ – ідеологічним чиновникам не подобалося, що у фільмі представники білогвардійського руху були зображені досить симпатичними людьми.

Лише в січні 1971 року фільм вийшов на екрани й одразу ж завоював глибоке визнання глядачів.

Фільм «Втеча», анонс в журналі «Спутник кинозрителя»

Фільм «Втеча», анонс в журналі «Спутник кинозрителя», № 2, 1971 р.

Поетично-філософська картина «Втеча» розповідає про народження нового світу на уламках старої російсько-імперської ідеології. Цей світ ще зовсім юний та недосвідчений – як хлопчина з друкарською машинкою на бруківці історії, і в той же час прекрасний та життєстверджуючий – як музика червоногвардійського оркестру та наступу…

Але чистоту нового світу буде спотворено – у фільмі це показано через прання червоного прапора – натяк на політичні репресії в комуністичній Росії, а також через фінальний епізод першої серії – з Петьком Щегловим на коні. Ця сцена взагалі навіює містичний жах – чи то дитину підставляють під кулі, чи то до абсурду доводять ідею…

Через красу зимової природи в картині показано духовну чистоту Росії – ради неї головні герої й повертаються з еміграції. Колись вони покинули цю красу, втікаючи від революції, але так і не змогли втекти – як не змогли втекти від себе, від своєї долі, від своєї батьківщини…

В першій серії «Втечі» йдеться про останній революційний рік – 1920, а образ Романа Хлудова, командуючого фронту Криму, став у фільмі символічним образом епохи – з усіма її мінусами та плюсами. В Хлудові поєдналися – аристократизм і жорстокість, обов’язок і розгубленість, професіоналізм і трагізм. У виконанні актора Владислава Дворжецького ця суміш набула величезної вибухової сили – вражала!.. захоплювала!.. приголомшувала!..

Дворжецький згадував про роботу над образом Хлудова:

«Мені потрібно було показати людину, котра пережила ідейну, політичну та моральну кризу…

…Спочатку режисери хотіли задіяти в моїй акторській грі те, що Хлудов (по п’єсі) любить міняти інтонацію, але пізніше виявилось, що й Ульянов любить міняти інтонацію і робить це надзвичайно майстерно…

Виходило, що Хлудов – як всі…

Він – стиснутий зсередини, весь в собі, готовий до вибуху, існує на грані цього вибуху – як всі? Його роздирають протиріччя, і він – звичайний? Та в нього і «втеча» не та, що в усіх! Адже він не ногами біжить з Росії. В нього «втеча» – всередині, причому в різні сторони…

Хлудова потрібно було якось виділити… І почалися пошуки…

Я вже не кажу про те, що мій герой іноді чинить благородно – пам’ятаєте сцену з медальйоном? – це зовсім інше… Хлудов мав стати найтрагічнішою фігурою у фільмі…»

Саме таким і вийшов Хлудов у виконанні Дворжецького – глибоко трагічним персонажем. Інші ж герої фільму вийшли такими, як їх і задумав Булгаков – трагікомічними та комічними, а талановита гра всіх акторів надала їм своєрідних та яскравих рис.

Зокрема, генерал-майор Чарнота (М.Ульянов), що у військових обставинах проявляє себе як відважна та кмітлива людина, в еміграції опускається на суспільне дно і йде просити милостиню, бо торгівельний заробіток не вважає себе гідним.

…Університетський викладач Голубков (О.Баталов) намагається завжди чинити благородно, але поняття честі в нього теж однобоке, бо, щоб допомоги коханій Серафимі, він вирішує поїхати до її колишнього чоловіка та попросити грошей…

А Серафима Корзухіна (Л.Савєльєва), маючи сміливість привселюдно звинуватити командуючого фронтом у звірствах та хитро викрутитися з лап контррозвідки, не здатна кинути виклик побутовій бідності і теж, я і Чарнота, готова опуститися на суспільне дно…

Лише комерсант Корзухін (Є.Євстігнєєв) та подібні йому люди, для яких поняття батьківщини тотожне лише поняттю грошей, не зазнають особливих страждань від революцій – вони й за кордоном продовжують процвітати, але їх цвітіння схоже на грибкову цвіль…

У фільмі «Втеча» автори дуже виразно показали – що доля кожної людини тісно зв’язана з долею своєї батьківщини, без якої життя іноді втрачає сенс. Саме про це й говорить нащадок запорожців Григорій Чарнота:

– Якщо дуже захочеш, можна випросити все! Гроші, славу, владу, але тільки не батьківщину, панове… Особливо таку, як моя…

В 1971 році критики писали про фільм Алова і Наумова:

…Нова кінокартина Олександра Алова та Володимира Наумова – широке полотно про рушійні сили історії в один із її переломних моментів, про те, чим живе людина, в чому її велич і в чому нікчемність…

…У фільмі «Втеча» трагедія змішалася з фарсом, комедія з драмою, Біблія з фейлетоном. В цю суміш вриваються потойбічні видіння одного з персонажів. І все це буде бігти в шаленому ритмі…

…Ворога не потрібно зображувати слабим і тупим – ворог був розумним та відважним – тим більша наша слава!..

…Незабутнім епізодом, що просто перехоплює горло, є музика військового оркестру. Цей оркестр, що, вириваючись з багнюки, грає величний марш перемоги, є символічним пам’ятником свободі!

…Владислав Дворжецький грає Хлудова з вражаючою силою, можливо, на грані людських можливостей. Він не просто грає, а неймовірно талановито передає високу трагедію Совісті та Розплати.

…Видатні актори Євстігнєєв та Ульянов подарували нам незабутню сцену – сцену картярської гри. Це клоунада, це балаган, це чорт знає що! І глядачі в кінотеатрі аплодують їм! Тут вже не важливо, що це – театр, кінематограф чи концертний номер. Це – найвищий прояв артистичності!..

В уявленнях багатьох радянських митців революційні події 1917-1920-х років були боротьбою за суспільну рівність, боротьбою за краще життя. Рівність була встановлена, але ціною великих жертв, і Булгаков в своїй творчості подає тонкий психологічний аналіз цих жертв, зокрема жертв приречених. А п’єсі «Втеча» письменник надає містичний відтінок і називає картини снами. Як часто в наших снах реальність переплітається з нереальністю, так і в п’єсі трагедія змішалась з комедією, символічне з побутовим, правда з містикою…

У фільмі, як і в п’єсі, теж багато символічного.

Зокрема, смерть борця за новий світ показана велично та пафосно, а самогубство білих офіцерів – комічно.

Білий головнокомандуючий та його гоп-компанія, що втікають із Севастополя, схожі на тарганів, що розбігаються в різні сторони, а ченці монастиря з їх молитвами нагадують клоунів…

Генерал же Хлудов символізує вічного вигнанця, трагедія якого посилюється ще й тим, що він чудово розуміє своє становище, а потойбічні видіння Хлудова є наче сценами Вищого Суду в Небесному Царстві…

Картина «Втеча» актуальна і в наш час, бо як колись в далекому 1920 році врангелівська армія тікала з Криму, так і сучасні агресори рано чи пізно покинуть всі українські території, захоплені силою та брехнею.

Сучасні «корзухіни» – це українсько-російські «бандюковичі», що втратили свої прибуткові володіння, а тепер вкладають величезні гроші у військову техніку, щоб хоч частину України втримати під своєю владою.

А сучасні «хлудови» – це військові керівники окупованих територій, які сьогодні виконують накази «бандюковичів», а завтра, якщо не перед людьми, то перед власною совістю будуть нести відповідальність за всі злочини, здійснені в ім’я неправедної ідеї.

І картина «Втеча», створена 45 років тому – яскраве тому підтвердження!

…І все ж таки в чому чарівність цього фільму? Чому його можна дивитися багато разів і кожного разу отримувати неймовірне задоволення?..

Це – велика таємниця кіномистецтва! Таємниця, яку буде розгадувати не одне покоління кінознавців.

Але з впевненістю можна сказати одне – фільм «Втеча» вражає своєю величчю! Величчю драматургії та постановки, величчю акторської гри та операторсько-композиторської роботи, величчю подій світової історії та її учасників. І хоча в більшості героїв фільму – застарілі ідейні погляди, кожен з них має своєрідну шляхетність та іронічне усвідомлення власних помилок…

Якщо В.Шекспір сказав: «Все наше життя – театр, а люди в ньому – актори», то О.Алов і В.Наумов вслід за М.Булгаковим повторюють: «Все наше життя – цирк, а люди в ньому – клоуни…»

Світлана Шакула – історик-мистецтвознавець, автор книги «Феномен кіноактора Владислава Дворжецького». Опубліковано 14.07.2015 р.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2017 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 959

Модифіковано : 14.07.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.