Начальная страница

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

?

Отдых на Трухановом острове в 1850-1917 гг.

Парникоза И.Ю.

«Любили ми прогулянки на Труханів острів, куди добратися можна було тільки водою. Загулявшись, ми кілька разів пізно ввечері поверталися додому, — згадувала Тетяна Миколаївна. — Пам’ятаю, було дуже страшно перепливати у маленькому човнику швидку річку, орієнтуючись лише на світло хреста в руках заплутаного в сірих хмарах Володимира. Але Михайло був добрим стерновим, і ми без особливих пригод благополучно причалювали до правого берега».

Зі спогадів Тетяни Булгакової

З часом Труханів острів почав приваблювати і городян, як місце відпочинку. Початок такому його використанню було покладено київським громадянином Іваном Петровичем Сухотою, який 1865 р. відкрив за Дніпром буфет і ще планував розмістити поруч з ним розважальний заклад, т.зв. “гуляння”. Для втілення своїх задумів він вирішив орендувати будівлю колишнього лісопильного заводу збанкрутілого купця Вальнера. Втім, міська влада Києва закрила заклад І. Сухоти, посилаючись на відсутність поліцейського контролю на території, що офіційно не входила до складу міста. Територія Труханового острова та Муромця лише з 1889 р. була передана у відання київської міської поліції. В своїх спробах поновити свою діяльність І. П. Сухота дійшов аж до Петербургу, але розорився, так і не отримавши справедливості. Що не вдалося І. П. Сухоті з успіхом втілив у життя пінський міщанин Адам Домінікович Гінтовт, що до цього займався перевозом на “Трухашку”, як називали тоді Труханів острів, відпочиваючої публіки.

Рис. 2.5.6.61. Подружжя Гінтовтів, за (Ковалинський, 2008) Рис. 2.5.6.62. Київські човнярі-перевізники, листівка поч. ХХ ст.

Ще 1870 р. він підписав з містом контракт на утримання міського перевозу та заорендував на острові чотири десятини землі. Спочатку він відкрив тут щось подібне до шиночка, а згодом збудував тут кілька приміщень зорієнтованих на відпочинок приїжджої публіки. Для того, щоб даний бізнес був прибутковим, А.Д. Гінтовту довелося постійно добиватися різних дозволів від влад, а із зростанням орендної плати піднімати ціни. Окрім того, той займався берегоукріпленням – підняв рівень землі на пів-аршина та розвів сад. До закладу А. Гінтовта, який називався “Ермітаж”, можна було потрапити на човні, а з 1884 р. – на спеціальному пароплаві від пристані у районі пам’ятника Магдебурзькому праву. Після того, як у буремну погоду влітку 1883 р. при переправі через Дніпро потопилися відвідувачі, А. Гінтовт завів на переправі два пароплави. За проїзд в обидва кінці першим класом треба було платити 15 коп., другим – 10 коп. За вхід до саду ще 20 коп. До сезону 1887 р. площадка для гулянь була збільшена, заведено нову естраду. Фірмовою стравою задніпровського “Ермітажу” були раки. Тут відбувалися театральні постановки, працювали буфети та водяні гірки (Ковалинський, 2008).

Рис. 2.5.6.63. Парк Ермітаж на французькі мапі Києва, кін. ХІХ ст. Рис. 2.5.6.64. Парк Ермітаж був місцем гулянь заможної київської публіки

Основою планувальної композиції парку “Ермітаж” була центральна площа. В 1893 р. на ній був влаштований ще не виданий киянами «фонтан, що світився». Тут же таки здійснював стрибки з парашутом повітроплавець Ліскевич, який виступав 1893 р.:

«Його номер був видовищним: піднявшись (на повітряній кулі) на висоту 1800 м. він вистрибував з неї і, наповнивши душі глядачів жахом, каменем летів прямо на землю. Але через кілька секунд парашут розкривався і політ ставав все тихіше і тихіше» (архів В.І. Дзівалтовського; ). А ось які відомості про цей заклад знаходимо у «Путеводителе по Киеву» за 1897 рік:

«Во время гуляний в саду, освещаемом электричеством, играет недурной оркестр военной музыки, буфет и кухня — не дурны, хотя цены далеко не «божеские»… К числу удовольствий, доставляемых специально «Эрмитажем», относится также катанье на тележках по рельсам с «американских» горок» ().

В “Ермітажі” завжди грав оркестр, зокрема, спеціально запрошений оркестр знаменитого Київського диригента Гене, виступали популярні співаки Максимов та Любимова, комік та куплетист Ратген. Зіркою того часу був куплетист Александров. "Парк “Ермітаж”, – писала 1889 р. газета “Киевлянинь”, – у нинишньому літньому сезоні оголосив рішучу конкуренцію Шато (парк Шато-де Флер, на місці суч. стадіону “Дінамо” – авт.) і напевне веде її з повним успіхом" (Ахів В. Дзівалтовського).

«А Днепр! А закаты! А Выдубицкий монастырь на склонах! Зеленое море уступами сбегало к разноцветному ласковому Днепру. Черно-синие густые ночи над водой, электрический крест Св. Владимира, висящий в высоте…»

– як це було добре знайомо юному Михайлу Булгакову, який разом з друзями, імовірно, не раз їздив на Передмостову Слобідку та Труханів острів, де знаходилися ресторани –“Ермітаж” та “Босфор”. Чи не звідти ранні юнацькі враження, що своєрідно відбилися у славетному сеансі “чорної магії” у театрі “Вар’єте”, коли:

“Ополоумевший дирижер, не отдавая себе отчета в том, что делает, взмахнул палочкой, и оркестр не заиграл, и даже не грянул, и даже не хватил, а именно, по омерзительному выражению кота, урезал какой-то невероятный, ни на что не похожий по развязности своей марш. На мгновенье почудилось, что будто слышаны были некогда, под южными звездами, в кафешантане, какие-то малопонятные, но разудалые слова этого марша…» ().

На поч. ХХ ст. заклад Гінтовта занепав, усі спроби поновити його бізнес закінчувалися крахом. Втім, окрім цього закладу на березі Матвіївської затоки функціонував ресторан «Босфор», що належав Товариству пароплавства на Дніпрі (Ковалинський, 2008). У 1916 р. на Трухановому острові також було відкрито санаторій (Ковалинський, 2006).

Рис. 2.5.6.65. Ресторан Босфор на схемі Труханового острова 1912 р. Рис. 2.5.6.66. Відпочинок на природі, малюнок початку ХХ ст.

У зв’язку з труханівським дозвіллям слід згадати і про плавучу дачу архітектора В.В.Городецького. що мала свою базу на Чорториї. М. Шарлемань залишив її опис. Дача була влаштована на баржі. То був гарний павільйон у мавританському стилі, суспіль вкритий мереживом різьблення. Веранди, парасолі, лави, квітники займали решту палуби. В інтер'єрах стіни з ялинових дошок було закрито шпалерами з березового лубу. Були бібліотека, каюти для гостей, умебльовані за останньою модою, з ліжками, вмивальниками, водопроводом, електрикою. В трюмі містилися допоміжні служби, комори, кухня. Дача пересувалася буксиром – моторним човном з двигуном відомої фірми "Мерседес". Влітку 1914 p. М. (Е) Шарлемань гостював на цій плавучій дачі, що мала назву "Сафарі", впродовж тижня під Межигір'ям. Саме почалася війна, матроса-моториста за мобілізацією забрали до війська. Тому коли час було повертатися до Києва, ніхто не міг завести двигун. Довелося в дощ на жердинах сплавлятися неповороткою баржею з-під Старосілля до Чорториї, де була її пристань. Подальша доля "Сафарі" невідома (Малаков, 2013).

Рис. 2.5.6.67. В.В. Городецький – власник плавучої дачі «Сафарі»