Начальная страница

МЫСЛЕННОЕ ДРЕВО

Мы делаем Украину – українською!

?

История использования Труханового и Долобецкого островов в 1850-1917 гг.

Парникоза И.Ю.

До 1857 р. територія Труханового острова використовувалася містом виключно як сіножаті. У сер. XIX ст. він являв собою заплавні луки, місцями вкриті невеликими заростями лози та деінде – осокором. Луки, що належали місту, 1803 р. були поділені на п’ять частин та перебували у відкупному утриманні. Станом на 2 вересня 1803 р. купець Іван Долинний мав 129 десятин 211 кв. сажнів, купець Клим Тарнавський – 92 дес. 90 кв. саж., колезький асесор Юрій Рибальський – 79 дес. 1195 кв. саж. та міщанин Захарченко – 40 дес. 2055 кв. саж. (ДАКО. – Ф. 1542. – Оп.1. – Спр. 35а; Ковалинський, 2008), а 1874 р. 20 ділянок здавалися під сіножаті. На мапі 1899 р. усю східну частину острова підписано як міські сінокоси.

Рис. 2.5.6.29. На березі Труханового острова, М. Сажин 1855 р. рибальські сітки Рис. 2.5.6.30. На березі Труханового острова, поч. ХХ ст. Любительська риболовля

З такою ж метою імовірно використовувався і дуже низинний острів Долобецький, який весь описуваний період зберігався в непорушеному стані типового заплавного острова і, як ми пам’ятаємо, складався з двох окремих частин.

В випадку Труханового острова з часом далося взнаки його центральне положення навпроти ділового Подолу. Тож з розвитком капіталізму знайшлося більш прибуткове використання для його території. Цьому з одного боку сприяв розвиток дніпровського пароплавства (започаткованого у 1857 р.) та інших промислових галузей, а з іншого – розвиток сфери відпочинку на воді (Ковалинський, 2008). Господарська діяльність на Трухановому острові була офіційно узаконена лише 1856 р., коли міська управа виділила 0,9 га під будівництво парового млина. Йдеться про виділення однієї з 20 ділянок площею 8 дес., зазначеної на плані острова під № 8, купцю Вальнеру. У грудні 1870 р. уся ця земля за купчою перейшла до Товариства пароплавства по Дніпру. Спочатку воно сплачувало до міської казни за оренду 42 руб. на рік, але з часом оплата зросла у кілька десятків разів (Дзівалтовський, 2004; Ковалинський, 2008).

Рис. 2.5.6.31. Труханів острів на мапі 1850 р. Острів був значно більшій за площею за рахунок розлогих піщаних мілин та вузької Матвіївської затоки Рис. 2.5.6.32. Труханів острів на мапі 1899 р. На острові розміщуються пароплавні майстерні та яхт-клуб. Східну частину острова підписано як міські сінокоси (1)

В 1878 р. Труханів острів, за виключенням його невеликої східної частини, увійшов до складу спеціально обмежованого відрубного володіння (від відрубного володіння напевне і назва «Отрубной» для цього острова на ) губернського міста Києва під назвою “2-а частина дачі Чернігівської губернії, Остерського повіту, села Вигурівщина з селами” (Ковалинський, 2008).

Власник першого вітчизняного пароплавного виробництва О.Ф. Термен прагнув для обслуговування київських пароплавів влаштувати постійний елінг у Київській Гавані. Адже перші пароплави будувалися на тимчасових елінгах: “Михаїл-І” на березі Дніпра поблизу фортечного водогону (в районі Подільського верку), “Святополк-Мірський” та “Зевес” на Трухановому острові, а “Вікторія” – на березі Гавані біля гирла струмка Турець (лівої притоки Глибочиці, що з кін. ХІХ ст. впадав у Київську Гавань). (Тепер не існує, позначений на мапі 1914 р.). Термену не вдалося здійснити свій задум. Втім, пізніше елінг з’явився саме на Трухановому острові.

Рис. 2.5.6.33. Подільський верк – фрагмент Нової печерської фортеці на набережній Дніпра Рис. 2.5.6.34. Капітан пароплава «Головачов» з видом на Труханів острів, фото 1916 р.

Починаючи з 1885 р., на острові розміщуються 1-ше, а з 1891 р. – і 2-ге товариства Дніпровського пароплавства. Їм було виділено 11 десятин та 6 десятин 85 кв. сажнів відповідно. У к. XIX-поч. ХХ ст. Об’єднаному товариству пароплавства вже належить велика земельна ділянка острова. Товариство влаштовує тут ремонтні майстерні та стапелі (Дзівалтовський, 2004, ДАК. – Ф. 163. – Оп. 1. – Спр. 1162).

Беззмінним керівником 2-го товариства пароплавства, а відтак – і уповноваженим від обох товариств був Давид Семенович Марголін. Газета “Киевлянин” писала, що:

«з моменту об’єднання пароплавств їхні операції, як пасажирські так і вантажні, а відповідно і дохід від експлуатації одразу подвоїлися і почали виражатися вельми значними цифрами» (Ковалинський, 2008).

Рис. 2.5.6.35. Пароплавні пристані по узбережжю Труханового острова могли діяти лише в велику воду, фото 1916 р. Рис. 2.5.6.36. Пароплави вздовж узбережжя Труханового острова, фото 1916 р.

Прагнуть розташувати свої потужності на Трухановому острові і інші промислові підприємства. Так, з 1903 р. 680 сажнів орендує Південноросійський машинобудівний завод. В 1897 р. тут намагалася також орендувати землю Грозненсько-Дніпровська нафтопромислова спілка (почала будівництво цистерни). З 1893 р. 3 дес. труханівської землі орендувало військове відомство для понтонних батальйонів, а також з 1889 р. – 10-й округ шляхів сполучення для функціонування дослідного розсадника рослин для укріплення берегів (архів Дзівалтовського, 2004, ДАКО. – Ф. 9. – Оп. 4. – Спр. 13-б)

Цього ж року на острові відбулася сільськогосподарська виставка (Довідка, архів Дзівалтовського). Згідно доповіді про урегулювання заселення частини Труханового острова, що була підготована 13 квітня 1907 р. подається історичний огляд земельних зйомок Труханового острова:

«1874 р. на острові налічено 20 ділянок, з них № 8 відведено Вальнеру (8 десятин) під зведення парового млина».

Докладні відомості про землевпорядкування Труханового острова подані 1874 р. землеміром Терським (план № 39 згідно з загальним планом плоскої ділянки. Згідно плану Терського, земля міста Києва на Трухановому острові займає площу 417 дес. і 220 кв. сажні, враховуючи типову без бичевника; площа бичевника (згідно з Ковалинським, це берегова смуга, що нею бурлаки тягали судна, але нам здається що в даному випадку йдеться радше про прибережні зарості – авт.) п. Терським на плані не вказано. На плані Терського показано також ділянка № 8 відведена п. Вальнеру 1856 р., що згодом перейшла у власність Височайше затвердженого товариства пароплавства по Дніпру з купчою від 9 грудня 1870 р. з виплатою місту оренди 42 руб. 1 коп. на рік. Площа чистого сінокосу, що здається в оренду 1874 р., дорівнювала 400 дес. 220 кв. сажнів.

В 1892 р. Труханів острів знов знімав топограф Тупін. За планом Тупіна загальна площа земель Києва на острові – 413 десятин 348 кв. сажнів, з них – 10 дес. бичевника.

У 1896-1902 рр. до розплідника дерев для озеленення поблизу Олександрівської лікарні додалося ще три – біля обсерваторії, на Трухановому острові та у Пушкінському парку (Фонтаний, 2004).