Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Освіта / Студентам / Короткий огляд англійської літератури / Доба Просвітництва

Короткий огляд англійської літератури

Доба Просвітництва

Зіньчук І.

Час Англійського Просвітництва – середина XVII — XVIII ст.

Характерними рисами цієї епохи є : віра в людину, її розум і високе покликання, прагнення митців до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, “вічної справедливості”та рівності, головною умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства за допомогою літератури.

Одні з найвідоміших представників – Д. Дефо, Д. Свіфт, Г. Філдінг відтворюють у своїй творчості саму природність людини. Для них розв’язання усіх конфліктів зумовлено просвітленням життя, розумом, знаннями.

Джонатан Свіфт (1667 – 1745)

Сатирик, памфлетист.

Народився (і помер) у Дубліні, (Ірландія) в протестантській родині, навчався в дублінському Триніті-коледжі, а зрештою став деканом дублінського собору Святого Патрика, де його поховали.

Ще за життя автора книги Свіфта були дуже популярними в Англії та Ірландії.

З плином часу, його памфлети втратили політичну гостроту, але стали взірцем іронії та гумору.

Всесвітню славу авторові забезпечив роман «Мандри Гулівера» (1704 р), який сьогодні належить до кращих зразків світової класики і є однією з найбільш читаних книг в багатьох країнах світу.

“Мандри Гулівера”

“Мандри Гулівера” – сатиричний твір, в якому автор змальовує алегоричну картину сучасного йому суспільства.Твір складається з чотирьох частин.

У першій частині автор потрапляє до ліліпутів – крихітних чоловічків, у дванадцять разів менших за звичайних людей. Свіфт зробив смішним ліліпутського імператора, показав жорстокість і підступність англійських міністрів. Автор уподібнює боротьбу вігів (ліберальної партії) і торі (партія двору) до ліліпутських партій тремексенів і слемексенів, які ведуть між собою запеклу боротьбу, відрізняючись лише тим, що прибічники однієї носять взуття на високих підборах, а прибічники другої – на низьких. Пародією на католицьку і протестанську церкви є секти «тупоконечників» і «гостроконечників», що сперечаються з якого боку розбивати яйце. Розповідвючи про ліліпутський звичай роздавати важливі державні посади тим людям, які вміють ходити по канату і стрибати черкз палицю, письменник створює сатиру на порядки при англійському дворі.

У другй частині роману розповідається про те, як від ліліпутів Гулівер потрапив у країну велетнів і сам перетворився в ліліпута, він жив у фермера, який показував Гулівера мешканцям села за гроші. Одного разу фермер взяв Гулівера до столиці, де його купила королева. У королівському палаці Гулівер живе у маленькій скриньці, спить на ляльковому ліжку і їсть з іграшкового посуду. Монарх велетнів схожий на доброго короля з казки. Гулівер з гордістю розповідає про свою батьківщиу, вихваляючи її політичний устрій, парламент, правосуддя, але розумний король хоче знати правду, його цікавить чи в палаті лордів сидять непідкупні люди, здатні правильно вирішувати долю громадян країни, чи практикується підкуп виборців під час виборів до палати громад, скільки часу і грошей іде на те, щоб встановити в англійському суді істину і таке інше.

У третій частині “Подорож до Лапути” автор потрапляє на “летючий” острів, яким громадяни “керують” з допомогою магніту. Автор висміює відірваних від дійсності вчених. Лапутяни усе життя вивчають математику і астрономію і навіть їжу готують у формі геометричних фігур. Вони добре знають різні теоретичні науки, однак в практичному житті лапутяни зовсім безпорадні. Будинки вони будують криві, вбрання шиють недоладне. Свіфт, устами свого героя дає іронічну пораду, як примирити дві ворогуючі партії. Слід порозпилювати голови ватажків і прикласти половину черепа кожного з них до голови його партійного супротивника. Обидві половини повинні добре прижитися, бо мозок цих людей мало чим відрізняється.

У четвертій книзі роману автор потрапляє до країни розумних коней. Вони використовують замість робочої худоби бридких двоногих істот Єгу, в яких автор впізнає людей. Єгу не здатні розумно мислити, вони керуються лише тваринними інстинктами. Свіфт порівнює вади англійського суспільства зі звичками єгу. Так, у цих тварин теж проявляється жадоба до накопиченя і часто можна бачити, як два єгу б‘ються за знайдений камінь. Поки вони б’ються, третій єгу забирає цей камінь собі.

Автор робить висновок, що егоїзм і аморальність перетворюють людину в Єгу.

Даніель Дефо (Daniel Defoe; 1660 – 1731)

Письменник і публіцист, в основному відомий як автор «Робінзона Крузо»

Народився в м. Кріплгейт, у Пресвітеріанській родині торговця м’ясом. Готувався бути пастором, але був змушений відмовитися від церковної кар’єри. Після закінчення академії в Нью-Інгтоні, де вивчав грецьку, латинську мови та класичну літературу, став помічником оптового торговця панчохами. У торгівельних справах часто подорожував Іспанією та Францією, де ознайомився з життям Європи і удосконалив знання мов. Пізніше, деякий час був власником виробництва панчіх, потім керуючим, а згодом – власником великого цегельно-черепичного заводу. Взагалі, Данієль дефо був підприємцем з авантюристичною жилкою, одним із найактивніших політиків свого часу. Талановитий памфлетист, публіцист та видавець, він, не займаючи ніякої державної посади, деякий час мав великий вплив на короля і уряд. Помер Дефо у м. Мурфілдс.

„Пригоди Робінзона Крузо”.

В цьому романі детально розповідається про те, як Робінзон Крузо провів 28 років на безлюдному острові далеко від суспільства. Робінзон невтомно працює над виготовленням предметів домашнього вжитку, виготовляє човен, вирощує і збирає свій перший врожай, долаючи багато труднощів, він навчається різних ремесел: виготовляє глиняний посуд, будує хатину. Детально описано виготовлення кожної речі, кожний етап трудового процесу. Робінзон напружено працює руками і розумом. Незабаром до Робінзона приєднався тубілець П‘ятниця, якого він врятував від смерті. Тубілець дуже вдячний Робінзові, він називає його своїм паном і виконує всі накази. Пізніше Робізон розводить худобу і звикає до життя на острові. Незабаром Робінзона забирає англійський корабель, який випадково приплив до цього острова. Таким чином, Робінзон повертається до цивілізованого суспільства.

Даніель Дефо показує, що Робінзон не став дикарем, перебуваючи на безлюдному острові, а завдяки своєму розумові і кмітливості залишився цивілізованою людиною.

Генрі Філдінг

(Henry Fielding; 22 квітня 1707 – 8 жовтня 1754). Письменник, один з засновників європейського реалістичного роману, в основі якого стає людина з нижчих верств суспільства. особливістю реалістичного роману є максимальне наближення до життя. Найвідоміший твір – роман «Історія Тома Джонса, знайди»

Батько Г. Філдінга належав до збіднілого графського роду Дербі, і вкінці свого життя дослужився до чину генерал – лейтенанта.

Генрі отримав середню освіту Ітоні, одній із найбільш аристократичних шкіл Англії. Проте, через відсутність коштів, не закінчив Лейденський університет, де навчався близько двох років. Повернувшись до Лондона, в пошуках засобів до існування, починає займатися драматургічною діяльністю. В 1740 р. отримав звання адвоката. Займається журналістикою, в 1739-1741 рр. видавав журнал «Боєць» » („The Champion“) – наслідування «Глядача» Едісона. 1745 року видавав журнал «Справжній патріот», який мав антиторійське спрямування (Торі – партія, яка підтримувала політику короля). 1747-1748 р. виходив його «Журнал якобіта» („The Jacobite’s Journal“), 1752 р. – «Ковент-гарденський журнал» („The Covent-Garden Journal“).

В кінці 1748 року Генрі Філдінг отримав призначення на посаду мирового судді у Вестмінстері, який займав до кінця життя. Робота на посаді забирала всі сили і зовсім підірвала його здоров’я. у 1754 році за порадою лікарів він вирушив у морську подорож до Ліссабона, де і помер, незабаром після приїзду. Ці останні місяці свого життя автор описав у «Щоденнику подорожі до Ліссабона» („Journal of a Voyage to Lisbon“) який було видано вже після смерті Філдінга, у 1755 році.

«Історія Тома Джонса-знайди»

В основі сюжету твору – опис життя Тома Джонса, якого виховує добрий поміщик, містер Олверті. Він знайшов маленького тома у своєму ліжку і вважає, що це син служанки, яка від нього відмовилася. тома і вільяма Блайфила, племінника містера Олверті, навчали богослов Тваком і філософ. Хитрий і лицемірний Блайфил постійно створює наклепи на Тома. Під час хвороби містера Олверті том старанно доглядає його і дуже веселиться коли містер Олверті одужує, а Блайфил звинувачує тома в невдячності, в тому, що він радів хворобі батька. Том кохав селянку Моллі Сігрім і хотів одружитися з нею, але дізнався, що вона зраджує йому з коханцем. Невдовзі, том познайомився з Софією Вестерн, дочкою сусіда містера Олверті, і вони покохали одне одного. Її батько, тітка та містер Олверті хотіли віддати її заміж за Вільяма Блайфила і домовились між собою про це. Дізнавшись, що том кохає Софію, містер Олверті,який, після чергового доносу Блайфила, був не задоволений поведінкою Тома і вигнав його з дому. Софія ненавиділа Блайфила всім серцем і не хотіла бути його дружиною. Коли вона дізналась про те що сталося з томом, вона втікла зі свого дому, щоб поєднатися з коханим, а її батько їде за нею, щоб повернути додоиу непокірну доньку. Том, тим часом подорожує. Під час подрожі на нього нападають грабіжники, п’яний офіцер розбиває йому голову, лорди і леді, планам яких завадив Том наказують вербувальникам забрати його в матроси, він потрапив в тюрму і йому ледве вдалося уникнути шибениці.Том знаходить співчуття лише серед бідних людей. Випадковий супутник Джонса, дізнавшись що в нього є гроші, намагається відібрати їх. Згодом сам «грабіжник» зізнається, що намагався пограбувати його доведнний до відчаю злигоднями, він вже три дні нічого не їв, тому що весь здобутий хліб віддав дружині і дітям. Після марних пошуків роботи цей чоловік просто намагався здобути їжу для дружини і дітей, вчинивши злочин.

Письменник змальовує правдиву нужду англійського народу, яку не лише спостерігав, але знав сам. Софія та її батько також зазнають у дорозі різних пригод. Зрештою, виявляється, що том – племінник містера Олверті. Роман завершується щасливим шлюбом Тома і Софії.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 6029

Модифіковано : 28.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.