Буря

Богдан-Ігор Антонич

Надходить буря. Сиві вільхи

в тривозі туляться до себе.

Щоб відідхнути, просить пільги,

хоч на хвилину, в багрі небо.

Мов стовп, піднявся вихор тричі,

і сяють блискавки, аж маки

червоні сплющують зіниці

і клоняться хорунжим ляку.

Клярнетів схлип і вітру помах

і виє лис – нічний астроном.

Червона неба паполома

прорізана, мов бляха, громом.

Це з-понад бурі безкрай вільний,

схилившись, риє в хмарах ями.

Тоді слова швидкі й доцільні,

мов леза, схрещую з громами.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 46.