Забута земля

Богдан-Ігор Антонич

Село вночі свічок не світить,

боїться місяця збудити,

що жовтим без наймення квітом

цвіте в садах дощем умитий.

Густа вода спливає з гребель,

де обрії спинились в леті.

У бурих кублах побіч себе

звірята, люди і комети.

Забута земле під дощами,

під оливом рудого неба!

Ця пісня серцю, наче камінь,

а все ж її співати треба.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 49.