До холодних зір

Богдан-Ігор Антонич

Накрита неба бурим дахом,

мов бронза, ніч тьмяніє й стигне.

Як вбиті в ніч горючі цвяхи,

холонуть зорі в сині криги.

Насуплений, їдкий, запеклий

заслониш очі люнатичні,

бо твоє серце – чорне пекло

середньовічне і містичне.

Тремти в цей вечір забобонний,

мов астролог, дивися в зорі!

Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних

пригорне ніч, вогонь і море!

Подається за виданням: Антонич Б. І. Книга Лева. – Львів: 1936 р., с. 50.