Дощ

Богдан-Ігор Антонич

В морях з шафіру плюхкають краплини,

хлюпочуть срібні краплі в сріблі рік

і гребінь вітру чеше їх відвік

і сонце п’ють, мов овочі калини.

В цілунках тих ростуть дрібні цятини

у білопері хмари, літа лік;

підносять вгору свій вовнистий бік,

геть утікають від землі долини.

Та вітер вдарить в їх легкі вітрила

та млу зморозить білогриву в воду,

на землю їх ваги вертає сила.

Нам годі побороть свою природу,

бунт вічно палить, вічно ломим крила,

і знов спадаєм на землі колоду.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 8.