Соняшник

Богдан-Ігор Антонич

Солом’яні, руді, мутні краски

вже осінь пензлем сонця по городі

розкидує й старій, гнилій колоді

подібні барвою стають листки.

На старість жовкнуть гарбузи тяжкі,

горох журливо хилиться, та й годі.

Босоніж буйний вітер біг по броді,

ногами топче мокрими стручки.

І опустіє лан, що цвів у літі.

Зістанеш ти самітний та німий,

в блиск дивлячись, що вічно той самий.

Хай дощ, хай буря, хай зів’януть квіти,

осліпнеш, почорнієш, та глядіти

не перестанеш ти ні … ми.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 17.