Ракета

Богдан-Ігор Антонич

Так тихо. Місяць лиш з-за хмар погляне,

порине в чорних тіней знов тенета,

гряде грязька, густа імла з бескета,

повітря є гниле, липке, погане.

Нараз крайнебо від луни багряне,

вогнем угору вистрілить ракета

і задріжить, немов тремка трепета,

мільйоном іскор в неба синь розтане.

О! Серце мріє вирватись із лона

тяжкої дійсности, із буднів ґрунту

в безкрає небо, в соколів околи.

Тут розсипатися в червоні грона,

в криваві розірватись букви бунту,

на землю не вернути вже ніколи.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Привітання життя. – Львів: Дажбог, 1931 р., с. 5.