16. На перепутті
Юрій Дячук
Україна, хутір під Великими Будищами, грудень 1708 р.
Взнавши про універсали, в яких цар обіцяв всілякі кари на голови тих, хто не відступиться від Мазепи і не повернеться під царську руку, переважна частина старшини, з загонами і поодинці, почала покидати свого гетьмана…
Тужливе скиглення у вуха
Настирно лізе третій день. –
Лютує відьма-завірюха,
Шкребе верхів’ями вишень
Черева хмар. Хапає в жмені
Сніжані крупи і з розмаху,
Аби додати людям жаху,
Метає в мерзле шкло. Страшенні,
Неземні пастки-сугорби
Мов навіжена, валить з торби
На всі роздоли й манівці.
– Зведу-у-у! Зведу-у-у лиху-у-у мура-а-а-х-у-у-у! –
Сичить у комині, й від страху
Дрижать і гаснуть каганці
На зимних стінах. Лиш лампади
Та жар збентеженої ради
Не гасить зла юга. Від слів
Гірких, нерадісних новин,
Парує плоть козацьких спин
Й тріщать кущі кудлатих брів.
… – Ці ж циркуляри шле гінцями
На всі кінці! – І манівцями,
І прямцем, і битим шляхом.
В них гетьман – зрадник! Й вік під ляхом,
З того б конати Україні –
Підступно бреше, та віднині
Він, цар, бере під руку владну
Всю масу руську безпорадну
І, мов ратай отой у полі,
Насіє вдосталь й благ, і волі!
…– Недобрі справи… царські люди, –
Наїживсь Орлик – лжу ту всюди,
Мов гулі, носять. Тьма народу
Махляру вірить щиро, – броду
І в снах до волі не шукає. –
Різня батуринська лякає,
І кари люті. Бідні хлопи,
Вкінець обкручені, Європи
Й нас страшаться, зневажають,
І віри куцої не мають
У справу славну, …і не йдуть…
Лиху цар-ірод вибрав путь,
Підлотну й кривдну, що казати!
Шарпнулись двері, і до хати
Ступив обмерзлий Гамалій,
Біліший снігу. Видер з вій
Налиплу кригу й прохрипів:
– Спалили Гадяч й Ромни! – й сів,
Зубами скрипнувши, на лаву:
– Достойну нашими руками
Цей herr голландський втяв забаву, –
З-під лоба зиркнув, – козаками
Геть-чисто спалені міста! –
І змовк, стуливши в щіль вуста.
Зірвались разом: – Гей, козаче!
Чи по тобі нагайка плаче?
Чи з глузду з’їхав ти, чи спиту
Не відбалакав оковиту?
Ти що верзеш?! – Царя наказ! –
Ощиривсь той – вони й палили!
А ні, то всіх би до могили
Пристроїв нелюд-князь! Нараз!
– І що… людей взялись вбивати?! –
Поблід Мазепа. – Ні! Сказати
Дозволь, мосьпане, по порядку. –
Подав листівку. – Нам на згадку
Останній царський маніфест. –
І груди взяв розмашно в хрест.
…– Не били наші. …Московити,
Щоб їм Господь пришпиндив роги
Й козлячі ратиці на ноги,
Народ карали, …с-с-содомити!
За що? – А люди надто свійсько,
На згляд царя, приймали військо
Соборне наше! …Та не всіх,
Пекельні душі, вбили! Гріх
Убоявся взяти князь, – губити
Не став підряд. Велів добити,
Різню спинивши, лише владу.
А недорубану громаду,
Мов ту скотину, в гурт зібрали
І в Слобожанщину погнали
Хто в чому був …Заклякли люди,
Лиш грім сердець стрясає груди.
– Будь проклят, царю! Й ти з ним, княже!
За дійство ваше підле, враже!
За те, що нашими тілами
Нам шлях встеляєте до ями,
До згуби крайньої. До скону…
…– Допоки ж нам оцю горгону, –
Зірвавсь Зеленський – цю єхидну,
Гієну люту, страховидну,
У білій вовниці овечій,
Терпіти ще?! …– Зажди! – за плечі
Торкнувши друга, встав Мазепа. .
– І їй в платіж вкується криця! –
Обвів очами ярі лиця:
– Є ще одна біда-халепа, –
Підняв листівку: – В цім указі
Сигнал останній вам. …У разі,
Як пише сам сатрап, сваволі
Ослушник – той, хто проти волі
Його постане і під руку
Не рушить царську, на сполуку
З московським військом до Різдва –
Віддасться смерті. І ганьба,
І кара люта, і Сибір
Чекає рід його. А двір,
Грошва, манатки і пожитки
Підуть в казну на царські вжитки.
…А хто мене покине.., гада.., –
Того жде милість і пощада… –
Зітхнув і важко сів на лаву.
– Ну, тать! На серце ллє отраву! –
Крутнувши дзигу на ослоні,
Лайнувся Герцик й кинув в очі:
– Ну, хто іде сідлати коні? –
Вже є перевертні охочі?
Чи мо гуртом складемо вини?
Й завмерли раптом дужі спини,
І в брів скуйовдженому клоччі
Сховались враз тривожні очі.
– Уймись, скажений! – буркнув тихо
В кулак Мирович, – збудиш лихо
І свар посієш серед хати.
Пощо даремно душі рвати?!
…– Не сенс ховати правду голу, –
Ведуть нас, браття, до розколу, –
Зітхнув Мазепа й взяв у руки,
Мов жабу, сірий папірець:
– Як Бог святий, цар візьме в буки
Родини ваші й нанівець
Зведе господи й сім’ї славні.
Віддасть в затвор і православні,
Діток малих, невинні душі,
А вас, чи в морі, чи на суші,
Добуде й люто покарає.
Катів заморить до знемоги
Якщо доб’ється перемоги,
То – так, в тім сумніву немає.
Бо щодо кар він кремінь в слові,
Чи ж пожаліє сліз та крові?
…Отож скажу, – поглянув в лиця
Товаришам своїм – не криця
Вмируща наша плоть і серцю
Силком не вкажеш путь до герцю.
Тому ідіть.., моліться Богу,
Й хай Він укаже вам дорогу.
А я, – примовк – вас зрозумію,
Який би вибір ви, панове,
Не прийняли. Даю в тім слово –
Силком тримати не посмію!
…Ідіть.., розмислюйте до ладу, –
І розпустив бентежну Раду.
…Й ще до світання, лиш від сну
Звелась глава свинцем налита,
Почув, як мчали за Десну,
Рвучи сніги, важкі копита…