Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

24. Біг в нікуди

Юрій Дячук

Битий шлях Полтава – Переволочна, 28 червня (9 липня) 1709 р.

Втеча пораненого короля та знесиленого серцевим нападом гетьмана від полону та розправи, ошаленілих від неймовірної перемоги, царських погонців.

Ледь-ледь квітдень розплющив очі

Й погнав попастись в яр туман,

Як у світань, на крилах ночі,

Влетів закурений ридван.

Двох втікачів, що від погоні

Рятують голови й роки,

В кар’єр несуть гольштинські коні,

Угнавши в ясна мундштуки.

В двох сажнях штаб і рештка свити

Безформним купчаться квачем

Й козацькі лави, пилом вкриті,

Летять узбіччями ключем.

Мовчать ті двоє.., сірі лиця

Закуті думами в граніт,

Лиш душі ярі, мов з криниці,

Ллють на лоби холодний піт.

Їх ціль – Дніпро, там – переправа,

Пролаз в життя, у білий світ!

Позаду ж все: фортуна, слава

І кінь калмицький – слід у слід.

Мов в бубон б’ють важкі копита,

Колотять в грунт тривожний дроб.

Дрижить король – несамовита,

Відчайна гонка б’є в суглоб

Навиліт вцілений, на скроні

Кидає трощене рілля:

– Несіть! Несіть лихі комоні

У тартар горе-короля! –

У гніві думає Мазепа

Навпроти Карла – віч-на-віч.

– Шмаркач! Дитя! А я, шелепа,

Повірив в тебе, вліз в цю січ.

Згубив себе, людей, державу,

Прийнявши хваст за божий дар,

А ти програв, й в провал, в неславу

Угнав мою Вкраїну! В згар!

Мовчить і Карл, бо що казати

Тому, хто злу відкаяв роль.

Лиш думку: – Вік тебе б не знати,

Невдаха-гетьман! – тре король.

– Ти ж обіцяв, що знать і кмети

Розпалять бунт, гармати, шрот,

І хліб, і сіль… Брехун! – багнети

Всадив у горб мій твій народ!

Внівець змела твоя Вкраїна

В Європу гречну перелаз.

Нехай вандала за коліна

Тепер хапає.., тьху на вас!

Летить ридван, бо від погоні

Не порятує меч і щит,

Ковтають з вітром версти коні,

Пускають милі між копит.

Все далі й далі від розгрому,

Все ближче й ближче до життя!

І рвуться гетьману старому

У груди жаль і каяття:

– Ми підвели тебе, юначе!

Злякались люди паль, колод,

Й хоч рве їх розпач, й серце плаче,

Зламав їх цар, пробач народ!

А ти, не глянувши на скруту,

На холод й старчачий припас,

За нас пив квартами отруту,

І в бій останній йшов за нас.

Зробив, що міг – пішов пусторуч

На тьму гармат, на палаша,

А ми в цей час стояли поруч,

Пробач нас, чесна ти душа!

…Втомились, вичахли комоні,

Пішли у рись, зійшли на крок.

Сховав король лице в долоні,

Згубившись в сонмищах думок.

Згадав ту зустріч серед степу

З козацьким військом в типчаках,

Той настрій втішний і Мазепу

З живим рум’янцем на щоках.

Поглянув скоса на блідого,

З могили взятого мерця,

Подумав з жалем: – А старого

Украй впоїла чаша ця!

Пробач! Пробач мене, Мазепо,

За злі думки, досаду, гнів.

Обох зборола нас халепа

Та лиш тебе змела у рів.

Ти втратив все: ім’я і долю,

І дім у рідному краю,

Уділ твій нині – біг по полю

Кущем сухого кураю.

Гріх проклинати і терзати,

Нема ж бо, бачить Бог, вини,

Що у царя твій хліб, гармати,

І лють не знає глибини.

Що він брехнею і підкопом

Підняв на тебе твій народ,

Й твою країну, кар потопом,

Увергнув в вирвища знегод.

Пробач за крах цей, сивий муже,

Й моє безумство – гандж бійця,

Й спасибі, княже, щирий друже,

За те, що вірив до кінця! –

І вдачу маючи гарячу,

Та чуйне серце, ледь привстав

І руку щупляву, юначу

Поклав Мазепі на рукав.

Й всміхнувшись гірко, через силу,

Відчувши жертвенний вогонь,

Той, хто ступив уже в могилу,

Поклав на руку ту долонь…

…Затим була та переправа

Через Дніпро в Переволочні:

Безсилля й гнів. Безтямна лава

Утікачів. Шалені очі

«Звитяжців» свитських. Хрип комонів

І кволе, жалісне волання

В Дніпрових розливах загонів

У водокрутах, увостаннє.

І знов гонитва з кров’ю, потом,

Лісами, степом, очеретом,

По нивах, встелених осотом,

Пустим, безлюдним – вліт, наметом,

З останніх сил, бо й зліва, й справа

Летів сіромам вслід рахунок.

Нарешті – урвище, заплава,

І шлях в життя, у порятунок. –

Під глуз конвойної галери

Здолали вплав величний Бог,

За ним Дністер і ось – Бендери –

Ведмежий кут «землі Магог».

Й вже тут бездомний, гнаний, битий,

В багно затоптаний внівець,

Упав на одр, безслав’ям вкритий,

Народом зраджений вдівець.