53. Лист Федьковича до Д. Танячкевича

Братіку!

Спасибі тобі за даръ, за Стороженка, за Основу! а найпаче за писаннячко твоє золоте вже та золоте!..

Нива гарна, братіку, така вже що така! – Отъ ій и гостинчикъ тимь часомъ, а не забаромъ білше пришлю. Коли кажешъ не писати прозою, то я вже тількі віршуватиму.

Москалямъ не попустіть, братіки, ані ціпъ! Куца імъ година нехай!

А ти знаєшъ. серце, що я вже не въ Путилові теперь, а въ Ростокахъ пробуваю? – Вороги, брате! – Писавъ бихъ ти про те. та ажъ обридло мині. – Не пишу!

Щожъ тобі білше скажу! – здоровъ, дужнй! – а Ти? – Абесъ здоровъ бувъ. та лиха не мавъ, який ти любий! А другі паничі тамъ у Львові що? То десь мабіть халамаркають! – передъ egзамінами, знай! – Аби мині всі здорови були, та аби іхъ голова не боліла, сердешнихъ!

А я ліпше робю: що свято, що неділя гуляю, ажъ дрантя летитъ! А що вже молодички пишні у насъ, то ні перепишешь ні перемалюєшь! Оттаке то лихо! А ти би хотівъ, аби я нічо не діявъ, якъ писавъ? – ячмінь! – У день робота, а трапитця слобідна година – треба виспатись, бо ціла нічка пройшла тобі зъ чічковъ на розмові. – Такъ, серце.

У понедівнокъ бувъ тутъ храмъ, брате. – Господи, що гарно було! А що вже баталія крепка була, то ажъ душя радувалась! – И я зъ своімъ побратимкомъ Дмитромъ (: Леликомъ :) имився бувъ за барки, та сестра насъ розділила. – А Дмитрового вуйка, брате, я маю на смерть убити! – Крізъ душу та въ душу его!..

Завтра йду на Віжницу. бо маю собі кресакъ тай постоли купувати, тай ще де що орудовати. А въ середу гадаю йти на Довгеполе до своі куми, Гафіі, – переказувала, абихъ лишъ прийшовъ. – Мабіть и Дмитро зо мновъ піде. – Маю просити куму, аби мині подивилась у звізди (: вона головна знахарька, брате! :)

Якъ піду на Віжницу завтра, то буду и въ Домки. Господи, що вже наслухаюсь та наслухаюсь тихъ бріхонь! А ій чоловікъ має мині на цимбалі такоі кучерявочки вдрати, аби вже така що така! – А въ Рознера або въ Сурці маю собі випити меду! Ще й за твоє здоровя випю: коли не випю, то абихъ не живъ на світі! – Я и въ понедівнокъ за твоє здоровя пивъ. абесъ знавъ! – Три чарці одна за одновъ!

Коби тутъ який фотоgрафъ бувъ. аби мене відобравъ, та аби я тобі піславъ! Бо ти би мене теперь и не пізнавъ уже. братчику, такъ я змінивъ ся! – волосъ довгий, вусъ підстрижений: у буддень хожу собі у постоліхъ, у сивихъ гачахъ. въ байбараці зъ голубими снурами. въ угорскімъ капелюсі, а въ неділю въ чоботіхъ, въ чирчиковихъ гачахъ, въ прошиванімъ сардаці, въ кресаці зъ бляховъ та зъ ogалёномъ. сорочка вишивана, а чересъ новий у 5 пряжокъ! – Такъ уже що такъ!

Писати ще що? – Ні! – И такъ уже наклопотавъ тобі голову нісенітницями. – Отже бувай здоровъ. братіку, та не забувай и за мене. А коли писатимешъ, то пиши до Путилови, бо наша пошта все таки у Путилові. – А паничамъ скажи, аби здорови були! та аби у вакаціі такъ собі гарно погуляли, якъ самъ

Федьковичъ.

9/6.

Примітки

Листовий жовтий папір у 8-ку. – Дмитрові Леликові, про котрого згадка в листі, посвятив Федькович одну поезію, гл. Поезії стор. 183. – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 107 – 109.