54. Лист Ол. Кониського до Федьковича

Львів 14 / 26 Листопаду 1865 р.

Високоповажний Добродію!

Любий Брате-Земляче Ёсипе!

Послі трохлітнеі тяжкоі неволі, вирвавшись зъ Сібирі, летівъ я до Львова, щобъ поклонитись братамъ-Галичанамъ и подивитись на іхъ життє. Сегодні вже три тижні якъ я у Львові… Гірке и туть руське життє, а все такі краще ніжъ підъ Московською кормигою! Жалко тількі, що тутешнє братство тягне «хто на право, хто на ліво!»

Великою утіхою нашою є те, що молодіжъ тутешня навернулася на руську дорогу и йде просто, не поглядуючи ні на польскую «интелигенцію», ні на московське «благо». – Доля наша і воля попереду, адія наша не въ тихъ, що за нами, а въ тихъ, що передъ нами….

Нудно мині, що не довелось побачити тутешніхъ ватажківъ: порозъіздились десь!.. А ще нудній, що не можу лично поклонитись Вамъ Добродію! Вамъ півцю Русько Галицького народу. Маю надію що въ літку заіду до Васъ у гори; бо теперь черезъ свій недугъ и зімову добу – треба іхать туди де теплій… – Хвала Богові, послі вигнанья я у Львові наче знову воскресъ!

И гарно зновъ теперъ мині!

Мовъ я у рідній стороні,

Сижу зъ братами въ рідній хаті.

Ведемо щирую пораду

Про те, що є, чого нема,

Яка въ Україні тюрма.

Якъ плаче Дніпръ, реве Десна.

Якь стогне на степу трава…

Всю руську землю бачу я!..

О Воле! воленько моя!

О Мати! – матінько стара.

Чи швидко зийде намъ зоря?

Чи швидко жданий часъ настане,

Що за правихъ Богь устане

И почне катівъ карати,

А намъ наше отдавати? –

Отакиі то думки роютця у голові! Кругомъ насъ ограбили, обикрали, та ще и въ кайдани заковали!.. Алежъ!

Будемъ ждати, працевати.

Волю долю добувати;

А коли вже наша доля,

Що бъ померли ми въ неволі,

То кричатимемъ въ могилі:

«Верніть волю Україні…

Тую волю, що украли,

Тую долю, що забрали!»

Діти, внуки се почують,

Своє право одвоюють.

И покажуть всему світу.

Що и ми Славьянські діти.

Що зъ Кубані до Карпата –

Русь едина усімъ мати…

Ві Львові, здаетця зъ нового року заложитця нова политично-литературна часопись, два рази на тиждень, котра буде не тимъ «Словомъ», що пишетця перекрученою мовою, не тимъ Вістником, що мае и провадить quasi-руськи гадки, але справжнюю руською часописыо… Будемо для неі гуртомъ працёвати. а до того – співайте, мій брате! пісню-долю нашихъ братівъ, да повеселіть своею піснею и Галичину и Україну и мене! «Утни Батьку Орле сизий»!..

У Львові буду до 30 Листопаду, a потімъ поіду до Відня! Коли ласка буде, що писати до мене, то до 25 Лист. пишіть на мою меню (Hotel Europejski № 10 – ) а послі на меню Левка Лопатинського у Карнімъ Суді. – Якъ виіду зъ Львова, дакъ Левко перешле листи туди де буду.

Будте здорові на щастье и радість Усего Руського люду! Щиримъ серцемъ поважаючий и прихильний до Васъ

Олександеръ Кониській (Федоръ Верниволя).

Примітки

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 109 – 111.