До наших ромунізаторів

Юрій Федькович

У Тартарі сидить Сізіф

Та камінь таскає,

А той камінь з окаянним

Жмурка собі грає:

Бо той думає, що має

Єго вже, де хоче,

А тим часом сіромаха

Лиш вивалить очі,

Бо химерний каменисько

’Му тикне бач, дулю,

Та ну собі у своясі

Чкурнув як та куля,

Многогрішнику старому

На новую кару.

Що задумав ’го доконче

Затаскати в хмару.

Той камінь кари, то є ми,

А ви – Сізіфи ті модерні,

Що загадали прештудерно

Перекотити нас, самі

Не знавши ще, чи в Букурешті,

Чи на Тарпей який нарешті,

Аби перекотити лиш!

Бо хто не лаком на бариш?

Схаменіться, нерозумні,

Та вдартеся в груди,

Аби й на вас не упали

Жасні божі суди,

Як на того лукавого

В Корінфах владику!

Бо ми – камінь, але камінь

Твердий та великий,

Сто раз більший, як той, що ’го

Сізіф там таскає…

Аби, як він розженеться

По свому звичаю,

І таскайла не розплескав,

Як ту паляницю!

Бо вішав Гриць, аж доки не

Повісили Гриця!

10 н. ст. декамбра 1886.

Примітки

Досі не надруковано. Друкуємо з автографу поетового (піваркуш звич., паперу, записаний з обох боків, з підписом поета ш датою під текстом), власність тов. Руська Бесіда в Чернівцях.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 489 – 490.