Я не дивуюся…

Юрій Федькович

Я не дивуюся, що ми

Нічого в світі не умієм

(Звичайно, бідні гречкосії);

Але дивуюся, що ми

Нічого вчитися не хочем,

Хоч нам наука коле в оці,

Хоч нам при кожному случаю

І верби бо проповідають.

Не цурайтесь, не цураймось

Ми науки, браття!

Роздивімся по усюду,

Заздрім в кожну хату,

Щоб навчитися з чужої,

А не свої хиби.

Що нам вчитись ще, а що нам

Забувати треба,

Й до котрого побережжя

Нам би кермувати,

Щоб до мети ся добити,

В пристань ся дістати.

Бо та руська наша мета

Світла і велика.

Але путь до неї строма,

Прикра і далека.

І ніхто бо нам не справить,

Як свята наука:

Задля того ж, руські браття,

Книжку, книжку в руки!

23 н. ст. новембра 1886.

Примітки

Доки не надруковано. Тут друкуємо з автографу поетового (піваркуш звич. паперу, пізніше передертий уздовж на двоє, писано на обох сторонах, під текстом підпис автора і дата, власність «Руської Бесіди» в Чернівцях.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 484 – 485.