Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія п’ята (варіант)

Іван Карпенко-Карий

Хата Миронова з грубою.

Обстанова проста, але кругом ознаки життя інтелігента: книги, газети, журнали, письмений стіл. На кону нікого нема.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Ява І

Входить Марія, одягнена в корсетці, без рукавів, в спідниці, пов’язана по очіпкові гарною квітчастою хусткою.

Марія

(одкачує рукава сорочки).

От і обід уже готов, і по хазяйству зовсім упоралась. Тепер піти б до церкви, так либонь «на достойно» продзвонили; а поки дійду, то й служба божа скінчиться… Сяду я краще до роботи: попишу трохи та перегляну свої уроки, щоб мій милий учитель бачив, що я без нього вчилася.

(Сідає і пише).

Чого це Мирон забарився так довго у городі?.. Скучила за ним – боже як!.. То ж три дні сидить там… Невже так довго треба робить купчу на землю. Правда, що він гласний, а в городі тепер земські вибори, то, може, й на виборах задержався.

(Пише).

По одній графці не вмію добре писати.

(Дивиться).

Поганенько!

(Сміється. Бере книжку).

Ану, чи зроблю цю задачу?

(Робе).

3 × 8 = 24. 4 пишу, 2 в умі; 3 × 3 = 9 та 2=11; 1 пишу, 1 в умі.

Входе мати.

З × 9 = 27…

Ява II

Марія і мати.

Мати.

Бог зна що робе!

Марія

(схоплюється і цілує матір).

Мамо! З неділею будьте здорові!

Мати

Спасибі, будь і ти здорова! І коли ти перестанеш оте трижди та трижди? Плюнь на нього, дочко, трижди! Мирон тебе заморочить зовсім тією наукою.

Марія

Не можна, мамочко, треба вчитись! Це нічого не шкодить! Он Мирон скілько вчився та й то каже, що нічого не знає, що треба щодня вчиться.

Мати

Та твій Мирон і до смерті буде вчиться, а дурнем умре!

Марія

А що ж, мамо, він дурного зробив?

Мати

Як що? Та всі кругом тюкають на нього, сміються з нього!.. Зібрав голоту і купив їм двісті десятин землі! То хіба ж це розумний зробить? Краще б собі купив, то та сама голота робила б на вас двох, а ви б жили панами, як он Пузирі; мужик же, а як живе!

Марія

І я перш так думала, мамо, а тепер мені інакше все здається.

Мати

Та й ти ж така: або була дурна, або свіжо здуріла.

Марія

Нехай я дурна, нехай я вірю Миронові через те, що сильно його люблю, ну, а пани? Вони ж розумні і вчені, а як приїдуть до Мирона, і почнеться між ними суперечка про людське життя, про ці самі артілі, так мало не до світа; і нарешті всі згоджуються з Мироном та з лікарем!.. Виходить, є велика правда у тім, що вони роблять, коли з ними всі згоджуються?..

Мати

Ото яке сказала: всі пани згоджуються! Перш усього і не всі, а тілько ті, що приїздять до Мирона, а ті, що приїздять, то хоч вони і вчені – то дурні! Одно – наука, а друге – розум! Вивчить можна й сороку, а розуму, коли нема – не вставиш! Розумні, дочко, багатіють, а дурні – тікають з своїх грунтів.

Марія

Це друга річ!.. Ні, мамо! Ми люде темні, не бачимо того, що вони бачать; ми, мамо, глухі, – не чуємо того, що вони кажуть… А як чого не розумієш добре, то воно тобі противним здається, і тоді тілько сердишся, злим духом дихаєш на тих, що хотять тебе з тьми вивести, що світом своїм освічують і чужі, і твої злі вчинки та всяку неправду, що між людьми панує.

Мати

Трижди три, трижди три!.. Оженився дурний та взяв біснувату, та не знали, що робить – запалили хату! Хіба це ти говориш? Це Мирон говоре!

Марія

І піп, мамо, свого не говоре, а говоре з євангелія… Краще говорить чуже добре, аніж своє лихе!

Мати

Тринди-ринди-трижди-три: прирівняла попа до Мирона.

Марія

Бо й піп наш говоре те саме, що й Мирон.

Мати

Та годі вже, бо я ще полаюся з тобою!

(Глянувши у вікно).

Он якраз і Мирон твій приїхав.

Марія

(глянувши).

І справді!

(Біжить до дверей).

Слава богу!

Мати

Постривай! Чого ти летиш йому назустріч? Приїхав, то в хаті буде… Успієш ще… Позич мені хліба, бо нема печеного. Завтра спечу – віддам.

Марія

Зараз, мамо.

(Вийшла).

Ява III

Мати сама, а потім Марія.

Мати

Аж злість мене бере, коли подумаю, що моїй дитині жилося б он як гарно, якби хоч трохи був розумніший чоловік. Чи воно таке нерозсудливе, чи у нього клепки недостає в голові, – не розбереш!.. Всім для всіх, а собі нічого!.. Грошенята привіз з собою і замість того, щоб бути хазяїном на своїм власнім добрі, він з гультипою водиться і все їм роздає, а ті раді, що дурня мають: скубуть його з усіх боків!.. Ми собі з старим думали – ожениться, порозумнішає, як жінка насяде; а воно он як вийшло! І навчала ж я свою дурноверху доньку, щоб гризла його щодня, щоб дбав про своє хазяйство, про сім’ю, так де там: отуманив і Марію, перевернув і її на свою віру, – така ж дурна стала, як і Мирон!

Марія

(з хлібом).

Нате, мамо, та посидьте трохи, Мирон коней розпряже і зараз прийде; він буде радий, що ви вже не сердитесь і зайшли до нас.

Мати

Та я не сердюсь, а тілько боюсь, що буду лаяться, бо серце болить за тобою!

Марія

За мною, мамо?.. Та щасливішої, як я, людини немає в світі!

Мати

Дурноверха ти, дурноверха! І чим же ти така щаслива?.. Не міг би він тобі наймичку найнять та одягнуть тебе, як пані… а такого щастя і з репаним мужиком доскочить не штука!

Марія

І, мамо! Не знаєте ви, що таке щастя!.. Щастя, мамо…

Мати.

Буде вже! Цілуйся он з своїм чоловіком…

Марія.

Не хочете у нас погостювать, то ми самі до вас прийдемо! Адже не виженете?

Мати

Вигнать – не вижену, а лаяться буду.

Ява IV

Ті ж і Мирон на дверях.

Мирон

Здорові були, мамо! З неділею!

Мати

Спасибі.

Мирон

Чого ж тікаєте? Посидьте! А тато дома?

Мати

Дома. Жде мене обідать. Нема часу.

(Вийшла).

Марія

(кидається Миронові на шию. Поцілувавши, дивиться на нього).

Ой, скучила!

(Знову цілує).

Мирон

Ну ж ще раз… Бог любе тройцю!

Марія

(цілує його)

Чого ж ти довго так барився?

Мирон

То в земстві, то з купчою возився, – от і засидівся!

Марія

А де ж Іван Іванович?

Мирон

Приїде й він сьогодня. Вчора я насилу від нього відчепився…

Марія

Знову щось вигадав?

Мирон

Стара пісня! Насів на мене, щоб я дав согласіє балотироватись в члени Земської управи.

Марія.

Ну?

Мирон

Мусив згодитись.

Марія

От тобі й маєш! Він же дав тобі слово, що більше чіпляться до тебе не буде, навіть і не згада про членство…

Мирон

А що я з ним зроблю, коли знову причепився? Я й руками, як то кажуть, і ногами – так де тобі! Навів повен заїзд людей: і Берегового, і Панасенка, і інших, ще й старшину нашого десь знайшов на базарі… та як насіли всі разом – мусив згодиться.

Марія

То це тебе членом вибрали і нам прийдеться у городі жити?.. Я не хочу в город їхать!

Мирон

І не вибрали, і не виберуть – заспокойся! Кажу тобі, що згодився, аби відчепиться від Івана: а що не виберуть, то в тім я певен, бо кандидатів в члени і не злічить! Та все люде давні, пани, мають багато голосів…

Марія

Ще краще!.. Так тебе закидають чорними шарами і осоромлять перед всіма?!.

Мирон

Ах ти, земець! Бач, як діло розібрала.

Марія

Наслухалась за год від тебе, мало не напам’ять знаю всякі правила, то й розумію що до чого! Я б нізащо не схотіла виставлять себе на сміх, знаючи зарані, що не виберуть!

Мирон

Нічого. Я й на вибори не пішов, а поїхав додому; заочі хоч і забалотирують, то байдуже.

Марія

Якраз, байдуже!.. Мого Мирона та щоб не вибрали, позакидали чорними – це осудовисько! Я так не хочу…

Мирон

А якби вибрали, то ще гірше: прийшлося б кинути село, любе серцеві діло – спілку – і жить у городі…

Марія

Борони боже!

Мирон

Ото-то бо й є!.. А так, то я і Іванові зробив задоволення, і собі спокій: Іван не буде мене гризти, а ми зостанемось на своїм грунті, біля любого нам діла…

Марія

Еге, а чорняки?

Мирон

Пусте! Це вже дуже треба любить себе, щоб так боятися навіть легенької образи; а любить себе – поганої… Така недоторкливість для громадського чоловіка не годиться!

Марія

Ну, коли ти кажеш, що це пусте, то й цур йому…

Мирон

Що там ті чорняки – коли ось купча на артільну землю!

(Показує.)

Глянь! Слава богу! Тепер наша спілка на своєму рідному шматочку буде працювать!

Марія

Я так рада, що й вимовить не можу; а мої тато й мама гніваються на тебе – що для других все працюєш. А на мене гніваються, що я згоджуюсь з тобою.

Мирон

І мати твоя – байдуже; і тато твій – байдуже; аби ти, моя кохана, мене розуміла і поділяла мої думки!

Марія

Я твоєї віри, і вмерти за цю віру готова.

Мирон

(пригортаючи до себе Марію).

Дружинонько моя вірная! Як мені радісно, як мені мило слухать такі від тебе речі… Велике щастя для чоловіка, коли бог дасть йому добру душею і чисту серцем жінку! Таку, як ти, моя зоря, жінку далеко трудніше знайти, аніж у рай попасти!.. Ну, що он ти тут робила без мене?

Марія

Хазяйнувала, училась, читала!..

Мирон

На ж тобі гостинця!

(Дає книжку).

Марія

«Кобзар».

(Цілує Мирона).

Мирон

Весь розійшовся – насилу вишукав.

Марія

От спасибі, так спасибі! Мого хтось зачитав, а я його боже як люблю…

(Розкриває і читає).

«Учітеся, брати мої, учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того бог карає…»

(Цілує те місце, де читала).

Мирон

Світ для нашого народу, світ, що хмари розганяє, і душу гріє, і серце щастям наповняє!.. А коли те буде, щоб у кожній сільській хаті «Кобзар» лежав на столі?

Марія

Тоді, мій любий, коли у кожному селі буде Мирон та лікар Іван.

Мирон

Жди…

Марія

Пождемо… і діждемо!

(Помовчавши).

А їсти хочеш?

Мирон

Якщо ти не хочеш, то підождемо трохи, може, Іван над’їде.

Марія

Я трошки під’їла, а от ти, певно, голодний?

Мирон

Ні, і я снідав.

Марія

Так і підождемо. А ось моє писання, глянь!

Мирон

Нічого. Гарно, хоч би й в писарі, то вже годишся, тілько «жидів» багато наставила…

Марія

Ха-ха-ха! Сковзається чорнило з пера.

Мирон

А ти не набирай багато чорнила.

Марія

А оце задачі. Подивись, чи так я поробила?.. Сядь!

Мирон сідає; Марія дає йому тетрадь і сама стає біля нього навколішки, обпершись головою в груди, загляда в тетрадь.

Ну що?

Мирон

Помилилась…

Марія

Помилилась? Бери за ухо!

Мирон

Ти ж зарані стала навколішки, то нащо ж ще й за ухо?

(Сміється).

Марія

Ану покажи, де помилка?

Мирон

Ось! 8 X 9 = 64, а ти написала – 72.

Марія

Еге! Якраз! 8 × 8 = 64, а 8 × 9 = 72.

Мирон

Ха-ха-ха. То я навмисне, щоб випитать, чи ти певна в тім, що робиш!

Марія

У, бачиш, який хитрий!.. Так вірно?

Мирон

Вірно.

Марія

Ну, давай награду!

(Протягає до нього лице).

Мирон цілує.

Учителю мій, світе мій!

(Цілує Мирона в руку).

О, хтось іде, не дають тобі покою…

Ява V

Ті ж. Купер’ян і чоловік шість спільщиків, в протяг дії входять ще деякі.

Всі

Доброго здоров’я!

Мирон

Здорові були, товариші! Сідайте.

Хто сіда, хто стоїть, як вигодніше для мізансцени.

Поздоровляю ж вас.

(Бере купчу).

Собственники! Маєте двісті десятин власної землі.

Купер’ян

(стривожений).

Мирон Павлович!

(Не знає, що сказать).

Слів не маю говорить… радість панує і тілом, і душею: бо й руки тремтять, і серце мало не вискоче, і очі сльозами понялися…

Всі

(коли хто сидів, – встають, кланяються).

Спасибі!..

Купер’ян.

Мирон Павлович!

(Дивиться на нього).

Мирон Пав… а!!!

(Витира очі і раптом цілує).

Всі зітхають, Марія витира хвартухом очі.

Купер’ян

Дай же боже, щоб усі люде навколо мали таку радість, як ми зараз маємо. Дай боже, щоб від горя ніхто не плакав, а тілько з радощів.

Всі

Дай боже! Пошли боже!

Марія

Мироне, треба богові помолиться, богові подякувать…

Мирон.

Правда твоя, правда, зараз.

Ява VI

Ті ж, старшина і писар.

Старшина

З неділею.

(Чоломкається з Мироном).

Писар.

Вєрно!

(Потрясає руку).

Всі.

Спасибі.

Мирон

Прошу покорно сідати.

Старшина

Сядемо, сядемо, щоб усе добре сідало.

(Сідає).

Писар

(сідає).

Вєрно!

Старшина

Що ж, купчу совершили?

Мирон

Совершив.

Старшина

(піднімається).

Поздоровляю вас усіх! Дай боже, щоб ще прикупили!..

Дехто

Буде з нас і цієї.

Купер’ян

Коли б хоч цю виплатить…

Старшина

Поміг бог купить, поможе й виплатить.

Писар

Вєрно!

Всі

Та так!

Старшина

Іду, знаєте, до попа – діло є – так забіг до вас на хвилину, одно – поздравить за землю, а друге – спитать: чим вибори скінчились?

Мирон

Не знаю. Я на вибори не пішов, а поїхав додому.

Старшина

Шкода, шкода. А хотів я дуже, щоб вас вибрали членом.

Мирон

Навряд.

Писар

(зітхає).

Вєрно!

Старшина

(глянув на писаря, здвигнув плечима, писар закрив рота рукою).

Ну й надоїли ви… бачите, вже ніхто й не сміється.

Писар

(зітхає).

Вєрно!

Старшина

Тимчасом прощайте: я од попа ще забіжу, певно, скоро буде Іван Іванович, то вже від нього і довідаюсь: чи вибрали вас, чи ні.

Мирон

Так ви до попа?

Старшина

Еге.

Мирон

Попросіть, будь ласка, батюшку, щоб дав знать: чи можна сьогодня – оце зараз – благодарственний молебень одслужить?

Писар.

Вер…

(Затуля собі рота).

Ява VII

Ті ж і Матвій, в піджаці, в вузеньких штанях, випущених на здорові чоботи.

Матвій

З неділею!

Мирон

Спасибі! Чи ба!.. Гляньте, гляньте на Матвія! Плюндри вже натяг, твин якийсь доп’яв… наче жулик!

Сміх.

Що це вам заманулося так паскудно вдягнуться?

Матвій

Та у мене в городі є кум, швець, Федик Цапок, коли хто знає. Пішли ми з ним на базар, свиту хотілося купить, а кум і присовітував; кажуть, що тепер така мода.

Писар

Верно!

Мирон

Мода та не про нас, хліборобів, селян… Чорт он плаче, що панам моди не настаче.

Сміх.

А тут ще й ми! На моду багато треба. Хіба ви не знаєте, що Микита торік, з весни до пущання, вісімнадцять пар таких, як оце у вас, штанів порвав і три халамидки зносив?

Купер’ян

Не для нашої це роботи! Нагнувся, а воно – трісь; став на коліно косу поточить абощо, а воно в другім місці – трісь!

Писар

Верно!

Мирон

Не слухайте ви нікого і не дивіться на городян та на писарів…

Всі глянули на писаря; писар – «вер…» не договорив і затулив рот рукою, помотавши головою.

Діди наші розумніші і далеко багатші були від нас, а носили свою, предковічну одежу, будем і ми носить прадідівське убрання; і краще, і довше носиться, і зручніше при роботі, і більше на хазяїна скидаєшся, і пристойно. А вже як наш брат хлібороб одягнеться отак, то зараз, здається, що це жулик, карманщик, а не хазяїн.

Всі усміхнулись, глянули на писаря; писар наче хотів сказать, промурчав і затулив рот рукою.

Ви подивіться на багатих хазяїнів, гляньте…

(Показує на старшину).

Вони так не одягаються…

Всі

А ні.

Старшина

Я терпіть не можу й дивиться на ці плюндри: тонконогий, облизаний, засмоктаний, а як трохи приноситься – зараз і халамидник!

(До писаря).

От і вам скілько разів раяв зробіть собі козакинчик, як у карачаєвського писаря…

Писар закрив рота.

Що за знак? Мовчить… Чи не прикусив язика?

Сміх.

Таку одежу носить хіба для того, щоб жидівських дітей годувать, бо воно все з лихого, з гнилого.

Матвій

А кум Федик каже, що воно міцне і хвалить, що так гарно, до лиця…

Купер’ян

Тілько не до твого…

Мирон

Мало чого кум-швець не скаже! Он один професор навіть писав, що йому до вподоби, що мужики-хлібороби на жуликів скидаються, по-модному одягаються; але він стілько ж у цьому ділі тяме, як і кум ваш швець!

Писар

Верно!

Старшина

Ага! Не видержав таки!..

Сміх.

Матвій

Та нехай уже цю порву, то другу справлю – хазяйську, а то ви так мене осміяли, що хоч зараз уже скидай та в піч!

Купер’ян

Недовго прийдеться ждать: через тиждень скрізь потріскається, особливо на колінах, та ще в одному місці.

Сміх.

Писар

Верно!

Старшина

Зацікавився цією балачкою та й засидівся. Прощайте!

Писар

Верно!

Вийшли.

Ява VIII

Ті ж, без старшини і писаря.

Мирон

Тепер, товариші, коли хазяйнувать, то треба, щоб усе було своє. Посіємо льону, конопель, заведем вівцю… Научимося ткать… Тоді всю одежу будемо мать свою, хазяйську… Що ми робимо зимою?

Всі.

Нічого.

Купер’ян

Особливо у нас. Півгода нічого не робимо. Осудовисько!

Мирон

А коли ми літом заробимо харч і на одбутки, а зимою, замість того, щоб байдикувать, будемо прясти, ткати, та все з свого, тоді придбаємо одежу, котра буде в десять раз міцніша і краща за городську; то скілько ми цим самим збережемо грошей? А грошей, особливо тепер, треба дбать та дбать, щоб власність свою викупить, та хоч онукам чистою зоставить!

Всі

Святі слова

Купер’ян

Все оце треба виповнять як закон!

Входе лікар.

Ява IX

Ті ж і лікар.

Лікар

Здорові були! З неділею.

Всі.

Спасибі!

Мирон

Ну що ж, дуже сердився, що я утік від виборів?

Лікар

Ні. Я догадався, чого ти втік!

Мирон

А чого?

Лікар

Боявся, що тебе чорняками закидають, не виберуть?

Мирон.

Угадав.

Лікар

Тілько ти помилився, брате!.. Вибрали!..

Мирон і Марія

Що?

Купер’ян

Кого, куди вбрали?

Лікар

Мирона Павловича вибрали в члени нашої уїздної земської управи.

Марія

От тобі й маєш!

Мирон

Неждано-негадано!.. А боже мій, яка досада!.. І треба було мені згоджуватись ставить свою кандидатуру?.. Це все через тебе…

Лікар

Агусі – маленький!..

Мирон

Правда, що маленький: бог зна що говорю!.. Вибач. Сам винен: хитрував, мудрував – думав не виберуть от і наказаніє за те, що перший раз в своїм житті против принципа схибив, за те, що говорив не те, що думав!.. Звернув убік – І ноги поламав. Що ж тепер робить?

Лікар

Прийнять вибор! Велика земська громада кличе тебе працювати на користь спілці в широкім колі; люде оцінували твою працю і ждуть від тебе, що ти і другим зробиш стілько ж, як от і нам зробив, а ти питаєш: що робить? Іди! І з поміччю усього земства – засновуй спілку скрізь!

Мирон

Я перш хотів до краю довести на зразок нашу спілку, у котру вложена уже душа жива… І на тобі: повинен кидать! Це для мене тяжка кара, все одно, що вигнано мене із раю за тяжкі гріхи! Ні, суди мене, як хочеш, а не можу кинуть свою спілку, бо тілько подумаю про це, то вся душа моя переповняється досадою… Я одкажусь!

Марія

Ми не покинемо села і спілки; Мирон вам давно про це казав, і ви з тим згоджувались тоді…

Купер’ян

А ми не пустимо від себе Мирона Павловича!

Лікар

Оце так! От тобі й християне, от тобі й чесні громадяне! А де ж ваша любов до ближнього, про котру так багато говорили і читали цілу зиму?.. Виходить, вам щоб тілько було добре, а про других байдуже!.. Не надіявся я, товариші, щоб ви себе тілько любили… Мирон нам послужив, він шлях нам показав, і ми вже з того шляху не звернемо…

Всі

Ніколи в світі!

Лікар

Ми певні, що не заблудимо на прежню, колючу стежку поодинокої біди, поодинокого конання, – гуртом поборемо ми лихо!.. А Мирон нехай іде у земство, і звідтіля служить він буде нам і другим, а коли бог благословить його труди, то навкруги поменшиться людська біда, і люде будуть мати те, що маємо тепера ми! Хіба ж вам братів своїх не жаль, що самі на стежку не потраплять і так бідують тяжко, як ви всі бідували два годи назад… Згадайте ваші біди і пом’якшіть свої серця! Мироне! Іди служити більшій околиці, це твій обов’язок, а тут я зостаюсь і все життя своє віддам на служеніє твоїй ідеї, і всі присягу ми дамо, що з того шляху, яким веде до щастя спілка, ми не звернемо!

Всі

Присягаємо!

Купер’ян

Життя своє положимо за згоду в нашій спілці, бо кожен з нас тепер тієї думки, що спілка є єдиний рятунок для бідних хліборобів від усіх бід, які панують скрізь по селах і поодинці нас знищують, гонять на переселеніє і примусюють працювати весь вік на чужих дітей!

Всі

Так, так!

Купер’ян

Ідіть, Мирон Павлович, помагайте й другим!

Мирон

Твої слова – мої слова, твої бажання – мої бажання! Я рад з послідніх сил служить ідеї спілки, за неї смерть готов прийнять, ти й сам це добре знаєш; а тілько серце моє замирає, коли подумаю, що там, в управі, багато книжників, і я боюся, що ідея спілки, не маючи в житті окріпшого, нехибного зразка, не розцвіте так пишно і міцно, як я того хотів спочатку; а боротьба і неудачі зопсують тілько діло перед очима противників, і ідея буде зневажена! Ось через що я думаю, що не прийшла моя пора, щоб виступать в широкий світ… он через що болить моя душа, і я боюся брать на себе таке велике діло!

Лікар

Правда одна на світі! І перед правдою – все пада ниць| Твоя сила не може буть зважена нічим, вона – любов і віра! А з цією силою і гори можна переставлять з одного місця на друге!

Мирон

(до Марії).

Скажи мені, дружинонько моя, що зараз тобі шепче твоє жіноче серце золоте?

Марія

Іди, Мироне.

Лікар

(хватає руку Марії і цілує її).

Жінка, настояща, бажана жінка!

Мирон

Іду!

Лікар його обніма.

Ява X

Ті ж, один з спільщиків.

Спільщик

Батюшка кличуть всіх у церкву на молебень.

Купер’ян

Ходім, ходім молитись богу

Мирон

Ходім у церкву всі! Помолимось! Щоб бог поміг, щоб дав сили і мудрість з любовію служити правді!

Завіса

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ.вид. художньої літератури, 1960 р., т. 2, с. 386 – 397.