Панич і дівчина
Микола Костомаров
(З польської мови)
1
В зелененькому гайочку
Дівча рве цвіти;
Їде конем вороненьким
Панич молодий.
І звичайно поклонився,
Із коня злізає.
В дівки личко червоніє, –
Очі понуряє.
– Помагайбі, дівчинонько,
Я в сії діброви
З товаришами уранці
Приїхав на лови.
Тільки лихо! Не потраплю
У село до хати!
Будь-бо ласкава, дівчино,
Скаж, куди держати?
Чи то скоро оця стежка
З лісу в поле вийде?
– Ще зарані пан ласкавий
Додому приїде.
Он то бачиш: дуб високий,
Край його березки;
Коло хутіра уліво
Повернулась стежка,
А там вправо проти пущі,
Та до річки – нижче;
Там млиночок і місточок,
А зараз і місце.
Пан подякував дівчині,
Рученьку стискає
Та у губочки цілує
Й на коня сідає.
Сів, ударив острогами…
Не видко його!
Іздихнулось дівчиноньці
Не знаю чого!
2
В зеленому гаю
Дівча рве цвіти;
На конику їде
Панич молодий.
І знову гукає:
– Покаж іншу стежку!
За хутором річка,
Не втраплю к містечку.
Ні мосту проїхать,
Ні перебрести;
Мене, молодого,
Хотіла звести!
«Їдь, пане, тим шляхом,
Що вбік від кургана».
– Спасибі, дівчино!
«Щасливо, мій пане!»
За лісом густеньким
Не видко його!
Здихнула дівчина…
Я знаю чого.
3
В зеленому гаю
Дівча рве цвіти;
На конику їде
Панич молодий.
Й здалека гукає:
– Ох, дівчино мила!
В рівчак був уплівся:
Отак научила!
Тим шляхом не їздять
Із давній години, –
Хіба який хлопець
По хмиз до гущини.
День цілий ганяю;
І кінь не напасся;
Й їздець притомився,
І кінь загасався.
Нап’юсь лиш з криниці
Холодній водиці,
Коня розсідлаю,
Пущу по травиці.
Панич поклонився
І з коня злізає!
Дівча червоніє,
Очиці спускає.
Мовчать та здихають.
Так трохи стояли.
Той дужче, та стиха
Собі розмовляли.
Та вітер, бач, дмухав
Усе по діброві,
Так я й не дослухав
Гаразд їх розмови.
А з очей та з лясів
Те певно узнав,
Що панич об стежці
Дівча не питав.
Примітки
Переклад вірша А. Одинця та А. Міцкевича «Panicz і dziewczyna».
Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 97 – 99.