Дія 2
Марко Кропивницький
Варіанти тексту
|
||
Просторна міщанська кімната. Стіл покритий гарною скатеркою; на стінах картини «Страшний суд», «Хождєніє душі по митарствам», «Кот-катафеїч», «Била жінка мужика», «Генерал Скобелєв», «Сраженіє под Карсом», дескільки фотографій незнайомих осіб і дрібних картинок. Дзеркало, шафа, скрині, канапки, дзиглики, килими і рушники.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12
Ява 1
Настя іде з бокових дверей до середніх.
Настя
Що це горілки й досі не везуть? Гості зовсім засумовали! А що вже я не люблю отого Дем’яна: коли не пошлеш його за горілкою, завжди забариться. (Глянула у вікно.) А це ще хто? Мануйличко приїхав, мій голубчичок, мій красавчичок!.. Бачу, не обманув. Сказав: ще раз сьогодня приїду – і приїхав. Ох, і люблю ж я його, Господи, як улюбльона! Старшина з ним і кум лавошник. Оці гості мені приятні!
(Іде назустріч.)
Ява 2
Старшина, волосний писар, Чикалка і Настя.
Писар
Вторично! Потому, скрізь скука! А у вас одних душі!
(Чоломкається.)
Старшина
Ті ж гості та в ту ж хату. Ще раз Христос воскрес!
(Цілується з Настею.)
Писар
Позволю і собі вторично приложиться.
(Цілується з Настею.)
Чикалка
Кумушка, кажеться, і в мене губи, дискать, не шкребниця? Ну, тільки я ще і в ручку похристосуюся. (Цілує Настю в губи і в руку.) Ви наші благодушная душечка!
Писар
Утішительниця во грустях!
Настя
Таким гостям щочасу раді!
Старшина
Скільки по хуторах об’їздили та й знов до вас, нігде такого вдоволствія… Ви у нас на першім плану!
Настя
Спасибі-спасибі, що пожалували, оченьно раді. Та вам же тільки й погостювати, що в свято, у будень вас і не діждешся.
Старшина
Нема урем’яні вгору глянути. Тільки в празник і зробиш проманаж.
Писар
Нині празник празников, торжество із торжеств. Розришеніє вина і елея! І потому, не теряя времені, угощайте нас, Настасія Івановна, вином, а єлей для тих, хто оний потребляє. Что ж касаємо ділов, то оних ніхто за нас не робитиме. Чи так, Юхиме Нечипоровичу?
Старшина
Ох, діла! Носа ніколи висякати за тими ділами.
Писар
Всіх ділов не переробимо.
Чикалка
Дискать, головоломні діла?
Старшина
Та ще й які угловоломні… Слухайте мене. Я вам усе по настоящій совісти розкажу.
Чикалка
Ніхто складніш вас не розкаже!
Старшина
З нашим мужиком морока, та ще й неабияка морока!.. Кругом така необразованість!..
Чикалка
Да-да! Дискать, нікоторої прибавки!
Старшина
Нікоторої. Знаєте казку про стрижене та голене? Отак і наш мужик: кіл йому на голові теши, а він таки своєї!
Чикалка
Істина, голословна істина! Дискать, як і содухи праведні виходитимуть з нього, він і тоді гнутиме своєї?
Старшина
Іменно! Помира, вже бачиш, що зовсім содухи праведні виходять з нього, а він таки своє гне!..
Писар
Гньоть, как какая-нибудь упрямая животная!
Чикалка
От, Мануйло Тимофейович істину голословну сказали. Тошно как какая-нибудь упрямая животняя! Ну, попустіть нашему мужичку, дискать, віжки, на груди сяде.
Старшина
О, сяде! Та от, як була у нас торік нападеня.
Писар
Епидемія, то ість чума.
Старшина
Ну да, стало бить, чума. Чумний скот велено вбивать, а вони бунтовать.
Чикалка
Ужасть, ужасть!..
Старшина
Положим, що і ви у цім ділі не без гріха. Приказував же вам, запріть шиньок, щоб трезвість була!..
Чикалка
Помилуйте! Торговля торговлею, а бунт бунтом!
Старшина
Коли б мужики тоді не понапивались, може, і бунту не було б… Тепер за той бунт і досі декотрі одсиджують.
Чикалка
Помилуйте! Я за патент платю!..
Старшина
Конешно… А все ж…
Настя
Що ж ми стоїмо тут? Ходімо до спальної, там ціла кумпанія.
Старшина
Ні, стривайте! Тепера скажемо не про друге-проче, а хоч і об самуварях. Як понаїздять справник, дохтур, слідователь, становий… Кричать: «Подай самуваря! Подай сахарю-чаю!..» Десятник чи соцький, хіба вони зугарні? Звели йому самуваря зогріти, він води наллє туди, куди слід вугілля вкинути. їй же Богу, правда! Отутечки і впорядкуй!
Ява 3
Ті ж і Самрось.
Самрось
(п’яний, виходячи з бокових дверей).
А, господа началники – наші печалники!..
(Цілуються.)
Старшина
Ми, Самвросій Сафронович, знов до вас і знов не з порожніми руками, а привезли вже вам лахвету. У, ловке вино!
(Вийми з кишені дві пляшки.)
Чикалка
Знаємо, дискать, кому чим догодити. (Вийма дві пляшки.) Сам старався, собственной роботи.
Самрось
А! І «розпивочно і на винос» тут? Во хрунт!
Чикалка
(випинається).
Готов!
Самрось
Кланяйся мені в ноги, проси пардону! А то як мухону, так і беркицнеш!
Чикалка
(кланяється).
Как повсігда.
Самрось
Цілуй у ручку!
Чикалка
(цілує).
Как водиться.
Самрось
Мамашо! Оце настоящий чоловік! Дарую тобі телицю! (Чикалка цілує його в руку.) Просимо до кумпанії!
Настя
Просимо-просимо!
Писар
Нігде такого приятного времняпровожденія, как среді нашої алістократії.
Пішли у бокові двері.
Чикалка
Потому, вони у нас благодушні душечки…
Ява 4
Сафрон і Роман виходять з середніх дверей.
Роман
Знов приїхав старшина з кабаччиком і з писарем! І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати; а старшина то вже і по двічі на день. Прямо неначе в трахтир!
Сафрон
Я вже, сину, на те й рукою махнув. Скільки разів Настю і прохав, і сварився з нею, щоб не заводила цих бенкетів, так і вухом не веде. Ото тільки й мого, що як обриднуть гості, то втечу від них чи в поле, чи в пасіку… А попробуй вигнать цих гостей – старшину чи писаря?! Так вони тебе так притиснуть, що ні жодного наймита не матимеш з усієї волости.
Роман
Хіба по других місцях не можна наймитів знайти?
Сафрон
Та воно можна, але ж… Краще одійди од зла!
Роман
Коли б же то, одійшовши, можна було злишитись його!
Сафрон
Навряд! Ну, та вже так воно завелося… Ото ж, сину, я й кажу, що треба б тобі і з матір’ю порадитись.
Роман
Та як же це зробити за гостями?
Сафрон
А чого ж так хапатись?
Роман
Так, тату, діло виходить.
Сафрон
Не шукай тільки, сину, розкошів, а шукай серця, то запобіжиш і ладу; бо розкошами на який тільки час засліпиш собі очі, а серця не вдоволниш, і під старість защемить воно та ще й неабияк защемить, – не знатимеш, куди і подітись з ним. Бери жінку в одній льолі та щоб була до любові. Усе, що ти бачиш, все, що є у нас – і в хаті, і в подвір’ї, – все це моя праця, моя крівавиця. Погнався за розкошами, зопалу оженився, а замість розкошів взяв від покійного тестя три вирви в шию. Каже: «Після смерті моєї все забереш»! Багато обіцяв, а наприкінці звів на собачку мерзлу… Як помер, то довелося ще й поховати на свій кошт. От яких розкошів здобув! А жив тесть на всю губу!.. Я оженився зопалу, через те й ладу у нас не було і нема. Скільки років трудився, рук не покладаючи, а супокою на старості не придбав. Але ж усякому терпінню бува й край, отже, й мій терпець скоро урветься.
Роман
Тату! Про те, що у вас там з матір’ю, це діло ваше, і не пристало мені судити вас.
Сафрон
Бач, який у тебе розум, як обсягнув!.. Коли ж, сину, дошкулило! Оце ти мене аж засоромив. От тепер і балакай, як знаєш. Ну, а хоч би сказати й про Самрося. Оженився він на Зіньці теж зопалу! Правда, що придане взяв велике, а що їх за життє? Один гріх! Щодня гармидер, колотнеча!.. Сердешна Зінька! Ото, сину, достомітна страдниця!
Роман
(зітхнув).
Це правда!
Сафрон
Через те я тебе й остерігаю. У Самрося скажена натура!.. Увесь у покійного тестя. Але ти, сину, так мені відрубав, що я й не очумаюся!.. А тут дошкуля!.. Та ще й як дошкуля!.. Скажи мені, хіба воно так повинно було вчинитися, щоб ти вилюднів не в батьковій, а в чужій хаті?
Роман
Як вже не трапилось, а минулого не вернеш.
Сафрон
А я в тім не виноват, хоч і заприсягти. Бо це моя, сину, хата і не моя! Увесь вік дбав про те, щоб зажити супокою, а… Віддав я тебе до брата в город… Думаєш, легко мені було це вчинити?
Роман
А я за те вам дуже вдячний.
Сафрон
Справді?
Роман
А чому ж би я тут навчився? Хіба хвости волам крутить? Дядько, спасибі йому, навчив мене реместву, віддав до школи городської…
Сафрон
Тепер тобі дядько рідніший?
Роман
Бог з вами, тату! Я кажу тільки, що я дядькові вдячний!..
Сафрон
(зітхає)
Так-так…
Роман
(помовчав).
То ви, тату, радите мені женитись?
Сафрон
Аби до мислі та до любові, то й благословляю з дорогою душою. Але все ж таки не хапайся, сину, а обміркуй гарненько!
Роман
Не сьогодня я, тату, задумав це діло і не вчора. Пора вже мені здобувати свій закуточок. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля» [6]!
Сафрон
Так-так… Ач, як воно щільно пригнано: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
Роман
(помовчав).
Та ще скажу і ось що. Що я тут не зостанусь, а поїду в город, там швидш знайду собі діло.
Сафрон
Знов покинеш нас? Яке ж ти там знайдеш діло?
Роман
Аби руки були, а робота знайдеться. Спершу робитиму поденно: хоч на чавунці, в депо чи в якій слісарні, а потім, може, й на свою майстерську зіб’юсь
Сафрон
А хіба в селі майстрів не треба?
Роман
А за що ж я руки зачеплю?
Сафрон
Буде за що, буде! Ні-ні, не кидай мене, сину! Чуєш, не кидай! Гріх!
Роман
Що це ви, тату, Бог з вами! Ви плачете?
Сафрон
Дошкулило, синку! Не кидай батька!
Роман
Та я радий, щоб і ви зо мною їхали. Бог Поможе, не опухнемо з голоду!
Сафрон
Он яке у тебе серце! Отже щось сюди йде. Не хочу бачити отих п’янюг. Приходь у пасіку, там докладніш порадимось. Ти мене, сину, розворушив і оживив. (Ідучи, промовля.) «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»!..
(Пішов.)
Ява 5
Зінька і Роман.
Зінька
(зупиняється на порозі).
Не хочу його бачити!
(Хоче вернутись.)
Роман
Зінько! Ти всі празники мов нарочито обминаєш мене та обмовчуєш.
Зінька
Перш ти мене обминав, а тепер моя черга. Тобі хіба не однаково?
Роман
Я хотів би побалакати з тобою по серцю.
Зінька
Еге ж… Як з сестрою?
Роман
Чого ти ремствуєш?
Зінька
Не ремствую ані крихотки, ані капелиночки. Дійшло вже, бач, до байдужого!..
Роман
Не вірю я тобі. Хіба я не бачу? Думаєш, мені тебе не шкода? Давай же побалакаємо спокійно, без пересердя.
Зінька
Минулося…
Роман
Я яким був до тебе, таким і зостався.
Зінька
Та не таким здавався.
Роман
Про це ж і хотів би я з тобою поговорити. Прийдеться ж нам, Зінько, зустрічатись, прийдеться і дивитись одно другому в вічі – нащо ж носити в собі якусь загадку, котра, як лиха іскра, бодай згодом не розжеврілася в пожежу?
Зінька
Не зрозумію твоєї мудрої балачки… Та балачка мене й затуманила! Хочеш дати мені пораду, чи що? Обійдуся…
Роман
Вважай, як тобі краще.
Зінька
Чого ти пеклуєшся про мене? Ну, пропаду, то що тобі?
Роман
Навіщо ж пропадать?
Зінька
Ох, яке ж дороге життє!.. Одного я не зрозумію. Навіщо ти щоразу обставав за мене, навіщо обороняв від Самрося? Бив мене Самрось, поневірявся, що тобі за печаль була? Скільки разів наважалася стратити себе, в ополонку хотіла шугнути, к чортам на виринки! Хто мене над ополонкою зупинив? Хто вговорював не губити душу? Кому ж тепер та душа потрібна?
Роман
Стратити життє зопалу!
Зінька
А нащо воно мені? Ти благав мене терпіти, а задля чого?.. Що я тобі? (Кланяється.) Спасибі ж тобі, братіку, за твою оборону і за твою заступу!.. Серця не чую від подяки!
Роман
А краще б я не бачив цього пекла! Навіщо я сюди прийшов!
Зінька
Проклята той час-година, в яку я тебе побачила! О, чом мені у ту хвилю очі не витекли, серце не розірвалося!..
Роман
Бачу, що я тут, як та скиба одрізана… Я тут чужий, зайвий!..
Зінька
Гріх? Сором? Ха-ха-ха! Ти б у ченці йшов.
Роман
Зінько! Не пристало моє серце до твого, от що!
Зінька
Не пристало?.. До Хведощиного пристало? Вона краща від мене?
Роман
До серця припала.
Зінька
Я сама, сама винна!.. Не жаль мені, каже, на галоньку та воріненьку, як жаль мені та на свою голівоньку!.. О, коли б хто розчавив оцю скажену голівоньку!
Ява 6
Ті ж і Ганна.
Ганна
(з дитиною на руці).
Христос воскрес! З празниками та з проводами!
Роман
Воістину! Либонь, подруга Зіньчина?
Ганна
Була колись нею!
Роман
Просимо сідати. Я не буду заважати вашій розмові.
Ганна
Наша розмова, як полова: не чіпай – лежить, дмухни – летить.
Роман пішов.
Забігла до тебе, Зіню, не на довгий час, поки там чоловік біля вашої криниці напоїть худобу. Ідемо оце у ярмарок; думка, щоб на ніч і додому, бо двоє вилупків зосталось дома, а оцього взяла з собою. Свекруха нездужає, то нікому й доглянути. Хотіли завтра поїхати, так завтра ж понеділок, важкий день.
Зінька
Еге ж!..
Ганна
(дивиться на неї).
Може, я не в час, як той татарин? Плакала, чи що?
Зінька
(зітхає).
Угадала, Галю… Сідай.
Ганна
Спасибі. (Сіла.) Ведемо оце дещо з худібки у ярмарок, думка або продати, або заміняти. Ідемо повз ваш хутір…
Зінька
Бодай його пожежою поняло, вихрем змело!
Ганна
Хіба що вчинилося?
Зінька
Нічого… Спасибі, що провідала!
Ганна
Кажу, ідемо повз ваш хутір, я й кажу своєму похнюпі: чи не забігти мені до Зіньки? Колись, кажу, укупі дівували.
Зінька
Недовго я надівувала.
Ганна
А й справді! Чи тобі було хоч годів з шістнадцять, як заміж йшла?
Зінька
Не знаю!..
Ганна
Ба не було таки, не було!.. Я пам’ятаю, що піп спершу не хотів вас і вінчати… Еге, зав’язали світ. Достометно, як у тій пісні співається. Каже:
Гиля-гиля, сірі гуси,
Та на тихий Дунай;
Зав’язали голівоньку,
Тепер сиди та думай!
Зінька
Ох, думай-думай!
Ганна
Сім год ти мучишся. Сім год прожити у пеклі – не поле перейти. За такий час і гиржа залізо з’їсть!..
Зінька
Кажуть, що як сім год людина не говіє, то обернеться у чорта; а я сім год меж чортами живу.
Ганна
(вдивляється на неї).
Як же ти змарніла!
Зінька
Чи в’яне квітка під росою на сонечку? Чи змарніла б, коли б не горе?..
Ганна
Що й казать! Сушить воно, в’ялить!..
З другої хати чутно спів.
Весело у вас! Гостей понаїздило, мов до причастя: повозок та хургонів повне подвір’я. Мабуть, все значні люде? І старшина тут, бо й земська пошта у подвір’ї.
Зінька
Нехай вони пропадуть!
Ганна
Як же твої празники минули?
Зінька
Слізьми розговілася, слізьми й заговіюся.
Ганна
Хіба?
Зінька
До краю, Галю, доходить!..
Ганна
І – лихо! Знаю, голубко, знаю по собі.
Зінька
Не знаєш, Галю, нічого не знаєш! Не те, що ти думаєш, зовсім не те… Що чоловік поневіряється, що свекруха золить – хіба то горе? Я таке горе, як лиху славу, рукавцем розмаю!..
Ганна
Накликай, кажуть, талану, а безталанне й само тебе здиба. Та що ж і справді скоїлось?
Зінька
Невже ж ти, Галю, нічого не береш на вздогад? Пам’ятаєш, на перший день Великодня натякнула я тобі?.. А тепер зовсім нарізно пішли наші думки…
Ганна
Про кого це ти?
Зінька
Зараз ти бачила його.
Ганна
Зіню!.. (Дивиться їй у вічі.) Невже ти покохала Романа?
Зінька
Ц-с! Мовчи, боляче!..
Ганна
Так я й вповала, та боялася тобі вимовити… Ой, лишечко! Та як же інакше? Жила ти тут, мов у домовині, з’явився Роман і, мов зірка, освітив темну яму… Скільки не плющ очей, а все кортітиме споглянути на ясну зірку. Він тебе коха?
Зінька
Коли б же, то чи призналася б? Тепер він захожується женитись…
Ганна
І нехай, нехай жениться. Хіба довго до гріха?
Зінька
До якого гріха? Стривай! Чи я стерялася, чи ви всі навкруги ошаліли? Де ж той гріх? Я не бачу! Хіба по своїй охоті пішла я за Самрося? Хіба по добрій волі зв’язала з ним свою руку? Пригадай, Галю, що везли мене до вінця, мов на заріз: ніби сторгували й продали, як поле або деревину… Чий же це гріх? Молодий вік мій занехаяли, знівечили моє життє… Чий же це гріх? Чи пишалася я хоч годочок своєю красою? Чи глянула я на світочок? Чий же це гріх? Мій? Це мій гріх? А ті, котрі мене втопили, вони безгрішні? Одна тільки я некаянна грішниця?! Божою волею чи людською силою світ мені зав’язано? Взяли дитя недоросле, дівча нерозумне і стратили!.. Чий же це гріх? Мій? Коли я почула в собі серце?.. Серце нам, Галю, від Бога?
Ганна
(не зна, що сказать).
Як вже там не скоїлось, а закону не переламлеш!
Зінька
Закону? Не вмію я тобі розказати… Коли сама з собою міркую, то все в мені говоре, що нема ніякого закону у моїм вінчанні…
Ганна
Хто з жінок не бідкається, хто з нас не п’є гіркої?..
Зінька
Хто, хто? Я хочу знати, за віщо я мучусь?
Ганна
Не скажу, голубко, не скажу!..
Зінька
І ніхто не вгада, ніхто!..
Ганна
(помовчала).
А знаєш що, Зіню? Ми з свекрухою збираємося перед Зеленими святками на прощу [7] у Київ. Чи не пішла б і ти з нами?
Зінька
На прощу?.. (Жваво.) Піду, Галю, піду, коли б швидш!..
Ганна
Чи ти, Зіню, молишся Богові?
Зінька
Хіба ж я яка? Молюся, Галю, слізоньками молюся!
Ганна
Я через те, бач, питаю, що мені, як дійде, було до нестерпучого, то я впаду навколішки перед образами, голосю-голосю, аж все в мені голосе!.. Виголосю так, що вже й гласу не одведу, тільки рипить у грудях, то зараз мені ніби і полегча.
Зінька
Піду, піду на прощу!
З другої кімнати гукає Самрось: «Гей, де ти, давно бита?»
Ганна
О, вже гука Самрось! Забарилася я в тебе.
Зінька
Піду у Київ!.. Буду молитись, буду ридати і благати милосердного!.. І ти, Галю, молитимешся за мене, правда?
Ганна
Шкода, що нам раніш не вправка.
Самрось кричить: «Гей, жінко, перед мої очі!»
Прощай, Зіню! Що це, я й забула, що аж до вознесения не можна казати «прощай»!.. (Б’є злегенька дитину по руці.) А куди ти все руки засовуєш, куди? Ач, все б йому до пазухи!..
Зінька
Щаслива ти, Галю, що в тебе дітки є!
Ганна
(згорда).
Щоб ти знала, що оці вилупки – найкращі порадники. Ну, ходімо до татка. Ах ти замазура!
Зінька
Ходім, проведу тебе. Чи не йде, Галю, хто раніш на прощу? Розвідай!.. Може б, я раніш пішла?..
Пішли.
Ява 7
Писар виходе з бокових дверей з скрипкою.
Писар
Одначе їх тут нема налицьо!.. Зеніда Андреєвна, куда ж ви сокрились от общого вниманія? Ух! От такого нахального частування даже мозки підуть навиворіт! Чарка за рюмкою, рюмка за чаркою, і нема тобі передишки, ані Боже мой. Можно напиться, как какая-нибудь тварь негодная. Ах, скільки не адресую своїх увзглядов до Зеніди Андреєвни, ну, все не клюєть і не действуйот!.. А стара Настя так вже обридла, как какая-нибудь… Чепляється і чепляється на шию! Тільки і пользи, що гроші позича. Но, кажется, єто довольно неблагородно з моєй сторони? Що ж я пороблю, когда лізить, как какая-нибудь свиндя!..
Ява 8
Писар і Настя.
Настя
(п’яненька).
Знов її шукаєш?
Писар
Каво?
Настя
Знаєм, «каво»! Чого втік від кумпанії?
Писар
(підморгує).
Душка! Тоскую, долго не лобизая предмета мечтаній, понімаєш? Дура разві какая-нибудь может не понять.
(Обніма її.)
Зачєм ти, безумная, губиш
Таво, хто завльокся тобой?
Навєрно меня ти не любиш…
Не любиш! Так Бог же з тобой!
Ну, во-вторих, етот водочний вопрос, так он хоч кого озадачить. Вишол немного обвітритись.
Зачєм ти меня привлекала,
Зачєм заставляла любить?
Теперича проч отганяєш
І хочеш покинуть, забить!..
Настя
Ох, не розтривожуй мого серця!.. Так жалібно співаєш!
Писар
Когда ти со мною буваєш,
Тогда я буваю з тобой;
Когда ти со мной не буваєш,
То й я не биваю з тобой!..
Ах, душка-мадама! Почему ти не вдовушка?
Настя
Так би і оженився?
Писар
Прямой рощот! Не віриш? Так дай мінє ятаган, алі-бо алівурвер, і сисчас я прострельну свою грудь, как какую-нибудь…
Настя
Нащо ти впадаєш за Зінькою, завдаєш мені жалю?
Писар
Штоб бил отводу глаз. Потому што хотя твой муж і сумашедшой дурак, но он, кажись, помічаєт. І потому надо будєт нам решительно поворотить свої діла.
Настя
Душко мій! Совітуй, совітуй якнайкраще, я все задля тебе зроблю, бо несила моя далі мучитись з отим старим дідьком. Як не бачу тебе, то так сумую, що й їжа не йде на думку. Спасибі попаді, навчила кислий квас варить, тільки кисленьким і живу, тільки кисленьким і годуюсь.
Писар
Да, кисле і на похміллє очень гаразд. Платочек, которий ти презентувала, я до серця пригортаю і не раз кипучо-горючими обливаю. Когда ж возьму скрипицю в руки, і тільки вона свойственним мелодієм нагадує звуки твої.
Настя
Оця ж скрипочка і світ мені замакітрила. Колись в серцях розіб’ю її!.. Як поведеш, душко мій, смичечком по струнах, то ніби серце мені надвоє перетнеш.
Писар
Но як ти чувствительно розсуждаєш, как какая-нибудь…
Я задушу тебя в моїх об’яттях,
Я проклену тебя в моїх прокляттях.
І вот, наконец, когда ти не будеш моєю, я кинусь в волни кипучого моря, как сумашедшой. Жалко, што здесь нема моря-океяна, я доказав би тобі!
(Обніма її і цілує.)
Ява 9
Ті ж і Зінька.
Настя
(побачивши Зіньку).
Геть-бо! От вже ненавидю!.. І все б їм цілуватись. От ще поцілуйко! А що, доброго ляпаса впіймали по губах? Ото вдруге не лізьте, бо я сього не терплю. Що, як хто побачить?.. Ти тут, Зіню? Де це ти була, моя донечко?
Зінька
Там, де вже нема, моя матусю!
Настя
Як це ти одповідаєш?
Зінька
Весело вам, любо?..
Настя
(до писаря).
Бачите, я ж казала, що ви своїми шуточками доведете до того, що ще й бозна-що подумають. От і Зіня…
Зінька
Нічого я не думаю, тільки бачу, що всі ви преподобні!..
Писар
Зеніда Андреєвна не без ума-разума, штоб не понять, што ви как мамаша, а я – как синок… Какой же тут подзор?
Настя
То я вже так і зватиму вас синочком.
Писар
Зеніда Андреєвна! Будьте настольки добрі, наскольки я вас просю, об’ясніте, отчего ви не в общей кавалькаді?
Зінька
Белькочи, шелихвосте!
Писар
Как ви ізволіли?
Настя
Їй треба клопотати та порядкувати. Ти, Зіночко, клопочи та порядкуй, душко моя, а я в кумпанії посижу.
Ява 10
Ті ж і Самрось.
Самрось
Щоб моя жінка не потанцювала, як я того схочу? «Нікогди і вовік»… Буде танцювати і дріботіти… Кума-лавошниця нотної виводе, а моя жінка і через ноту перескочить!..
Писар
Самросій Сафронович! Позвольте ручку. Ну, і уважаю ж я вас, как какого-нибудь… То єсть, Господи!..
Самрось
(кричить).
Во хрунт!
Писар
(випинається).
Рад стараться!
Самрось
Рівняйся, націляйся!.. Мамаша! Оце достометний чоловік. Я вже з ним побратався. Зінько, марш танцювати!
Настя
Чуєш, Зіню, що муж приказує?
Самрось
Чуєш, ти моя – не чужая?!
Настя
Потанцюй, Зіню, «ножнички» або «жидівочку». Я колись, Господи, як гарно танцювала «жидівочку».
(Почина пританцьовувать.)
Писар
(до Самрося).
Братець! У вашої супруги голос херувими і серахвими! Зеніда Андреєвна, лучче воспойте што-лібо!
Самрось
Зінько! Поцілуй мого побратима!
Писар
(підходе).
Позвольте, по-родственному!
Зінька
(як ужалена).
Не підступай!
Самрось
Цілуй!
(Хоче вдарить її, але писар його вдержує.)
Зінька
(твердо).
Гаразд! Ходім, там при всіх поцілую! Коли цілувати, то цілувати привселюдно, а не в закутках. Правда, матусю?
Пішли.
Ява 11
Роман виходе з середніх дверей.
Роман
Батько зовсім засумував, що я наважився в город переїхати. Зоставатись тут, щоб Зіньці раз у раз мозолить очі? За що їй мук завдавати? От так оказія!.. Ніколи і в голові мені не роїлося, щоб вона закохалася в мене… Дивно! І як то треба оберегатись кожного слова. Побалакав з нею раз чи двічі ласкаво, і от що вчинилося!
Ява 12
Роман, Зінька, Самрось, Настя і гості.
Зінька
(вибіга з бокових дверей).
Тут просторно, тут тобі не перешкодять мене і вбити!..
Самрось
(з пляшкою в руці, його держать).
По морді дати моєму побратимові, моєму найлюбезному!
Роман
(схопив його за груди).
Скажений, опам’ятайся!
Самрось
Пусти, уб’ю!
Зінька
Пусти його, Романе! Нехай уб’є!..
Писар
(до Самрося).
Братець, образумтесь! Я нікотрої обіди. Сестриця!
Зінька
Підійди, підійди ближче! Я тобі баньки видеру з лоба!
Старшина
Такого коліна люде, а нікоторої образованності.
Роман
(однявши пляшку у Самрося, пха його).
Геть, п’яне барило!
Самрось
Не хочеться тільки заходжуватись.
Його уговорюють.
Роман
Не хвались!
Настя
Ой, Зіню, душко моя, як же таки так?
Зінька
Мовчіть, мамо, мовчіть! До серця доходе, все виявлю, привселюдно виявлю!.. Чуєте, все!..
Настя
Господь з тобою, моя дитино!
Чикалка
(біля Самрося).
Ну, мир! З пустяків, дискать, неприятності. Скільки разів ви били мене по ланиті, то повсігда я вам подставляв і другую.
Писар
Роман Сафронович, подайте друг другу руки, і амінь.
Роман
Ви що тут за мировий?
Писар
Я по-родственному.
Роман
Під три чорти!..
Настя
Ну-ну, ти, болване! Це мій гость.
Роман
То й цілуйтеся з ним.
Настя
(з ляком).
Що?
Самрось
Сказав би я тобі слово!..
Роман
Відкашляйся, може, в горлі застрягло!
Чикалка
Самросій Сафронович, ударте мене в обидві ланити, щоб ваше серце вдоволнилось.
Самрось
Аз-буки, печеная редька!.. Тьфу на твою вченість!
Старшина
Ходім-ходім! Люде образовані, а таку необразованість заводите!..
Писар
Алістократи, а как будто какіє-нибудь…
Чикалка
Самросій Сафронович, попрошу вас, ударте мене по ланиті і заспокойтесь.
(Пішли.)
Зінька
Знов оборонив?.. А я не дякую… Бачиш, яка я незвичайна!
Роман
Не треба мені твоєї подяки.
Зінька
Ач, стара беззуба!.. їй зальоти на думці! Ха-ха-ха!
Роман
Що таке?
Зінька
Посліпли, всі посліпли! Ах, ви ж праведні душі! Ха-ха-ха!
Роман
Заспокойся, сестро!
Зінька
Іди геть!.. Не жалуй мене, боляче! Іди, не замуровуй мені очей!..
Роман пішов.
Де ж твій грім, Боже? Де ж твоя блискавка, милосердний? Чом не вб’є мене, не спалить? Ох, коли б же швидш померти!.. Щоб разом, як одним подихом!.. Боляче вмирати по капелиночці! Ох, як боляче!
(Заридала і припала до столу.)
Завіса.
Примітки
6. «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля…» – цитата з твору Т. Шевченка «, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».
7. Проща – паломництво до місця поховання святих мощей задля відпущення гріхів.
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 199 – 212.