Дія 4
Марко Кропивницький
Варіанти тексту
|
||
Середина убогої хати. Замість столу скриня, покрита простою, самодільною скатеркою. Посередині, за скринею, сидить Федоська, з обох боків дружки; на столі гільце і ласощі, біля столу староста (Свирид), біля порогу підстароста (Пилип); біля печі стоять Степан і Хотина і скільки старих людей.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7
Ява 1
Дружки
(співають).
Казав соловейко: сяду – не впаду,
Казала Хведоська: заміж не піду,
Казав соловейко: політаю,
Казала Хведоська: погуляю.
(Квітчаюсь Федосьці стрічками голову її, розчісують косу.)
Ой, дай, мати, масла,
Я ж твою корівоньку пасла.
Виганяла в раннюю росу,
Дай помазати косу.
Хотина подає дружкам стрічки.
Ой, попе, попе Гордію,
Не дзвони рано в неділю,
Задзвони рано в суботу,
Завдай дружечкам роботу.
Світилка
Ой ви, галочки, літайте,
Ой ви, дружечки, співайте;
За косою квітку носіте,
Хведосьці правдоньки не кажіте.
Дружки
Ой ви, дружечки, рядочком,
Попід зелененьким садочком;
Та вирвем квіточку зелененьку,
Заквітчаємо Хведоську молоденьку.
Світилка
Ой, дружечки, помалу йдіть,
Нашого винограду не топчіть,
Бо наш виноград скрізь поріс,
Куди тебе, Хведоню, Бог поніс?
Скінчили чесать.
Свирид
Старосто, пане підстаросто!
Пилип
А ми раді слухати…
Свирид
Благословіть молоду квітчати. Раз, і вдруге, і втретє.
Пилип
Бог благословить! Всі три рази Бог благословить!
Дружки.
В долину, буяре, в долину,
По червону калину,
По хрещатий барвінок,
По зелений васильок.
Голос за вікном
Молодий іде, молодий з буярами!
Свирид
Дружки, квітчайте скоріш та вітайте молодого. Та не осоромтеся перед буярами, не шкодуйте голосів.
Дружки.
Мати Романа родила,
Місяцем обгородила,
Зорею підперезала,
До тещі виряжала.
Мати сина виряжає,
Виряжає, научає:
Ой їдь, сину, та до тещі в гості
Та сядь, сину, в тещі на помості.
Світилка
А як буде, сину, теща частувати,
Не пий! сину, першої чарки,
Вилий, сину, та коню на гриву,
об була теща ласкава.
Дружки
Ой, попід лісом битая доріженька,
Ой, туди пішов Роман з буярами,
Їм калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати.
Стала калина до нього промовляти:
Не задля тебе ця калина сажена,
Не задля тебе Хведоська наряжена.
Нарядили, як панське дитя,
Посадовили, як сиротя.
Пилип
Старосто, пане підстаросто.
Свирид
А ми раді слухати.
Пилип
Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити, отцю-неньці поклонитися, до вінця спорядитися.
Хотина
(тихо до Степана).
Пилип докладніш промовля.
Степан
(тихо).
Вони обидва всі закони знають.
Свирид
(до дружок).
Скінчили? (До Пилипа.) Бог благословить!
Пилип
Раз, і вдруге, і втретє!
Свирид
Тричі Бог благословить!
Ява 2
Роман з двома хлібами під плечима, за ним буяре. Роман з повагом кланяється батькові й матері.
Дружки
(співають).
Явіру, явірочку,
На жовтім пісочку,
Там щука-риба грала,
Сама собі дивувала,
Що хороше вигравала.
Роман підходе до столу, злегенька вклоняється федосьці, котра встає і тричі йому кланяється.
А ще наша квіточка
Не цінована,
А ще наша Хведоня
Не цілована.
Роман цілується з Федоською тричі, вона бере його за руку, заводить за стіл і садовить поруч з собою.
А вже наша квіточка
Обцінована,
А вже наша Хведоська
Обцілована.
Свирид
Старосто, пане підстаросто!
Пилип
А ми раді слухати!
Свирид
Благословіть молодим до вінця збиратися, образам покланятися.
Пилип
Бог благословить!
Свирид
Раз, і вдруге, і втретє…
Пилип
Бог благословить. Тричі Бог благословить.
(Виводить молодих з-за столу.)
Дружки
(співають).
Піднімайте, дружки, ноги
Через високі пороги,
Бо надворі річки-калюжки!
Будуть тобі, Хведоню, гіркі дружки!
Пилип
Батьку, беріть образа! Мати, беріть хліб-сіль!
Свирид
Молоді, вклоняйтеся, благословляйтеся!
Степан бере образа, Хотина хліб; Роман і Федоська підходять до них, буярин і дружка стелять долі рушник, на котрий молоді, ставши, вклоняються батькові і матері по тричі в ноги, цілують образ і хліб. Дружки плачуть. Всі виходять з хати, опріч Степана і Хотини. Буярин взяв образа, дружка хліб.
Дружки
(виходячи, співають).
Тихше, дружечки, йдіте,
Хведоню під пахви ведіте,
Щоб вона не спіткнулась,
Щоб вона не схибнулась.
Степан
Отако! Чого, Хотино, хлипаєш? Кажи: слава Господеві, що діждалася доччиного весілля; проси Бога, щоб допоміг діждати ще й онуків. Сама Хведоня покохала Романа, сама й талану свого пильнуватиме, а не впильнує, то сама й пошкодує.
Хотина
Жалко мені Романа, Господи, як жалко! Мати рідна не захотіла дати благословення.
Степан
Не поблагословила тепер, поблагословить згодом! А Сафрон? Здавався мачулою, тільки й бракувало очіпка на голові, а як терпець урвався, загомонів так грізно, мов весняна вода, що греблі рве!..
Хотина
Певно, дошкулило до живого.
Степан
Чоловік смирний, я його змолоду ще знаю: не чепай його, а він і зроду тебе не зачепить; а от… Бувають усякі люде!.. (Помовчав.) Як це ми з тобою вік прожили, а й ні разу не погризлися?
Хотина
Як то ні разу? А хто похвалявся мене бити, як я поїхала у базар та чотири цілкових загубила?
Степан
Так тільки ж похвалявся. А ти о вже хотіла, щоб я ні разу тебе і не наполохав?
Хотина
І те ж, як колись проспала та не винесла тобі в поле пополуднувати, як тоді скреготав зубами?
Степан
(сміється).
Та то… Тоді у мене зуби свербіли! То ще не сварка і не гризотня. Муха яка мала, та й та гнівається. А як я напився у Мороза на весіллі та почав бунтарити, а ти мене упихнула в комору та й заперла.
Хотина
(усміхається).
Опісля ж сам сказав, що розумно зробила.
Степан
А сказав, бо правда. Мабуть-таки, та горілка була з дурманом. Де ж, зразу мене так і зварило, з третьої чарки прямо нічого й не пам’ятав!.. (Помовчав.) А що ж, чи все вже у тебе злагожено?
Хотина
Страва вже уварилася, а коровай печеться у куми Ганни. У нас трохи тісненько в хаті, та й піч мала…
Степан
Як відгуляємо весіллє, зараз комору переробимо на світлицю, і будуть у нас хороми на дві половини!.. Роман казав, що доти не піде до батька жити, доки у Самрося з жінкою не буде ладу. «Не хочу я, – каже, – щоб Хведоська жила у тім гармидері! Та й мати, – каже, – буде дивитись косо на нас обох!..»
Ява 3
Ті ж, Самрось і Зінька.
Зінька
Вже поблагословили? Може, ми й несподівані гості, та все ж мусите вконтентовати…
Самрось
Здрастуйте, поздравляємо! (Цілується.) Як там не скоїлося, а мусить бути все по-рідному. Нельзя, брат єдинотробний!
Степан
А й мати приїде, будемо і їй раді, не виженемо з хати.
Самрось
Мамаша не приїдуть… Заслабли. А батько зараз будуть, збираються. Бачили, які у нас батько? їй-богу, молодець! Учора як напосілися на мене! Золили-золили мені голову, вже так усовастювали… Ай, да батько! От кажуть, що як чоловік задуріє, то вже нема йому зупину, – неправда!
Зінька
Краще мовчав би.
Самрось
Ні, стривай, розкажу! Як же мені перед людьми не похвастатись та ще й перед сватами? Слухайте. От нащо вже я зовсім був спантеличився, мов та кручена вівця, а от… Правда, задача? Як почала Зінка…
Зінька
Та годі-бо!
Самрось
Ні, постривай! Кажу, як почала Зінька благати, як почала прохати: «Їдемо, каже, до Романа на весіллє»! Мамаша кажуть: «Не їдь!», а Зінька просе. Хотів ударити Зіньку – не зміг, рука не піднялась!.. От штука! Уклонись, кажу, в ноги: поїду!.. Вклонилася, тричі вклонилася!
(Регоче.)
Зінька
(не дивлячись у вічі).
Перш не корилася, дурна була!
Самрось
Чуєте? Нехай вона тепер візьме мене за возлобія – мовчатиму!.. Скорилася, вклонилася в ноги, поцілувала в ручку, і мир.
Степан
Чи надовго ж?
Самрось
А хто його зна. Теперечки у нас в господі всі порядки перевернулись. Перш мамаша командували, а тепер – батько. От чудасія!.. Я вам скажу, що мене тільки треба усовастити, уміючи усовастити.
Степан
Химери та примхи! Жир тебе мордує, як гедз скотину. Чоловік вже бородою заріс, скоро й сивіти почне, а й досі у повиточку… Усовістити його, бач, треба. Бичем би тебе посовістити та ще бича добре попарити, щоб гнучкий був.
Хотина
Та годі тобі, Степане!
Степан
Ач, щоб жінка йому ноги мила та юшку пила?
Самрось
А то ж як?
Степан
Не дружина та, котра без провини скоряється та ще й в ногах повза, а мерзота. В ногах повза потайний ворог або гадина, котра вибира місце, де б болячіш ужалить!.. Бог звелів мужу і жоні жити в добрій згоді та в любові. Де згода, там і благословенне Боже; а де її нема, там диявол кублиться!
Самрось
Мамаша завжди велять: «Бий жінку, розумнішою буде»!
Степан
Коли б вона на себе не накликала такої навуки.
Самрось
Це я вам скажу, задача! (Помовчав.) Чуєш, Зінько! Ось як треба мене до розуму доводити. Мамаша кажуть: «бий»! Задача!..
Ява 4
Ті ж і Ганна.
Ганна
(з короваєм в руках).
Осьдечки вам і коровай! Та як виріс! О, і Зінька тут?.. Це вже, кумо, прикмета: як коровай росте, то так ростиме і талан молодих. (Ставляє на стіл.) Тепер би страву виймати з печі. Зінько! Давай повиймаємо!
Виймають страву з печі і ставлять на припічок.
Степан
Порядкуйте-порядкуйте, щоб все було в ладу.
(Бере з полиці псалтиря і чита нишком Самросеві.)
Хотина
Спасибі вам, що за мене клопочетеся.
Ганна
А у нас сьогодня радість: телиця-третяка, первістка, отелилася! Чоловік вніс бичка в хату та й каже: «Оцього бичка подарую молодим на. плід!» Кумо! Чи діжа готова, щоб зараз перед поріг винести, як тільки молоді увійдуть в подвір’я? А кожух, кумо, де? Не забудьте вивернути кожуха вовною наверх, як зустрічатимете зятя. Де ж пляшка та чарка? Осьдечки! ( Наслуха.) Ой, либонь, вже йдуть. Вже, вже!
За лаштунками починають дружки співать.
Швидше!
(Ганна біжить з хати.)
Дружки
(співають).
Котилося яблучко з Миргорода,
Підкотилося під ворота,
Відчиняйте ворота,
Бо йде Хведоська молода.
Ой, ми були в церкві та бачили диво,
Два вінці на стільці,
Третій на голівці.
Вийди, матінко, вітайся,
У свого дитяти питайся,
Де ж твоє дитя бувало?
Під царським вінцем стояло.
Ганна
(вбіга).
Ідіть, кумо, частуйте зятя. Ну, вже ж і пара: як квіточки, як ягідки!..
Хотина пішла. Степан накинув на неї кожуха.
Самрось
Ач, які закони, зовсім не по-міщанськи!.. Правда, Зінько? У нас тільки й співають, як вже зовсім виряжають молодих з двору. Свашки співають:
Не плач, не плач, красоточка,
Не плач ти об мінє,
Уволюшку наплачешся,
Как вийдеш за мінє…
Ще й каларнет підграє, або хлейта!
(Пішов з хати.)
Ганна
(станове коровай і страву на стіл).
Зінько, ти бачила молодих? Ось поглянь у вікно.
Зінька
Поспію!
Ганна
Ми у вівторок вже йдемо на прощу. Підеш?
Зінька
Авжеж… А знаєш, Галю, я ніби зовсім вже не чую серця!
Ганна
Ото й краще! Хай йому абищо, тому серцеві!..
Зінька
Передужаю себе.
Ганна
Коли, голубко самі не зазнали цілком щастя, радіймо хоч людським. Візьми ножа та покрай хліба на стіл. (Скочила на полицю.) Осьдечки ніж. Чи гострий же? Поточи об горня.
(Давши Зіньці ножа, вибігає.)
Зінька
Чи гострий же? Як Степан казав? Котра без провини скоряється, в ногах повза: «мерзота, гадина, потайний ворог!» Кому я ворог? (Ненароком глянула на себе у дзеркальце, що в стіні замазане.) Хто це? Невже це я?! Ох, яка ж я гидка стала, жовта, очі позападали! Це не мої очі, зелені, як у ящірки!.. (Одвертається від дзеркала.) Де ж моя краса? Де ж моя погорда?.. Все-все пропало!.. Пий, Зінько, гірку, пий до краю, до денця!.. Радій чужим щастям!
(Вхопила себе за голову і сіла на лаву.)
Дружки
(співають).
Пусти, свате, в хату,
Тут нас небагато,
Четверо та п’ятеро,
Та всіх дев’ятеро!
Зінька
Радій же, Зінько, чужим щастям, коли сама не зазнала!.. Не зазнала ані крихотки, ані капелиночки!..
Дружки
(співають).
Ой, вінчалася Хведоська, вінчалась,
У червоні чобітки взувалась,
Червоні чобітки на нозі,
Що купив Роман на торзі!
Зінька
Романа вітають!.. Знов ти, серце, затріпотіло?.. Цить, бідне, папки дам!.. Цить, присплю тебе, заколисаю, бай-бай заспіваю!..
Ява 5
Свирид веде молодих в хату за рушник, за ним весіллє, музики і гості.
Зінька
(зустріча молодих).
Поздоровляю тебе, братіку, і тебе, сестро!
(Хоче поцілуватись з Романом.)
Роман і Федоська
Дякуємо від щирого серця!
Самрось
(цілується з Романом і Федоською).
Кажу, нельзя – брат єдинотробний.
Свирид
Благословіть молодих на посад [11] садовити, вином-медом частувати, хлібом-сіллю годувати! Ураз.
Пилип
Бог благословить.
Свирид
Удруге.
Пилип
Бог благословить.
Свирид
І втретє.
Пилип
Бог благословить! Тричі Бог благословить!
Свирид заводе молодих за стіл. Збоку біля молодої становляться дружки, біля молодого буяре. Свирид бере пляшку і чарку.
Дружки
(співають).
Як пішов Роман на посад,
Зустрічав його Господь сам,
З долею щасливою,
Та з доброю годиною.
Свирид
Пошли ж, Боже, нашим молодим, князеві і княгині, щастя, долі й віку довгого! Дай, Господи, щоб вони жили на радість та втіху всьому мирові, всьому родові, всьому посполу і Богові святому. (Підніс чарку до рота.) А що ж, скажу я вам, свати, горілка у вас гірка, не можна й до губів донести!
Пилип
(тихо молодим).
Поцілуйтеся.
Роман і Хведоська цілуються.
Зінька
(криком).
Ох, як солодко!..
(Зника з хати.)
Свирид
(випивши, частує молодих, потім батька і матір, старосту, дружок, буяр, гостей).
А що ж музики мовчать? Дружки похрипли, поки глас одведуть, утніть що-небудь.
Музики починають строїть скрипки.
Хотина
(усаджуючи гостей і рідню).
Контентуйтеся, спасибі вам. Годуйтеся, чим Бог послав, не огудьте та не обезсудьте! (Усажує біля Романа Самрося.) Де ж Зінька? Кумо Ганно, гукніть лиш на Зіньку. (Глянула у вікно.) А осьдечки приїхали і сват Сахрон Михайлович, і сваха Настасія Івановна!
Самрось
О!.. Невже й мамаша приїхали?
Ганна
Де ж це Зінька?
(Вийшла з хати.)
Ява 6
Входять Сафрон і Настя. Роман і Федоська встають і кланяються тричі батькові й матері.
Настя
Хоч невісточка і не з високого коліна, зате ж з лиця, як паняночка!
Сафрон
Гаразд, що з лиця уподобалася, може, прийде час той, що й до серця тобі припаде.
Їх усадовили.
Свирид
Що ж ви, музики, так довго бринькаєте? Починайте грать!
Музика
(виводе на струні крикливу ноту).
Бачте, як пити просе!
Свирид
Заграйте попереду, тоді й почастую!
Музика
Коли ж і смичок рипить!
Свирид
Тебе, мабуть, не переспориш.
(Частує, музики починають грать, дві або три пари починають танок.)
Ява 7
Ті ж і Ганна.
Ганна
(вбігає).
Ой, лишечко! Ой, горенько! Стійте, стійте!..
Всі
Що, що таке?
Ганна
Зінька в коморі повісилась!..
Всі заніміли.
Сафрон
Сердешна страднице! (До Самрося.) Що, зайдиголово, чия це провина?
Самрось
(похилив голову).
Моя, тату!
Сафрон
Не так твоя, сину, як моя; люде добрі, винуюся перед вами у моїй тяжкій провині. Кайтеся, люде добрі, по мені. Хоч і не все те бачив, що коїлося у моїй хаті, але й того ніби не добачав, немов наумисне відвертав погляд, міркуючи своєю нерозумною головою: а може, все те пройде, минеться і вийде на добре? І ось яке лихо вчинилося! Боже милосердний, прости мене грішного!
Завіса.
Примітки
11. Посад – місце за столом, де під час весілля сидять наречений і наречена.
Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 228 – 237.