Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Марко Кропивницький / Драматичні твори / Олеся / Дія 1

Олеся

Дія 1

Марко Кропивницький

Кімната у панськім будинку, але вбрана по-міщанському: іншого то й надто, а іншого брак.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17

Ява 1

Павло і Горпина.

Горпина

(витираючи вікна, співа).

Ой коли б я біду знала,

Не йшла б заміж та гуляла.

Ого-го-го, гоя-гоя,

Голівонько бідна моя!

А тепер я біду знаю,

Пізно ляжу, рано встану.

Ого-го-го, гоя-гоя,

Голівонько бідна моя!

На городі квітки в’ються,

А за мене хлопці б’ються.

Ого-го-го, гоя-гоя,

Голівонько бідна моя!

Не бийтеся, нема за що,

Хоч я гарна, та ледащо.

Ого-го-го, гоя-гоя.

Голівонько бідна моя!

Павло підспівує.

Як вам, дядьку, гарно у сердуці! Тепер зовсім ви не схожі на чередника.

Павло

(розставля дзиглики).

Був би я раніш розумним, доси не такі б сердуки носив.

Горпина

Чи й справді?

Павло

Щоб ти знала. Чого скалиш зуби? Чула, що як ще тут сиділи наші рідні пани, не оці посесори-жироїди, а справжні пани?..

Горпина

Так-так. Згадали те, від чого вже й сліду не зосталось.

Павло

Ex, ви! За справжніх панів життє було!

Горпина

Та ну?

Павло

Що вже танукать? Скільки не танукай, а як воно тпрукнуло, то далі не поїде. Ну й понімай ти тепера, що я був мало не три года за лакея.

Горпина

Невже?

Павло

А ти міркувала, що я зроду чередник та й годі? Нє, брат, бери вище! Ти спитай мене, де я бував; спитай, чи є що таке в світі, щоб я його не видав? Хочеш, я тебе зразу, одним словом, остовпиніо? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш?.. От, наприклад, скажи мені: що таке гостинниця?

(Сіда у крісло.)

Горпина

Гостинець?

Павло

«Гостинець»!.. Дуря ти! Що гостинець, так і мала дитина зна, що то ласощі; а я тебе питаю, що таке гостинниця?

Горпина

Мабуть, не вгадаю.

Павло

Ну, а білярд ти бачила?.. А портерську лавку?.. А трахтир з вивіскою: «Захадите, гаспада, тут веселиє всегда»?..

Горпина

Он скільки ви світа бачили!.. Як же це ви були лакеєм, а нарешті чередником стали?

Павло

Спитай ти мене, то я, брат, і сам гаразд не зміркую, як воно скоїлося. Збираються, примєром, чуєш, наш покійний пан, Петро Ригорович, збираються виїздити у загряницю. Покликали мене та й питають: «Што, Павлушка, поєдеш з нами у загрянищо?» А мене неначе який біс сіп за язика: не поїду, кажу. «Пачаму?» – Боюсь. Ще, кажу, як, борони, Боже, помру на чужій стороні, то нікому буде и поховать. Бач, мені тоді міркувалося, що на чужині нема ні людей, ні попів, а скрізь тільки одна пуща, нетрі, та безкети… І кортіло ж мене у ту загряницю, ну, сказать… аж тіло на мені свербіло, так кортіло; а язик, ноначе він не мій, одне белькоче: не паєду. Прямо, мабуть, щось таки наврочило! Почав, Примєром, вигадувать: я не знаю, кажу, відкіля там і сонце сходить, та ще чи й світить воно там, чи не світить?.. Ге, дай Тоді мені оцього розуму, що тепер у моїй голові…

Горпина

Що ж, і не поїхали?

Павло

Господа поїхали, а я зостався… Доси вже був би, може, комардином, коли не швельцаром; а може, ще й вище забрався б.

Горпина

Що ж воно таке швельцар?

Павло

А таке, що сиди увесь день на кріслі, рипай дверима, та дивись у казету – от тобі і вся робота…

Горпина

Рипай дверима, хм. І не обридне ж?

Павло

Як хто подзвонив, встань і одімкни; зняв ти шинелію, чи шубію – гривеник; надів – гривеник або й більш того.

Горпина

За віщо ж гривеник?

Павло

От як доведеться тобі коли побувать в городі, то й побачиш, за віщо дають гривеники. Потому образованіє… У городі і розуму наберешся, і гостинниці побачиш, і кандиртерську…

Горпина

Що воно таке за кандрир?.. Я й не вимовлю.

Павло

Кандиртерська? І я, брат, попомучився, доки наламав язика, а тепер так я потраплю зразу усякі розмови по якому хочеш. Кандиртерська – це така крамниця, що до чого не доторкнись, усе, брат, солодке. Далась вона мені взнаки. Послали мене покійні пан, Петро Ригорович, з запискою у кандиртерську; німець взяв у мене ту записку, подивився, далі зиркнув на мене і знов очі встромив у записку; згодом промовив до мене: «Вас?».., а потім до другого: «Хер-мер-мер!», а той до нього: «Я?». А цей знов: «Та ти ж!» І зараз той другий і понакладав у папір усяких порожніх та й дав мені. Несу я те порожнє, держучи обома руками, щоб не випорснуло. Чую, щось мені по руці неначе потекло. Зирк! Аж тече сметана. Я лизь язиком – солодке; лизь удруге – біда, яке солодке!.. Та доки доніс те порожнє до гостинниці, всю сметану вилизав. Приніс, та й подаю панові. Як закричить на мене пан, як затупотить… «Помняв, – каже, – падлець усю кушанню!..» Сміха, та й годі! (Хутко хапа Горпину за кишеню.) А це що в тебе у кишені, сахар?

Горпина

(б’є його по руці)

Та гетьте-бо! Відкіля б у мене взявся той сахар?

Павло

Хіба не можна хапнуть?

Горпина

Чорта лисого хапнеш, коли все позапирано!

Павло

Невже? А за рідних панів так все було настіж; бери, чого хочеш, чого душа бажа, бери вволю!.. От життя було! Минулося… А я думав, що то в тебе сахарь, з’їв би грудочку. (Зітхнув.) Давно вже не їв сахарю.

Горпина

Сьогодня, як чай наливатимуть, я, може, вам роздобуду.

Павло

Бери, чого зівать? Сахарь, це не крадіжка. Бери сміливо! Чаю я не вхвалив, чаєм тільки зуби повипарюєш…

Горпина

Коли б мені довелося побувати в городі, вже б надивилася усяких див.

Павло

Невже ніколи не була? Попрохай хазяїна, щоб повіз.

Горпина

З якої речі?

Павло

Тадже ж лабузниться до тебе… думаєш, не бачив?

Горпина

Еге, вигадайте півтора людського…

Павло

А ти дурою не будь. Скаже він тобі: «Поцілуй». А ти зараз: «давай цількового, або й два, то поцілую!..»

Горпина

Не плетіть дурощів…

Павло

Ні, справді. Слухай-бо. Як почне хазяїн біля тебе півнем стрибати, ти й скажи йому: «Постановіть Павла за клюшника.»

Горпина

Єй-богу, я вас вилаю.

Павло

То ти так з дядьком?

Горпина

Гарні дядько… Ач, чому навчають!..

Павло

Дуря! Ти себе оберегай, а як дають, не зівай.

Горпина

Мовчіть, бо так навідлі оцією ганчіркою і морсну по пиці…

Ява 2

Ті ж і Кіндpат Антонович.

Кіндрат Антонович

Хазяйки тут не було?

Горпина

Ба, оце недавно навідувались.

Кіндрат Антонович

А що, Павле, краще тобі в горницях, ніж у загоні?

Павло

Павлові скрізь однаково, як у хліві, так і в горницях; чи долі сидіти, чи в кріслі, з казетою в руці, його тим не здивуєш.

Кіндрат Антонович

А що, як тебе взяти й зовсім за лакея?

Павло

Я й на те пристав.

Кіндрат Антонович

Ну, сьогодня придивлюсь, як ти справлятимешся.

Павло

Колись умів догожать справжнім панам, то, може, й на вас потраплю.

Кіндрат Антонович

Тепер справжній пан той, котрий має в кишенях.

Павло

А хіба мені важко сказать на вас і вашоє високоблагородіє? Як звелите, так і величатимем.

Кіндрат Антонович

Я тебе годую, стало бить, і пан.

Павло

А так. Звісно, ви наші, а ми ваші.

Кіндрат Антонович

А ке, принеси мені води.

Павло

Сихчас!

(Пішов.)

Кіндрат Антонович

Чому не прийшла в повітку, як я тебе кликав?

Горпина

Не чіпайте мене, бо хазяйці скажу… Он вже й люде почали постерегати.

Кіндрат Антонович

Які люде?

Горпина

Хоч би й Павло.

Кіндрат Антонович

Павло? Хто ж Павлові повіре? Мені на двадцять Павлів начхать! Краще не маніжся, а подумай, чим ти згадаєш свої молодощі, котрі не двічі бувають на віку…

Горпина

Ідіть до Гапки.

Кіндрат Антонович

Що-о?

Горпина

А коли і Гапку вже залишили, то підіть до Пріськи.

Кіндрат Антонович

А-а, ти ревнуєш? От за це хвалю. Та ти краща від Гапки, і від Пріськи, і від усих!.. Був би я удівцем, я озолотив би тебе!..

(Хоче обнять їі.)

Павло втискується в середину.

Ява 3

Ті ж і Павло.

Павло

(несе на підносі стакан води).

Звольте!

Кіндрат Антонович

(довго дивиться на нього).

Ти таки зовсім маладець! (Бере стакан, п’є.) Либонь, я таки зоставлю тебе при горницях…

Павло

Не жалкуватимете.

Горпина

І мені менш би було роботи… Де ж це віник?

Павло

Там, у тій кімнаті, за шахвою.

Горпина пішла.

Бадьорна дівчина!

(Показує очима на Горпину.)

Кіндрат Антонович

До вподоби тобі? Чи не думаєш сватати?

Павло

Ні, я вже спізнився. Вона у мій бік і не дивиться, гне вище… Окрім того, вона і небога мені…

Кіндрат Антонович

Он що!

Павло

(хіхікнув).

А поніма окуратно, де раки зимують!..

Кіндрат Антонович

А ти краще знай свого носа!..

Павло

Я так сказав, на вітер… Мовляв: «їж борщ з грибами, держи язик за зубами…»

Кіндрат Антонович

Держатимеш ти й без грибів.

Павло

Правилно! А тільки як ми бували при панах, то й знаємо, як діло повернуть з дівчатами… вчені.

Кіндрат Антонович

Тямиш ти?

Павло

Чого не понімаю, за те ніколи не візьмусь!

Кіндрат Антонович

Ов? Але я тим не цікавлюсь… (Дивиться на нього.) Одначе нехай буде й так, що від сьогодня на тобі чин лакея. Побачимо, чому ти у панів навчився!

Павло

Я вмію і невидющим прикинутись, як треба буде.

Кіндрат Антонович

Я не про те… Гляди ж мені, визначись сьогодня перед гостями так, щоб не довелось за тебе мені червоніти. (Іде, а потім вертається.) Жаловання тобі я не прибавлю, а одежу стару з мене, як зумієш заслужити, – матимеш. Розумієш, з мене стару одежу?.. А про Горпину не смій мені більш ніколи натякати, чуєш? (Пішов.) То все пустяки… не те у мене на думці…

Павло

(помовчав).

Ну, Павле, не будь дурнем, то буде тобі що і їсти, і пити, в чім хороше походити.

Чутно голос Лукерії Степанівни.

Ява 4

Горпина і Павло.

Горпина

Чуєте, знов квочка розкудкудахталася?

Павло

Нехай кудахка, тільки і її, що покричить; вона на те господиня. Але ми з тобою все ж таки тут найстаршими будемо.

Ява 5

Ті ж і Лукерія Степанівна.

Лукерія Степанівна

Та й довго ви воловозитеся, скоро вже й гості почнуть сходитись, а ви й однії горниці ще не опорядили, як слід. (До Павла.) Навіщо ще й тебе в горниці взяли мало й так дармоїдів?

Павло

Правильно. За рідних панів слуг було сила, так. тож були справжні пани… А тут хазяїн каже: «треба», ви кажете: «не треба», і… правильно.

Лукерія Степанівна

У кого дзенька в кешені, той і пан.

Павло

І я вас почитую, як достометну пані. Та дай вам тільки прозорну трубу в руки, та щоб шляпку при голові – і вже ваше осіятельство! Правильно. Тільки що осіятельство і без лакея, чи правильно ж? О, бачите! Виходить, мене вам треба.

Лукерія Степанівна

(до Горпини).

Куди ж ото ти ставляєш отого дзиглика, хіба не знаєш, що йому належить бути отутечки?

Горпина

Почали витребенькувати!

Павло

Правильно, що йому отутечки іменно і слід стояти, де господиня приказують.

Горпина

Учора був отамечки, а сьогодня вже он куди ставляй його!

Лукерія Степанівна

Еге ж, учора був отамечки, а сьогодня буде осьдечки.

Павло

Так і понімай!

Горпина

Навіщо ж це?

Лукерія Степанівна

Я так хочу!

Павло

Понімаєш, дуря, господиня так жалають, і правильно.

Горпина

На таку господиню ніколи не потрапиш догодити.

Лукерія Степанівна

У кого нема тями, той і не потрапе.

Павло

(до Горпини).

А ти наважайся потрапляти. Було, покійні пан, Петро Ригорович, кажуть: «Павлушка, штоб завтра єтая небуль, що стоїть у цій кімнаті, стояла в тій, а та, що в тій, щоб стояла в цій!» – Слушаю! І завтра зроблено так, як звелено. Господиню треба слухать, бо вони наші, а ми їхні.

Горпина

Та так же!..

Лукерія Степанівна

За зиму відлежала боки, то це в тобі жир почина грати.

Павло

Правильно! Людина, як і скотина, почува весну. Горпино! Чуєш, я тобі не велю грубіянствувать!..

Горпина

Робиш щодня, як той сірий віл, не вгаваючи, а тебе ще за те дармоїдом взичають!..

Павло

Бо вони на те господиня, стало бить, і можуть взичати, а ти набери в рот води.

Лукерія Степанівна

Ти б, може, хотіла панувати? Пикою не вдалась!

Горпина

(усміхнулась).

Як на чиї очі…

Павло

Правильно, що пальтретом не вискочила!

Лукерія Степанівна

Чи сукно на оцім столику витерто, чи й доси в крейді? Адже ж у карт гратимуть.

Горпина

А я почім знаю, що гратимуть?

Лукерія Степанівна

Чи тій же лампі отамечки й слід стояти, куди ти її примостила?

Горпина

Вона ж тут раз у раз стоїть.

Лукерія Степанівна

Стояла там, а теперечки осьдечки стоятиме. Товку у твоїй голові ані на шаг.

Павло

Горпино, роби так, як велять! От покійні пан, Петро Ригорович…

Горпина

Ще й ви тут розпанькались з своїми покійниками, аж обридло слухать!

Павло

Іншого покійника охотніш згадаєш десять разів, ніж якого живого один раз.

Лукерія Степанівна

Намочи зараз кінчик рушника у воду та витри столика.

Павло

Водою не годиться. Бувало, за покійного пана, Петра Ригоровича, як тільки де пляма на сукні, зараз водкою, а водою тільки розквацяєш.

Лукерія Степанівна

Іменно, що тільки розквацяєш. Піди, отам у шахві стоїть горілка, налий трішки у рюмку або в стакан.

Горпина пішла.

Павло

Не хвалив я того, що у вас шахва, у котрій стоїть горілка, відперта. От тільки увійшов у горниці, і бачу вже, де непорадок. Чи й сахарь так?

Лукерія Степанівна

Ні, сахарь та чай під замком.

Павло

Під замком? Хоч і під замком, а все ж таки не давайте ключів Горпині.

Лукерія Степанівна

Хіба ти що постеріг за Горпиною? Я ж казала, що й вона така ж, як і Пріська.

Павло

Я тільки зиркнув, сюди-туди, зараз і бачу, що не так, і не до хвасону… Ну, і хто це звелів оці крісла отутечки попритуляти?

Лукерія Степанівна

Хто ж, як не я?

Павло

(переставля крісла).

Так ви ж, мабуть, веліли ось як їх постановити? (Ставляє по-своєму.) За покійного Петра Ригоровича…

Лукерія Степанівна

Отак же і я хотіла, так хіба у Горпини є на то тяма?

Павло

Ну, не турбуйтеся, при мені все коїтиметься під ваше хотіння… Коли хочете, ключі від сахарю дайте мені.

Лукерія Степанівна

Чи ти ж зугарен мені догодити?

Павло

Я? Та хіба ж я не бачу, що ви хочете, щоб у вас все було на загрянишний шталт? А що, не вгадав?

Лукерія Степанівна

Ба, вгадав. Треба буде дати тобі косинку на шию, а то так якось не чепурно… А сорочка на тобі яка?

Павло

Десятчана.

Лукерія Степанівна

Я дам тобі тонку, стареньку, хазяїнову.

Павло

(цілує її руку).

А хоч і дві, хіба я не зумію подякувати? Та я!..

Лукерія Степанівна

На мою думку, ти тільки й зміг би потрапити на мене.

Павло

Господине. (Б’є себе у груди.) Ось як я вам!.. Єй-єй… Знаєте, я який? Скажіть мені: Павле, пірни в ополонку!.. Єй-богу, я такий. (Цілує її в руку.) Отака була ніжна ручка у покійної барині, Марії Вікторовни… А Горпині ключів від сахарю не давайте, а давайте мені.

Лукерія Степанівна

Ой, мабуть, ти щось помітив за Горпиною?

Павло

Я оком тільки зиркнув і понімаю…

Ява 6

Ті ж і Горпина (з стаканом).

Лукерія Степанівна

Умочи ж краєчок рушника в водку.

Павло

Набери в рота та й сприсни, так краще буде.

Лукерія Степанівна

Або сприсни, то ще й краще буде.

Павло

(бере в рота горілку і сприскує).

Отако-о!

Горпина

(витира столика).

Ач, як ловко витирається, сукно, неначе нове.

Лукерія Степанівна

А ти, дуря, і не знала цього?

Павло

Куди ж їй? Я більш світа і людей бачив, а й то за вашим розумом ледве похоплюся.

Лукерія Степанівна

(йдучи).

Як зберуться гості, то треба буде зараз і до обіду лагодитись. Чи ти, Павло, умієш чай наливать?

Павло

Спитайте Павла, чого він тільки не зна. Навдаху, чи й є що у світі таке, до чого б Павло не добрав способу?

Лукерія Степанівна

То наливатимеш сьогодня ч ай, а я хоч трошки попаную.

(Пішла.)

Павло

(до Горпини).

Чула?

Горпина

Ну?

Павло

Кешені у тебе просторі? Буде солодко і тобі, і мені! (Бере стакана з горілкою.) Ого, скільки линула! Навіщо добро пропадатиме? (Випив.) Смачна!

Горпина

Ходім, дядьку, ще оту горницю приберем.

Павло

Слухай, доки я був чередником, доти був і дядьком, а тепер вже клич мене Павлом Семйоновичем.

Пішли.

Ява 7

Кіндрат Антонович

(один, хутко йде).

Де ж це Горпина? Треба сказать їй, щоб вийшла до…

Ява 8

Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна.

Лукерія Степанівна

(з других дверей іде).

Ну, старенький?

Кіндрат Антонович

А що, старушка?

Лукерія Степанівна

Дайте ж я вас ще раз поздравлю з менинами. Сьогодня вам двічі свято: поміщиком зробились і менинником. (Цілуються.) Це вам вже на п’ятдесят шостий повернуло?

Кіндрат Антонович

Вигадай! Ще тільки на сорок восьмий.

Лукерія Степанівна

О ні, душко! Я нарочито давала вашу митрику Олесі, вона прочитала і вищитала.

Кіндрат Антонович

Отого я не люблю, що ти починаєш ритись у моїх бумагах.

Лукерія Степанівна

Та я, душко, до них ніколи і не доторкувалась; а митрика ваша вже годів з двадцяток лежить у мене в скрині.

Кіндрат Антонович

Ага… То віддаси її мені. Скільки, кажеш, мені годів? Так-так, пригадую… Покійні отець не раз казали, що мені у метриці прибавлено годів.

Лукерія Степанівна

Та чи прибавлено, чи убавлено, а вже ніхто ні вас від мене, ні мене від вас не відіб’є.

Кіндрат Антонович

Ну-да, а тільки…

Лукерія Степанівна

Двадцять сім годочків прожили, як один часок. Дай, Господи, так і надалі.

Кіндрат Антонович

Велика сила порозуміннє та згода у сем’ї; де согласіє та лад, там і благословеніє Боже. Ну, а скажи від серця, не виховуючись: легше тобі тепер живеться, правда легше?

Лукерія Степанівна

Що вже згадувать колишнє? Молода була, хіба диво, що трохи дуріла? Коли б не любила, чи ревнувала б вас?

Кіндрат Антонович

Ти ревнувала мене, а я тебе за те не гладив по головці. Тепер ти схаменулась, порозумнішала, і промеж нас лад.

Лукерія Степанівна

(зітхнула).

Та що вже? Ні на кого я так не жалкую, як на Марину; і доси плачусь на неї: за других, було, дасте стусана, та й годі, а за Марину ви мене найгірш били і голову мені розбили… Вже відтоді мало не два десятка годів пройшло, а голова і зараз морочиться, і у вухах гуде.

Кіндрат Антонович

Ну, то пусте, що гуде, то пройде. Можна буде у аптеці взять лікарства, і зараз пройде… Не досадно б було, коли б і справді варта було ревнувать… Нав’язла тобі в зуби Марина, а я її ніколи і пальцем не зачепив…

Лукерія Степанівна

Годі вже, боляче згадувати.

Кіндрат Антонович

Дурочко ти! Ну і навіщо мені чужі молодиці, коли у мене своя є голубочка-сизоперочка?

(Цілує її.)

Лукерія Степанівна

Як ви отак приязно балакаєте до мене, то я все своє горе забуваю. (Плаче, припавши йому до плеча.) Ох, знівечили ви мій вік, погубили мою красу… Через ваші кулаки я двох дітей скинула.

Кіндрат Антонович

Це вже ти завела стару пісню… Годі минуле згадувать.

(Цілує їі.)

Ява 9

Ті ж і Воздвиженський.

Воздвиженський

Зрю і преклоняюсь перед стоустою молвою, несущеюся із края в край, о добронравном і благополучном житії вашем, ібо і сам нинє торжественно і громогласно реку: воістину треба примір брать з кроткого і голубиного житія супругів Кіндрата Антоновича і Лукерії Степановни.

Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна

Та то ми так, згадали молодощі…

Воздвиженський

«Блажен, кто смолоду был молод» [1] – сказав господин Пушкін. Назидательно, весьма назидательно. Поздоровляю іменинника і з іменинником.

Чоломкаються.

Ява 10

Ті ж і Знаменський.

Знаменський

Многоуважаємий Кіндрат Антонович, з іменинами! Многоуважаємая Лукерія Степановна, з іменинником.

Чоломкаються.

Кіндрат Антонович

Дякуємо, Ніхвинт Варфоломеєвичу!

Лукерія Степанівна

Ви з сестрицею чи самі?

Знаменський

З сестрицею! Сестриця зосталася біля річки з Олександрою Кіндратовною і другими дівицями.

Воздвиженський

Там гуси та качки плавають, так вони занімаються наблюденіями.

Знаменський

Чули новину: Аркадій Рафаїлович Арцибаш волію Божією помре?

Кіндрат Антонович

Царство небесне, вічний покій! Вимірає панство, біда, як вимірає.

Воздвиженський

Таков закон природи. Знаєте, як Гамлет [2] розсужда: «Всім живущим умирать, таков наш жребій».

Кіндрат Антонович

Хто, кажете, так розсужда?

Воздвиженський

Гамлет.

Кіндрат Антонович

Розумно і справедливо розсужда. Хто ж той Хамлет?

Воздвиженський

Це на театрі представляють: «Гамлет, принц датський».

Кіндрат Антонович

А, на театрі? Ну, це нас не касається, а я думав…

Знаменський

Я теж видав Гамлета. Ну, гробокопатель там чудак, так вже іменно сміхотвор!.. Єто страшна трагедія, та ще й з смертоубійством…

Кіндрат Антонович

Нам такі театри і дома остогидли: смертоубівства та крадіжки мало не щодня. Садовіться, господа, чого ж ми стоїмо? Остогидли, остогидли нам ці театри: таке пішло, що й не доведи Господи!..

Посідали.

І хто його зна, як вже воно буде далі? Всюди тільки й чуєш, що там обікрадено, там обмошенничано, там ограбовано… От ви, господа, більш нашого вчились, то повинні більше розуміти, і око ваше мусить далі і глибше заглядати; а ми, мовляв, як ті сліпі оводи, живемо навпомацки і того не добачаємо, що під носом коїться! Бо нас же не так і вчили, як вас, зовсім не так. Наша навука не мудра була: через спину або упоперек, коли не батогом, то налигачем… Мені дячок проказав разів з п’ять псалтиря: «Блажен муж, іже не іде на совет нечестивих, і на пути…» [3], – та ото і по науці. У два місяці скінчив всі курси і всі екзаменти.

Знаменський

(сміється).

Ну, хитра була наука!

Кіндрат Антонович

Нас вчили на мідні гроші, а на вас то вже й срібних не настачили. От хоч і про нашу Олесю скажем: мало вона нам стоїть? У тисячу карбованців не вбереш всієї навуки, єй-богу, не вбереш!

Лукерія Степанівна

А клопоту з тією навукою, а гвалту!..

Воздвиженський

Ви куди ж, собственно, цю розмову ведете, до чого клоните? Балакайте не так широко.

Кіндрат Антонович

А до того, що інший, наприклад, як я, і тією навукою, що на мідні гроші, задоволняється, а другий не задоволняється. От наша Олеся щоразу бідкається, чому вона того не зна та чому її тому та іншому не навчено… Так от, як ви, господа, більш нашого вчені, то повинні понімать, куди воно тепер все йдеться і до чого воно дійдеться.

Воздвиженський

Ага, аж ось куди ви метнули?

Знаменський

Довольно пространно.

Кіндрат Антонович

Постерегаєте, як тепер у світі повелося: одні пнуться в пани, другі в мужики; одні товплються, давлють один другого, одіймають останній шматок з рота, другі самі віддають; інші аж тремтять до навуки і, скільки не дай їм книжок, все їм мало; другі і з однією книжкою не справлються. І знов которі благородні, прирожденні господа, кидають званіє прирожденне, надівають сіряки і беруться за плуг… І куди нам гнуть, до кого пристать, не розбереш!

Воздвиженський

А ви ідіть своєю дорогою.

Кіндрат Антонович

Так хто ж його втрапе зосліпу на свою дорогу?

Воздвиженський

Це вопрос довольно сложний.

Знаменський

І нискольки не сложний!.. У газетах можна вичитать, там все сказано: куди, як і що…

Кіндрат Антонович

Я щодня в газету дивлюсь, а указанія не зустрічаю.

Воздвиженський

А я вам дам совіт боліє благий. Краще не підіймайте на свої рамена такої головоломности, а швидш сядемо в обязательну по п’ятнадцять копійок.

Кіндрат Антонович

От вам все шуточки, а я іноді цілісіньку ніч не засну та все думаю, куди воно йдеться.

Воздвиженський

А ви краще прийміть на ніч лампадки дві або й три очищеної і пречудесно спатимете. Від очищеної всякі вредкі мислі ізчезають, яко таїть воск од лиця огня…

Ява 11

Ті ж, Олеся, Марфа Варфоломіївна, Леоніда Агапонівна і ще дівчата.

Леоніла Агапонівна

З іменинами!

Чоломкаються, другі дівчата теж роблють.

Марфа Варфоломіївна

Кіндрат Антонович, з іменинами! Лукерія Степановна, з іменинником!

Чоломкаються.

Лукерія Степанівна

(до Олесі).

Ти хоч би ради хатнього празника, ради батькових іменин, одяглась як слід.

Олеся

Хіба ж так не гарно?

Кіндрат Антонович

Молоді люде подумають, що в тебе немає в віщо і переодягтись.

Олеся

Якщо ці молоді люде задивлятимуться тільки на моє убрання, то мені до них байдужісінько.

Кіндрат Антонович

Ач, як гостро відрубала, це вже так з’ясувала, що ні з якого боку і не підточиш.

Лукерія Степанівна

Балувана ти у нас, Олесю! Як же таки так можна?

Олеся

Яку ви з мене хотіли зляпать, такою я і вдалась: ні краща, ні поганша. (Регоче.) Зліпили дядю, на себе глядя, а тепер і цяцькайтесь. Сідайте, сестрички!

Знаменський

Но на мій погляд, Олександрі Кіндратовні українська одежа дуже пристала.

Олеся

А що, мамо, бачите?

Козубська

Нікоторого фасону!

Марфа Варфоломіївна

Кому що к лицю.

Козубська

Знаємо, у чий огород камінці жбурляєте.

Марфа Варфоломіївна

Відчепіться ви, Бога ради! Овсім ви мені і не на думці. Чого присікуєтеся увесь час?

Козубська

Не знаю, хто з нас сьогодня до кого присікується!

Марфа Варфоломіївна

Тільки не я.

Олеся

Оце вже мені прикро слухати. Годі, сестрички, змагатися, хоч ради сьогодняшнього дня!

Кіндрат Антонович

За це розумна, дочко. Це правда, що сьогодня якось не годиться.

Лукерія Степанівна

Не на те ж ми вас, справді, закликали, щоб ви одна одній очі видирали.

Олеся

Ходімо краще до мене у світличку, я вам дещо цікаве покажу.

(Встає.)

Воздвиженський

Но українська одежа даже і на театрі приукраша взори.

Лукерія Степанівна

Не нагадуйте, пожалуста, про кіятри, хай їм цур. Нашій Олесі торік як замарудилося – в одну душу: «Піду в актьорки!»

Олеся

Я ще ту думку не зовсім залишила.

Лукерія Степанівна

О, чуєте!?

Воздвиженський

Театр дуже соблазнительна штука. Колись і я подвизався в качестві хориста або безсловесних лицедіїв в українській трупі, но таланта не розбудив в собі.

Олеся

Невже?

Кіндрат Антонович

Театр – то баловство! У нас і своїх театрів доволі.

Козубська

По-моєму, іти у актьорки для тії особи, котра лічить себе благородною, зовсім непристойно.

Лукерія Степанівна

Отак же і я кажу.

Марфа Варфоломіївна

Дворянкам воно, може, і справді конхвузно.

Козубська

А дияконівнам саме під масть.

Марфа Варфоломіївна

Інша дияконівна бува звичайнішою від справжньої потомственної; коли не до неї п’ють, не каже: «Здорові пийте»!

Козубська

Ніколи хам панові під плече не підійде!

Олеся

І вже знову почали шпигатись! Марфушо, я розгніваюсь на тебе.

(Цілує їі.)

Марфа Варфоломіївна

Та цур їм, тим дворянкам!

Козубська

А дияконівнам пек!

Олеся

Та годі вам! Краще давайте прохать наших кавалерів, щоб вони нас окритикували.

Воздвиженський

Я критикой не занімаюсь, потому што до многих предметов равнодушен.

Олеся

Чуєш, Марфушо?

(Усміхається.)

Знаменський

Критикують, которі ідіоти і болвани.

Козубська

(до Знаменського).

Ну, ви вже, пожалуста, хоч і не говоріть, ви просто ужасть-ужасть якой критикан!.. Кожного з ніг до голови окритикуєте. Хіба то не ви пустили критику про Матрьону Петровну, ніби у неї одна нога куца? А про Сохвію Дмитровну, що вона собі кой-що підмощує?

Дівчата

То ви ось які, Нихвінт Варфоломеєвич?!

Знаменський

Нікогда я не інтересовался недостатками тих особ, ібо вони мені без надобности малєйшої!

Козубська

Так ми вам і повірили!

Дівчата

Тепер же ми знатимем, які ви!

Олеся

А я дуже б хотіла, щоб Нихвінт Варфоломеєвич мене окритикували.

Лукерія Степанівна

Що це ти, донечко, де ж таки!

Знаменський

Це б було совершенно напроти моїх чувств.

Воздвиженський

Пущайте!..

Олеся

Пожалуйста, окритикуйте.

Кіндрат Антонович

Ну і що ти, Олесю, вигадуєш?

Лукерія Степанівна

Де ж таки, щоб так ні з того, ні з другого. Чи вони п’яні, чи як?

Олеся

Хіба, щоб критикувать, то треба бути п’яним?

Лукерія Степанівна

Он вийди на шпиль проти греблі та послухай, як на тім боці, біля монопольки, один одного по морді критикують.

Воздвиженський

(регоче).

За таку критику покорно благодарю!

Кіндрат Антонович

Це вже ти попала пальцем у небо.

Лукерія Степанівна цілком розгубилась.

Олеся

(до Нифінта).

Пожалуста, окритикуйте мене!

Воздвиженський

Пущайте-пущайте!

Знаменський

Ви, певно, на щось натякаєте, тільки я ніяк не соображу.

Олеся

Хіба ж не скучно з вами? От кавалери! Один похнюпа, другий тюхтій!.. Гайда, сестрички, від них! Цур їм!..

Козубська

З такими кавалерами можна у меланхолію вступить.

Дівчата

Невеселі собеседники!

Марфа Варфоломіївна

І ніхто їх не вкраде!.. (Регоче.) Давайте продамо їх циганам! Ха-ха-ха!

Всі дівчата зареготали і побігли.

Воздвиженський

Весела особа Олександра Кіндратовна.

Знаменський

Це для мене иеожидана новина, що сказала Леоніла Агапоновна.

Лукерія Степанівна

Негонилі не дорогого заходу коштує і підбрехнути.

Кіндрат Антонович

Не все те слід переймати, що поверх води пливе.

Воздвиженський

Но паки непріятніщ те, що ми тратимо дороге времня!.. (Дивиться на часи.) Вже й час адмиральський приспіє, а партньорів і досі нема. Невже старшина та писар не будуть?

Кіндрат Антонович

Обіщали посітить.

Воздвиженський

Довго баряться! Подивлюсь, чи не йдуть.

(Пішов.)

Кіндрат Антонович

(до Знаменського).

Що ж, ви знайшли вже собі довжность?

Лукерія Степанівна

Тепер вже, мабуть, зайдете за тридев’ять земель?

Знаменський

(зітхнув).

Многоуважаємиє Кіндрат Антонович і Лукерія Степановно! Я вже однажди розкрив перед вами свій душевний план, і ви знаєте оний: сокруша мою грудь буря щоденних сердечних ураганів!.. Ізрехіте, возрадуваться ль смятенному духу моєму ілі суждено оному ввергнуться в пучину скорбей і скрежето-зубовного плача?

Кіндрат Антонович

Ви все своєї?.. Що ж, поштенний, ви ні при якому ділі, і званія у вас нікоторого!

Лукерія Степанівна

Як же без званія?

Знаменський

І званіє буде, треба тільки підмазать… Спершу писателем у суд, вже папаші обіщали; а через скільки літ судебним приставом…

Кіндрат Антонович

Обіцянка – то дитяча забавка. Як же це ви, паничу, маєте вже мало не тридцять років, а й досі баклуші б’єте?

Знаменський

Потому што страдаю, і ніяке занятіє не заохочує, откровенно говоря.

Кіндрат Антонович

Стражданія стражданіями, а званіє окроме, бо це дуже важна стаття!..

Знаменський

Но просив я вас однажди і нинє сльозно прошу вторично.

Кіндрат Антонович

Ось послухайте ви мене, поштенний, як у моїм мозкові складається оце саме діло. Балакатиму з вами не по-вашому, не по-вченому, а по-простому, як умію. Світ з кожним днем посовується вперед і переміняється, чи так?

Знаменський

Звичайно!

Лукерія Степанівна

Біда, як посовується!

Кіндрат Антонович

(до Лукерії).

А ти з своїм носом не посовуйся, коли я балакаю. Що було вчора, того сьогодня не буде; а завтра вже не буде того, що було сьогодня. Так і думки чоловічі, вони щодень міняються… Світ іде все вперед, і народ вперед посовується. І кожна людина, у котрої не вовною голова набита, щоб не зостатись удурнях, мусить потрапляти за гуртовим розумом. І хто прозіва те, що сьогодня мимо рота пливло, завтра вже не здожене, бо завтра вже буде завтряшнє.

Лукерія Степанівна

А післязавтра післязавтрашнє!

Кіндрат Антонович

Ну да! Післязавтра післязавтрашнє!.. Тільки ти краще мовчи! Пантруйте, поштенний, далі за моїми думками. Наша Олеся не яка-небудь безприданниця, щоб нам надто хапатись її відданням, – розумієте? Був би я безштанько, а ви, як і тепер, дияконським сином, ви б зроду-віку і не подивилися на нашу Олесю…

Знаменський

Напрасно, всєгда, как нинє і прісно…

Кіндрат Антонович

Не вірю. Придане вам муляє очі? Положим, що гроші всьому голова. Так-так… Ще позаторік оті панки, що тут навкруги мають клаптики землі, надимали проти мене губи, немов не добачали мене; а тепер, коли Господь благословив мої труди, коли я здобув оцю земельку, то вже вони повернулись до мене очима; я вже не хочу з ними чоломкатись, а вони самі хапають мене за руку… Виходить, що хвортуна повернула колесо у наш бік, і копитали щось обозначають… Ви, паничу, чоловік без званія, а ми піднялись вгору настільки, що ніби й на панів закандзюбилися. Не на рівній вже лінії ми стоїмо. Ні копиталу, ні званія у вас, то яка ж вам і ціна?

Лукерія Степанівна

Яка ж вам ціна? Нікоторої.

Знаменський

Чи давно казали, що не знаєте, куди йти і яким шляхом? Одначе ж за свою лінію здорово вхопилися!..

Кіндрат Антонович

Ну, то були розсужденія, а це… Треба ж про що-небудь розсуждать?.. А як діло доходить до…

Знаменський

Значить, всі мої надежди і упованія були всує?

Кіндрат Антонович

Це вже ваше діло… А нарешті мушу сказати, що тут, у цім ділі, головну силу, має Олесина воля… Розумієте? Вона у нас одна…

(Одійшов до вікна.)

Лукерія Степанівна

А ви не сумуйте та сватайте собі Негонілу Агапоновну, у неї і земельки десятин з п’ятнадцять, і левада, і садок, і грошенята, мабуть, є, – бо дуже скупенька.

Знаменський

Да, пожалуй! Бить может, з отчаянія і Неонілу Агапоновну посватаю. Томиться, давно томиться грудь моя под бременем гроз!.. (Б’є себе в груди.) Мовчи ти, уязвленноє серце! Ах-ха-ха!..

(Почав ходить по хаті.)

Ява 12

Ті ж і Олеся.

Олеся

Мамо! Дайте ключі! Достану альбома. І нащо ви його знов заховали?

Лукерія Степанівна

Щоб кожне не бабляло руками. (Дає ключі.) Послухай, донечко, що Нихвінт Варфоломеєвич кажуть.

Олеся

Що таке, невже цікаве? Шкода, мені ніколи послухать.

Знаменський

(зітха).

Всеконечно, ви догадуєтесь?

Олєся

Чи не знов про чувства? Коли б ви менш про них говорили, то їх видніш би було. Та й задля чого ви цим турбуєте тата та маму?

Знаменський

Або добийте мене одним словом, або звеліть жить і счастієм наслаждаться!

Олеся

Навіщо ви такі рогаті слова промовляєте, аж страшно слухати? Я ще так мало на світі жила, а вам і те заздрісно, хочете відняти у мене волю?

Знаменський

Ваша воля при вас і зостанеться.

Олеся

Ні, дівоча воля до шлюбу; а шлюб взяла – волю віддала.

Лукерія Степанівна

Ох, донечко, правда, правда…

Знаменський

Нікогда я так не мислив. Єто напрасно!

Олеся

Скажу вам пряміщ: не до пари я вам.

(Побігла.)

Знаменський

Что сіє? О, невжелі же конець приблизився, душе моя, твоїм упованіям?

(Мальовниче вхопився за одвірок )

Кіндрат Антонович

Така вже вона у нас, як бачите.

Лукерія Степанівна

Своєвольна.

Знаменський

Погибли мої надежди, погибли мечти!.. Тепер же я дожив до чермного дня!..

Ява 13

Ті ж, вчитель, старшина, писар, псаломщик і ще два-три чоловіка.

Вчитель

З іменинами!

(Чоломкається.)

Писар

Пожелав вам всього луччого в мирі, щитаю довгом виразить поздравленіє!..

Старшина

Щитаю довгом… Ми до вас гуртом, щоб поодинці хати не вихоложувати, як кажуть…

Воздвиженський

Тепер уже в зборі вся наша аристократія.

Кіндрат Антонович і Лукерія Степанівна

(вітаються з кожним).

Спасибі, що не забули, дякуємо!.. Благодаримо!.. Садовіться! Милости просимо!..

(Сідають.)

Старшина

(після паузи).

Ви, Лукеріє Степановно, чудові хазяйка. У наших бабів гуси ще тільки починають нестись, а у вас вже й гусенята повилуплювались.

Писар

Ви образцьовая хазяйка! Хоч на всемирну виставку!

Чоловіки

А так-так… Образцьові, образцьов…

Старшина

Средствія, мабуть, такого знаєте? Правду кажуть, що багатому чорт дітей колише.

Воздвиженський

(показує старшині карти).

Не теряя дорогого времені, приступим?..

Старшина

Я можу, не знаю, як другі.

Воздвиженський

Господа!

Розбирають карти.

Вчитель

(до Знаменського).

Що це ви, Нихвінт Варфоломеєвичу, носа повісили?

Знаменський

Все на світі пустяки!

Вчитель

Що це на вас найшло?

Воздвиженський

Матвій Гнатович, а ви стукнете?

Вчитель

Я згодом, а тепер щось неохота.

У цю хвилю чутно дівочий хор.

Писар

Тихше, тихше, господа!

Слухають.

Какой дивной мелодій, вперше чую!..

Старшина

Чудово як у вухах відляск лунає!..

Кіндрат Антонович

(до вчителя).

Ось слухайте, Матвій Гнатович, підіть ви до дівиць та й присогласіть їх сюди. Олеся вас, певно, послуха, а за нею вже й останні.

Вчитель

Можна.

(Пішов.)

Воздвиженський

Господа, на міста!

Спів замовкає.

Собірайтесь, ігроки,

Винімайте кошельки…

Кіндрат Антонович! Не мішає для вдохновенія, доки обід поспіє, іспить по одній лампадці. Господа, хто согласен зо мою, підіймайте руки.

Всі піднімають.

Яке єдинодушіє і єдиномисліє!

Кіндрат Антонович

Лукерія, ну лиш, розпорядись.

Сідають за стіл. Лукерія Степанівна пішла.

По якій гратимем?

Старшина

Пожалуста, не по великій, бо я дуже гарячий, швидко спорожню партімон.

Писар

Партманет!

Старшина

Все рівно!

Писар

По дев’ять копійок об’язательна.

(Здає.)

Воздвиженський

Почему не по п’ятнадцять?

Старшина

Е, ні, то дуже дорого, ми не согласні.

Чоловіки

Ми не согласні…

Воздвиженський

Не хотів би я, знаєте, бути і архієреєм, тільки б знати щоразу, які в прикупці карти. Втемну!

Кіндрат Антонович

Стукнемо.

Старшина

Та й я за громадою!

Писар

Скільки кому? А Кіндрат Антонович, певно, з тузком або з королем і кралею?

Воздвиженський

Прошу дві!

Кіндрат Антонович

Одну!

Писар

Ну-да; так і єсть!

Старшина

Чотири.

Воздвиженський

(взяв карти).

Ого-го! Це кеске-се, височайший сорт!

Починають грать.

Ява 14

Ті ж, вчитель, Олеся і останні дівчата.

Вчитель

Ну, панове, коли слухать, то просимо слухать мовчки. Яків Михайлович, підтягуйте!

Воздвиженський

Могу!

(Відкашлюється.)

Вчитель

Прошу співать по руці, разом, і не наважатися перекрикувать одна одну. Заспіваєм: «Стоїть гора високая».

(Задає тон, і починають співать):

Стоїть гора високая [4],

Попід горою гай,

Зелений гай, густесенький,

Неначе справді рай.

А під горою річенька,

Як скло, вода блищить,

Долиною далекою

Кудись вона біжить.

Ява 15

Ті ж і Лукерія Степанівна, Павло (з підносом, на котрім три графинчика і чарки) і Горпина (з закускою).

Павло

Чого ти прешся наперед, чого?

Всі

Ц-с, ц-с!

Павло

Та чого ж вона суне наперед свою пику? Горілку спершу п’ють, а потім закусюють. От і за покійного Петра Ригоровича…

Лукерія Степанівна

Та замовчи!

Павло

Та замовчать можна; а тільки кажу, що і за покійного Петра Ригоровича…

Писар

Ах, як жаль, що перепинили чудову пісню.

Воздвиженський

Но бувають случаї, що і поїзд зупиняють на всім бігу.

Старшина

Чувствітельна пісня!

Чоловіки

Дуже чувствітельна!

Воздвиженський

Вони вам ще заспівають. А тепер треба обратить вніманіє на причину, зупинившую поїзд, даби ізслєдовать оную немедленно і неукоснительно. (Наливає чарки.) Лампадки у вас, почтенні домохозяєва,. не безобідні. Господа, не теряйте торжественного моменту: за здравіє іменинника, істочника безсмертного іспийте!

Випивають.

Писар

А тепер просимо баришень продольжать сладко-звучной мелодій.

Сідають.

Старшина

Такий вже сладкозвучний, що й сказать…

Чоловіки

Біда, який слабкозгучний!

Починають грать.

Павло

За покійного Петра Ригоровича, як були менини, зараз музика, півчеські… Для двірських бочку горілки, бочку меду, бочку…

Кіндрат Антонович

Ну, тебе про це ніхто не питає.

Павло

Цигане ведмедів понаводять…

Кіндрат Антонович

Іди вже, лагодься там до обіду.

Павло

Добро колись було!

(Пішов.)

Кіндрат Антонович

Ну, Матвій Гнатович, ми слухаємо.

Вчитель

Третій куплет.

Співають.

На березі у затишку,

Де в’яжуться човни,

Там три верби схилилися,

Мов журяться вони…

Ява 16

Ті ж і Павло.

Павло

(вбіга).

От так штука! Леонід Петрович приїхали, я зразу їх пізнав.

Кіндрат Антонович

Невже? Зовсім не сподівався!

Всі схопились і заметушились, одставляють столика, ховають карти.

Ява 17

Ті ж і Загрива.

Загрива

Здравствуй, Кондрат Антонович, каково поживаешь?

Цілуються.

Здравствуйте, Лукерия Степановна!

Чоломкаються.

У вас веселье?

Воздвиженський

Господар сього дома іменинник.

Загрива

А, вот что! Никак, Воздвиженский?

Воздвиженський

Узнали?

Загрива

Еще бы.

Чоломкаються.

Так я попав на семейный праздник? Поздравляю именинника! Не помешал ли я вам?

Кіндрат Антонович

Спасибі, що приїхали, якраз упору, дуже раді.

Загрива

Рады – тем лучше. Познакомь меня з гостями, все это, разумеется, соседи? Оно и кстати. Ведь я предполагаю поселиться в деревне и превратиться в хлебороба. Помнишь, Кондрат Антонович, я об этом в юности мечтал и ты, бывало, меня экзаменуешь: заставляешь отличить яровой хлеб от озимого или плуг сложить? Теперь я думаю осуществить мечты.

Кіндрат Антонович

Це тепер, кажуть, у моді.

Старшина

Чутка йде, що на панів ніби пошесть яка напала, що все до мужичків підсовуються.

Кіндрат Антонович

Це наші началники. Господин старшина. Підходьте!

Загрива

Лицо знакомое.

Старшина

Невже не впізнали? А придивіться гарненько. Колись у коней заразом бігали, бувало, хвоськаєте мене по жижках, гавенят укупі дерли, рибу вудили… Корнія Корлюка пам’ятаєте?

Загрива

А, Корний? Давно ли, кажись, а уж мы почти старики.

Кіндрат Антонович

Ваша старість ще за горами.

Старшина

Тепер вже, мабуть, забули і по-нашому балакать, а колись ловко чесали!..

Загрива

Ні, маракую і тепер потроху.

Кіндрат Антонович

А це волосний писар. Підходьте!

Писар

Іван Семенов, син Трандафілов.

Кіндрат Антонович

Господня сельский вчитель; а оце синок нашого диякона. Ось і моя Олеся!..

Загрива

Олеся? Да неужто это она? Вот этакой крошечкой помню вас. Подумаешь, сколько времени прошло. В национальном костюме? Прелестно.

Олеся

А мама гніваються на мене, що я городської одежі не долюблюю.

Лукерія Степанівна

Не то що, а якось…

Козубська

(присіда)

Леоніла Агапоновна Козубська, потомственная дворянка. Покійні мої мамонька часто, було, годують вас коржиками або вертутою, як заходите до нас з охоти.

Загрива

Да, помню-помню. Очень рад!.. А что, Кондрат Антонович, с дороги не мешает пропустить по одной?

Кіндрат Антонович

Милости просимо!

(Налива.)

Загрива

Господа, выпьем ради нового знакомства!

Воздвиженський

Не вредно. (До писаря.) Дерзай, Семен!

П’ють всі.

Павло

(підходе).

Левонід Петрович, а мене невже не пізнали? Ану, придивіться.

Загрива

(вдивляється).

Не дурак ли Павлушка?

Павло

Так тошно. Тільки що вже тепер не дуряк.

Загрива

А помнишь ли, как ты покойному батюшке говорил: «Не поїду я в загряницю»?

Павло

Тепер поїхав би хоч і на край світа!

Загрива

За здоровье именинника.

Всі

Ура!.. Ура!!!

Завіса.


Примітки

1. «Блажен, кто смолоду был молод…» – цитата з восьмого розділу роману О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін».

2. Гамлет – герой однойменної трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський», написаної близько 1600 – 1601 р.

3. «Блажен муж, іже не іде на совет нечестивих…» – перша фраза із Псалтиря.

4. «Стоїть гора високая…» – Тут наведено один із численних варіантів популярної пісні на слова Л. І. Глібова, яка стала народною.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 279 – 301.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 26

Модифіковано : 28.02.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.