Дія 3

Марко Кропивницький

Кімната з трьома дверима, вбрана, як у полупанків. На вікнах, у горшках, квітки і цибуля; на стінах промеж олеографічними малюнками є й лубочні, рядом з диваном стоїть скриня і т. д.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Ява 1

Лукерія Степанівна і Олеся. Лукерія Степанівна, сидячи край столу, допиває чай, з лівих дверей виходить Олеся

Лукерія Степанівна

Куди це знов зібралася? Як тільки ранок настане, зараз і повієшся.

Олеся

А чого я в хаті сидітиму?

Лукерія Степанівна

Чи приходиться ж у будень вештатись з ранку до вечора, коли не біля річки, то десь по степу або по селу?..

Олеся

Мабуть, приходиться, коли вештаюсь.

Лукерія Степанівна

Хіба ти неприкаяна яка, чи серце ще й досі не одійшло?

Олеся

Знаєте, яка я.

Лукерія Степанівна

Та знаю ж, як не знати: пришелепувата!

Олеся

Вгадали, як у око вліпили; отаке ж у мене і серце.

(Хоче йти.)

Лукерія Степанівна

Таки підеш? Не можна вже біля матері й посидіти, промовити яке там словце, неначе вона тобі чужа?..

Олеся

Мамочко, голубочко! Ви у моїй розмові завжди вбачаєте якусь собі зневагу, і горенько ж моє, що не знайду я ні жодного такого слова, котре б вас не вражало, а чим би я тишки не поступилася, щоб вас заспокоїти?

Лукерія Степанівна

Знайшла б таке слово, коли б захотіла.

Олеся

І, Боже мій! Та я й не знаю, як би бажала того…

Лукерія Степанівна

Все ти казна-що варнякаєш. Ось хоч і зараз: я охоча з тобою розмовляти якнайлюбіш, а ти втікаєш з хати.

Олеся

Як же ми розмовлятимем, що мої переконання завжди ідуть впоперек з вашими? Я не можу таїти свого погляду, а виявляю його голосно і відсіля промеж нас щоразу й непорозуміння…

Лукерія Степанівна

Та, годі-бо, годі! Знов по-вчорашньому заляскотала!.. Як забалакаєш отак кучеряво, то зараз мені голова почина морочитись… Нічого не втямлю… І як у тебе язик той повертається…

Олеся

Небагато ж, мабуть, і сьогодня ми набалакаємо. (Помовчала.) Весела розмова? (Ще помовчала.) І ви мовчите, і я мовчу. (Сміється.) Був собі чоловік Сашка, на ньому була синя семеряжка, на голові шапочка, на спині латочка, чи хороша моя казочка?

Лукерія Степанівна

(сміється).

От і розвеселилась Всі оці дні ходиш насуплена, аж жалко на тебе дивитись… О, знов задумалася, та годі-бо тобі!.. Чаю хочеш?

Олеся

Ні, байдуже.

(Сіда.)

Лукерія Степанівна

Ти чаю не любиш, а я, Господи, як цей напиток вхвалила, особливо люблю його пити в піст натщесерце, з озюмом. Здається, цілісінький би день його пила. Я чула, що є й такі, котрі п’ють з яблуком або з палциною… Треба буде покуштувати, може, з яблуком або з палциною ще смачніш?

Олеся

Покуштуйте, може, й смачніш. Налить вам, може, чаю?

Лукерія Степанівна

Налий. От розумниця! (Олеся палива чай.) Захочеш догодити матері, то й замір її вгадаєш. Я тільки що хотіла простягти руку до чайника, щоб налити, а ти й попередила мою думку! Аж серце з радощів спалахнуло.

(Почина хлипать.)

Олеся

Чого ж плакать?

Лукерія Степанівна

(витира очі).

Так собі… Не вважай на те. Іноді щось як здавить за серце, як стисне, то я так і обіллюсь сльозами… А від чого воно, то й Бог його святий знає! От вже й полегшало.

Олеся

(подає чай).

Хоч би мені яке діло знайти.

Лукерія Степанівна

Та хіба ж мало у нас діла?

Олеся

Якого? Кружки змивать з капусти та з буряків, муку сіять, масло бить?.. А ваші ж наймички що робитимуть, як я їхню роботу візьму на себе? Та робота, мамо, мене не цікавить, бо я її змалку знала і, як треба буде, робитиму і її.

Лукерія Степанівна

А якої ж тобі ще роботи?

Олеся

Іншої!.. Така в мене, мамо, як бачите, натура, що про все, на віщо гляну, хотіла б дізнатись: відкіля воно взялось, задля чого і навіщо?..

Лукерія Степанівна

Колись і мене ці примхи цікавили, але за клопотами замуровалося все те в памороках і забайдужилося.

Олеся

(помовчала).

Коли б були не віддавали мене до школи, либонь, всім нам тоді краще б жилося. Я в піст сметану збирала б з гладущиків та крадькома ложку облизувала б, а потім одмолювала б той гріх… У неділю чи в свято сиділа б собі перед дзеркалом, гадала б на картах та виколювала б шпилькою очі червоному королеві або пекла б його у серце та все виглядала б, чи не іде?.. (Регоче.) Смаковите б було життя! Ви тішилися б покірливою дитиною, котра вам упоперек слова не промове…

Лукерія Степанівна

Це ж куди ти вже звертаєш, куди? Я вже й не збагну!..

Олеся

Батько віддали б мене заміж, за кого схотіли… А тепер хоч і небагато нас, тільки троє, але всі ми пішли нарізнь.

Лукерія Степанівна

Вже й нарізнь?

Олеся

Скажете, ні? Авжеж, що нарізнь. Адже зміркуйте. Я, ледве розвиднюється, біжу хутчій з хати і не знаю куди подітись з нудними думками… Ви гніваєтесь, чом не допомагаю вам курей щупать або гиндичок підсипати… Підіймаєте гармидер з наймичками… Батько…

Лукерія Степанівна

Що батько? Чого ж махнула рукою?

Олеся

Знаєте добре, чого.

Лукерія Степанівна

Скажи спасибі, що не вибив! Другий так би тебе вихворостив на всі боки, що й до нових віників не забула б. Як же ти посміла сказати батькові в вічі, що він нечесно поводиться з Левонідом Петровичем?

Олеся

Як у моїм розумові склалися переконання, так я їх і виявила!.. Самі батько колись повчали мене правду казать. Було, кажуть: «Хліб-сіль їж, а правду ріж»!

Лукерія Степанівна

Мало які іноді думки не морочать памороків; попробуй тільки потуряти їм, то зостанешся і гола, і боса… Ти думаєш, що й у мене серце не щемить, як іноді гляну на людину, котра і гола, і голодна?.. Щемить, біда як щемить! Іноді скортить і допомогти їй; я раптом і кинуся допомогти, а потім як подумаю: а може, то так Богові завгодно, щоб та людина злидні годувала?.. Ніхто, як Бог! Розумієш?

Олеся

Найкращий спосіб від усього затулятись Богом. Попрохав старець шматок хліба: «Бог дасть!» Примусили чоловіка злидні до наглої смерті: «Так Богу завгодно!»

Лукерія Степанівна

А то ж як?

Олеся

Не так, зовсім не так.

Лукерія Степанівна

А як же, по-твоєму?

Олеся

Та що розпитувать? Не зробиться по-моєму, то нічого й язиком молоть… (Помовчала.) Перш було, як тільки де промеж людьми скоїться яка суперечка, зараз батько й питають: «А як ти думаєш, донечко, про се діло?» Я, було, скажу їм свою думку, а вони й додадуть: «Отак же точнісінько і я міркував!» І раз у раз згоджувались з моїм переконанням. А тепер, як довелось те переконання прирівнять до власної кишені, до власної шкури, то вже я й сяка і така, і скажена, і дурна?.. «Геть, – кажуть, – з хати! Наплювать мені на твоє переконання!..» От тобі і «хліб-сіль їж»!

Лукерія Степанівна

Та годі вже про це! Батько, мабуть, вже й забув.

Олеся

Та я не забула.

Лукерія Степанівна

(помовчала).

Чула, який знов гармидер був уночі в кімнаті Левоніда?

Олеся

Байдуже, я спала.

Лукерія Степанівна

Добре спала, що цілісіньку ніч все охала та щось шепотіла.

Олеся

То у сні.

Лукерія Степанівна

Еге, якраз у сні. Знаю я добре, що не у сні… І який чоловік достойний, і гості наїздять все достойні люде; а як понапиваються, то ще гірш скаженіють, ніж мужики! Цілісіньку ніч пили, лаялись, за шаблі хапались!..

Олеся

А, нехай собі!..

Лукерія Степанівна

Може, то у Левоніда серце так бунтує? Слухай, доню, може, він і справді тебе любе?

Олеся

А я його не люблю!

Лукерія Степанівна

А батько як хотів, щоб ти вийшла заміж за Левоніда!.. На ньому і чин немалий, мабуть?..

Олеся

І, Господи! Чоловік сказав сп’яну, а може, з глуму, а ви з батьком і раді мене віддати? Йому гроші потрібні, а не я! Навіщо я йому?

Лукерія Степанівна

І чим він тобі не до мислі? А мені до мислі. Батько каже: «Я його скоро присмирив би, ще й хазяїна з нього зробив би, навдивовижу всім! Він, – каже, – трохи розгнуздався, а ще з нього можна зробити людину»!..

Олеся

(встає).

Піду вже я.

Лукерія Степанівна

Була б дворянкою, охвицершою!.. Ось послухай, Олесю, що мені приверзлося у сні!..

Олеся

Що таке?

Лукерія Степанівна

Ось змізкуй, проти чого воно. Вже саме перед світом прокинулась я, аж дивлюсь, ще темно, а за стіною галас, гвалт… Сюди-туди вертілася, ніяк не можу заснути. Далі й не стямилася, як задрімала. І ось що приверзлося мені. Ніби Левонід оженився на тобі і живете ви промеж себе так любо та хороше; живете у Петербурзі, і я у вас гостюю. Ніби сиджу я з онуком на руках і розказую йому казку, а він все засовує мені кулачки в рот. Аж це і ти увійшла з другої кімнати, зодягнена у таке щось блискуче, що я очі приплющила, як глянула на тебе, та й кажеш до мене: «Підіть, мамо, пожалуста, до нашої куховарки та покажіть їй, як пшоном заминають борщ, бо вона не тяме». Тільки що встала я, аж входить якраз насупротив мене Левонід Петрович, груди його всі завішані хрестами та мендалями, та й каже: «Радуйтесь, мамашо, я виклопотав задля папаші гостинця». І показує мені отаку велику мендалю. «Нате, – каже, – відвезіть папаші і прикажіть, щоб наділи на шию і ніколи не здіймали, це їм за…» Я простягла руку, а та мендаль брязь об долівку та й розбилася!.. Я як галасну – і зразу прокинулася. Віриш, лапнула себе за голову, аж волосся змокло, так упріла, а серце тьопається з ляку як не вискоче… Це не перед добром! І вже синок у вас є, я його годую, держучи на колінах, а він все засовує мені свої кулачки в рот…

Ява 2

Ті ж і Кіндрат Антонович.

Кіндрат Антонович

(подає папір Олесі).

На, прочитай.

Олеся

Що це таке?

Кіндрат Антонович

А те, що я з тобою не заговорю, ти вже почала забивать мені баки; так оце я списав усе і про все, як умів… Прочитай, то, може, хоч тоді втямиш, яку гірку випив твій батько на своїм віку та тоді вже й докорятимеш його мошенника, падлеця!..

Олеся

(передивляє папір).

Я вас не докоряла.

Кіндрат Антонович

Не докоряла?.. Прочитай, кажу, та тоді вже й винувать батька… Стара, налий мені чаю.

Лукерія Степанівна

Ви з озюмою питимете?

Кіндрат Антонович

А, убирайся ти з своїми химерами. Хтось там бовкнув, що гріх у піст пити чай з сахарем, а ти вже й рада витребенькувати.

Лукерія Степанівна

Кажуть, що сахар з кісток, а кістки ж скоромні.

Кіндрат Антонович

Чого не тямиш, про те не сікайся міркувать, бо я того ненавидю. (П’є чай.) Що ж, ти читатимеш?

Олеся

Кіндрат Антонович

Ага, то тепер, коли я здобув під старість шматок хліба і закуток, то мушу все те віддати синові його? Так виходить, по-твоєму?

Олеся

Як тільки казала вам, що не слід користуватись чужим нещастям. Земля стоїть, самі кажете, вдвоє більш того, за скільки вона вам дісталась.

Кіндрат Антонович

Ну?

Олеся

Ну, і слід чуже віддати!..

Кіндрат Антонович

Чуже?.. Яке чуже?..

Олеся

Завжди ви повчали мене казать так, як мені моя совість проказує.

Кіндрат Антонович

Совість? Геть з очей з твоєю совістю!..

(Вирива папір і жбурля в неї.)

Олеся

Візьміть за коси мене та кулаком по голові, може, швидш примусите засунуть голову в петлю!..

(Хутко пішла.)

Кіндрат Антонович

(з ляком).

Що-о? Нехай мене Бог боронить!.. Що вона таке сказала, ти чула? (Біжить до дверей.) Олесю, вернись!.. Що це вона? Піди до неї! Що це вона задумала?

Лукерія Степанівна

Стовботвореніє авилонське [5], та й тільки.

(Пішла хутко.)

Кіндрат Антонович

Що ж це таке коїться? То цебто я мушу віддати те, що кровію та потом увесь вік здобував? За віщо? З якої речі? Не дам ні карбованця, ні шеляга не дам!.. Школярські прописи і я колись читав: «Посліднім поділись з ближнім. Будь доволен малим і будеш багат…» [6]. Читав і заповіді: «Не пожелай жени ближняго твоєго, ні вола його, ні осла його, ні всякого скота» [7]. А чи багато таких на світі, котрі б того не пожелали?.. Ні, так воно не буде! Іди заміж за Левоніда Петровича, тоді дам йому половину іменія, потому що онуки мої будуть дворяне! Та й я біля такого зятя мав би підвищання і почитування; і не дражнили б мене люде, як тепер дражнять, «лакей»!.. Коли ще я був лакеєм, а вони і зараз, хоч ти їм кіл на голові теши, «лакей та й лакей»! А Левоніда я прибрав би до рук і заставив би його дослужитись аж до полковника!..

Ява 3

Кіндрат Антонович і Леонід Петрович.

Леонід Петрович

(входе з правого боку підпилий, з шаблею в руці).

Что это ты вздумал со мной проделывать?

Кіндрат Антонович

А що таке?

Леонід Петрович

Ты приказал в мои комнаты внести боченок с дегтем и еще там какой-то хлам?

Кіндрат Антонович

Потому, як вам завгодно, а далі так не приходиться: вже всі сусіди тюкають на мене, що я вам потуряю: вся округа з мене глузує, що ніяк не викурю вас з хати. Помилуйте! Це ж таки прямо божеське наказаніє. Ми люде робочі, труждающі, за день натомимось так, що й кісток не чуємо; вночі треба б спочити, бо як на світ поблагословиться, знов, Господи, благослови, до праці; а замість спочивку мусимо слухати, як ви з своїми гостями цілісіньку ніч бенькуєте та хокуси приставляєте? Гармидер та галас такий заводите, що прямо хоч з двору втікай!..

Леонід Петрович

Гости уж разъехались, чего ж тебе еще?

Кіндрат Антонович

Мабуть, нам таки не обминуть неприятностів?

Леонід Петрович

Ты мне не угрожай. Продам мебель – и уеду!

Кіндрат Антонович

Як окопажі продавала то й тоді казали: «Зараз уїду», а замість того програли гроші…

Леонід Петрович

Это не твоє дело!

Кіндрат Антонович

Тошно, що не моє діло, а тільки хата це моя.

Леонід Петрович

А, так ты вот как начал разговаривать со мной?

Кіндрат Антонович

А як же з вами ще розговорювать?

Леонід Петрович

Превосходно. Купи у меня мебель и всю обстановку, и я тотчас уеду.

Кіндрат Антонович

Небель ваша мені без надобності.

Кіндрат Антонович

Що це ви хочете?

Леонід Петрович

А вот посмотришь!

Ява 4

Ті ж і Льовка.

Льовка

Требовали?

Леонід Петрович

Перенеси сюда вино и стаканы. Сколько у нас еще там бутылок осталось?

Льовка

Две белого и две красного.

Леонід Петрович

Тащи их все сюда!

Льовка

Слушаю!

(Пішов.)

Леонід Петрович

Я больше ни ногой в те комнаты, где ты деготь велел поставить да хомуты сложить…

Кіндрат Антонович

Не знаю, чого вам так не подобається дьоготь?

Леонід Петрович

Нюхай сам, когда он тебе нравится.

Кіндрат Антонович

Кажуть, що тепер дохтурі дьогтем лічать людей, а вам дьоготь не наравиться. А я вчора, перед обіднею, за вас на часточку подавав «о здравії».

(Сідає і п’є чай.)

Леонід Петрович

(регоче).

Да? Спасибо! Я постараюсь быть здоровым!.. (Вдивляється у вікно.) «Прощайте вы, поля родные, ты, степь привольная, прости»! Чье это стихотворение, ты не помнишь?

Кіндрат Антонович

Нам не врем’я такими пустяками заніматься.

Леонід Петрович

Да, все на свете пустяки, кроме рубля.

Кіндрат Антонович

Ні, не все, не все пустяки…

Леонід Петрович

(слухаючи).

Под этим роскошным кленом как часто в детстве я играл; помню, юношей всегда любил понежиться в его прохладной тени, вдыхать аромат душистых ветвей и уноситься в заоблачный мир, в мир фантазии и грез. Роскошный клен, не правда ли?

Льовка

(вносе вино в пляшках на підносі і стакан).

Барин, вино принес!

Леонід Петрович

Хорошо, ступай!

Льовка пішов.

Кіндрат Антонович

Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару.

Леонід Петрович

(випив стакан вина).

Что-о? Ты срубишь его?

Кіндрат Антонович

А доки ж йому й рости?

Леонід Петрович

Ты испортишь чудный вид, дивный ландшафт!..

Кіндрат Антонович

Деякі люде і досі пригадують ланшахти, як, бувало, покійні батюшка ваші, царство їм небесне, вічний покій їх душечці, захочуть кого з мужиків вихворостить, зараз відчинять оце саме віконце та й гукають на отамана: «А веди його, шельму, сюди, під оцей ланшах, розложи його під оцім кленом, в холодку, щоб сонце не припікало, та всип п’ятдесят гарячих». Зараз розчепірять і почнуть стьобать…

Ява 5

Ті ж і Павло.

Павло

Хазяїн! Там чабан прийшов, щоб тютюну продали. Каже: «Ще вчора докурився дощенту; така, – каже, – братухо, нудьга обгорнула, що мало не здурів».

Кіндрат Антонович

Почав вже розмазувать.

Павло

Я ж тільки кажу, що чоловік бідкається, каже: «Повіриш, братухо, такі думки в голову лізуть, як нема чого курить»…

Кіндрат Антонович

Ну, годі, годі!..

Павло

Дивина! Було, покійні барин, Петро Ригорович, так вони требують, щоб усе їм товком розказав; а тут не вспієш рота роззявить… Дожились…

(Пішов, махнув рукою.)

Леонід Петрович

Вот каков ты, Кондрат. Я недавно только узнал, что у тебя работник целиком в руках, ты имеешь для него и табак, и холст, и сапожный товар, и чай, и водку, – и на всем наживаешь барыши?… Сам торговец, кабатчик, помещик и все сам – бесподобно!

Кіндрат Антонович

Це правда, я все сам.

Леонід Петрович

И все для себя одного и ни для кого ничего?

Кіндрат Антонович

Нащо ж я другому дам, коли сам можу управитись?

Леонід Петрович

Справедливо. И сам все сожрешь!

Кіндрат Антонович

Як то сам? Оцього то вже я й не розберу!? Ви, може, думаєте, що я, як. другі: шахер-махер? Ні, у мене і патент, і промислове свідительство…

Леонід Петрович

Все на законном основании?

Кіндрат Антонович

Такий вже у мене статут: від закону ані на ступінь! Отже ви, либонь, глузуєте з мене?

Леонід Петрович

Напротив, я удивляюсь разносторонности твоих талантов.

Кіндрат Антонович

А придивіться ви до цього діла з іншого боку, не засмієтесь. Мужикові нічого більш не треба, щоб йому тільки тютюн, полотно, ремінь, а у свято півкварти, він і задоволений. Я оце недавно завів моду, щоб робочі пили кирпичний чай. Мужик як нажлуктиться цього чаю, як розіпре йому живіт, то йому й горюшка мало, тільки, знай, обдувається та посвистує… І за обідом вже він зовсім менш їсть, а воно, як розміркуєш, так і виходить рощот, ще й який рощот!..

Леонід Петрович

Разумеется. Как тут не нажиться?

Кіндрат Антонович

Теперечки я виписую газету «Свєт» [8]. З неї я все бачу, що у миру коїться, і годі з мене науки, і не треба мені більш ніяких книжок, та й ніколи мені їх читати. Я не знаю, навіщо так багато книжок пишуть. Якось в городі зайшов ненароком у книжну лавку, як глянув, так аж здивувався: усе книжки та й книжки!.. Прочитавши «Свєт», я продаю його на цигарки робочим по копійці за лист; от та газета мені неначе й даром обіходиться.

Леонід Петрович

(тим часом знов задивився у вікно і, не слухаючи Кіндрата, промовля):

І широкую долину [9],

І високую могилу,

І вечірнюю годину,

І що снилось, говорилось,

Не забуду…

Кіндрат Антонович

Це, либонь, списано у господина Шевченка. У мене є така книжка – «Кобзар». Семінаристик подарував. Господин Шевченко, вони теж з мужиків були і потому дуже понятливо описують і чувствительно; тільки іноді зразу як крутнуть у бік або за хмари-облака… Забалакався з вами, а там мене чабан дожида.

(Пішов.)

Леонід Петрович

Какое-то неведомое чувство овладело мной, когда я стал вглядываться в эти рельєфно выделяющиеся на фоне дальней синевы безмолвные курганы, просто не хочется глаз оторвать, все бы смотрел л смотрел… Как сжимается сердце при мысли, что все это видишь в последний раз… Здесь могилы отцов и дедов… (Швидко відходить од вікна.) Как, однако, все это глупо, очень глупо!.. (Почина ходить по хаті і підійма папір.) Что это? (Передивляється.) А, что-то вроде биографии. Да-да! Это автобиография Кондрата. (Чита.) Уж не мне ли он ее готовил в презент?

Ява 6

Олеся і Леонід Петрович.

Олеся

Ви сами тут?

Леонід Петрович

К вашим услугам!.. (Кладе тетрадь на стіл.) Ваш папа был здесь, он сейчас вышел…

Олеся

Коли ви від’їздите від нас?

Леонід Петрович

Вам желательно, чтобы я поскорее уехал?

Олеся

Ні, я не про те… Я хочу прохать вас, щоб прислали мені програму для поступлєнія на хвершалські курси.

Леонід Петрович

Вы и до сих пор мечтаете об этом?

Олеся

Чим людина хворіє, об тім вона й маріє… В Петербург поїдете?

Леонід Петрович

Да, разумеется!.. Куда же больше?

Олеся

Нате вам гроші і вишліть мені програму.

Леонід Петрович

Зачем же деньги?.. Полагаю, что эта вещь недорого стоит?..

Олеся

Я не знаю, скільки… Ось два карбованця!..

Леонід Петрович

(не бере грошей).

Не беспокойтесь, у меня хватит на покупку… Так вам непременно хочется резать людей, потрошить?..

Олеся

Я хочу вчитись; хочу буть корисною сільському людові… В селі дуже потрібні лікарі і хвершали…

Леонід Петрович

Да-да… Понимаю!.. Но я бы… Позвольте вам предложить один вопрос. Почему вы теперь не так ко мне, как прежде? Сначала вы были как будто расположены ко мне; не прочь были иногда побеседовать со мной… И вдруг такая резкая перемена…

Олеся

Правда, я охоча була розмовлять з вами, доки ви не почали глузовать наді мною.

Леонід Петрович

Я глузовал над вами?

Олеся

Авжеж… Почали компліменти говорить, залицятись. Потім завдали питання, котре цілком образило мене… Все те ні до чого!..

Леонід Петрович

Я вас не понимаю…

Олеся

Ви, певно, думаєте, що я з таких, котрі, не роздумуючи, раді вийти заміж за дворянина, за поміщика, за чиновника чи за охвицера?.. Ні, я бачу добре ту прірву, ту безодню, котра лежить межи мною і вами і, мабуть, довго ще лежатиме.

Леонід Петрович

Для любви преград не может существовать, тем более преград сословных!..

Олеся

Може… Десь, в якійсь книжці, я щось подібне читала. А то ще читала на канхветі такий вірш: «Для любви одной природа нас на свет произвела»!..

(Усміхається.)

Леонід Петрович

Вы, значит, не верите, что я вас люблю?

Олеся

Скількох ви вже на своїм віку завіряли в любові? Мабуть, їм і ліку нема!..

Леонід Петрович

Разумеется; что я, как и всякий молодой человек, увлекался… Но я ни в одной еще не встречал таких…

Олеся

(затуля вуха).

Не треба, годі, не кажіть!.. Бог з вами і з вашою любовію!.. Я, може, заміж ніколи не піду. А як і піду, то тільки за рівню, за простого; за такого, котрому я буду і першим другом, і першою думкою, і першим залицянням!..

Леонід Петрович

Да? Вот как!..

Олеся

Скажіть по правді, я єй-єй не розгніваюсь, – ви шутковали зо мною? Правда, шутковали?

Леонід Петрович

Нет и нет!.. Я нисколько не шутя говорил и готов снова повторить…

Олеся

(затуля вуха).

Я не чую, не чую!.. (По паузі.) То вишлете програму?

Леонід Петрович

О да, обязательно!..

Ява 7

Ті ж і Льовка.

Льовка

Барин, там покупатели явились.

Леонід Петрович

А, хорошо… Ступай!

Льовка пішов.

Олеся

Як пришлете, то буду дуже вдячна вам!

(Пішла.)

Ява 8

Леонід Петрович (сам).

Леонід Петрович

Итак, Олеся не захотела выйти за меня… И хорошо сделала. К чему? Зачем? Поскорее отсюда!.. Умно поступила – и для себя, и для меня – для обоих умно!.. Да!.. Зачем, однако, она деньги оставила?.. Впрочем…

(Хова гроші в капшучок.)

Завіса.

Примітки

5. Стовпотворіння авилонське (вавілонське стовпотворіння) – безладдя, гармидер, при якому люди не розуміють один одного.

6. «Посліднім поділись з ближнім» – одне з численних повчань, які містяться в різних книгах Біблії.

7. «Не пожелай жени ближнього твоєго…» – дещо неточна цитата однієї з десяти Божих заповідей (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід. – Р. 20).

8. «Свет» – широко популярна серед населення Росії (150 000 передплатників) щоденна газета, яка виходила з 1882 р.

9. «І широкую долину…» – цитата з Т. Г. Шевченка, написаного в 1848 р. на Кос-Аралі.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 323 – 334.