Логотип Мисленого древа

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

НАУКА

ОСВІТА

ЛІТЕРА
ТУРА

Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / К / Марко Кропивницький / Драматичні твори / Олеся / Дія 3

Олеся

Дія 3

Марко Кропивницький

X

Варіанти тексту

Кімната з трьома дверима, вбрана, як у полупанків. На вікнах, у горшках, квітки і цибуля; на стінах промеж олеографічними малюнками є й лубочні, рядом з диваном стоїть скриня і т. д.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Ява 1

Лукерія Степанівна і Олеся. Лукерія Степанівна, сидячи край столу, допиває чай, з лівих дверей виходить Олеся

Лукерія Степанівна

Куди це знов зібралася? Як тільки ранок настане, зараз і повієшся.

Олеся

А чого я в хаті сидітиму?

Лукерія Степанівна

Чи приходиться ж у будень вештатись з ранку до вечора, коли не біля річки, то десь по степу або по селу?..

Олеся

Мабуть, приходиться, коли вештаюсь.

Лукерія Степанівна

Хіба ти неприкаяна яка, чи серце ще й досі не одійшло?

Олеся

Знаєте, яка я.

Лукерія Степанівна

Та знаю ж, як не знати: пришелепувата!

Олеся

Вгадали, як у око вліпили; отаке ж у мене і серце.

(Хоче йти.)

Лукерія Степанівна

Таки підеш? Не можна вже біля матері й посидіти, промовити яке там словце, неначе вона тобі чужа?..

Олеся

Мамочко, голубочко! Ви у моїй розмові завжди вбачаєте якусь собі зневагу, і горенько ж моє, що не знайду я ні жодного такого слова, котре б вас не вражало, а чим би я тишки не поступилася, щоб вас заспокоїти?

Лукерія Степанівна

Знайшла б таке слово, коли б захотіла.

Олеся

І, Боже мій! Та я й не знаю, як би бажала того…

Лукерія Степанівна

Все ти казна-що варнякаєш. Ось хоч і зараз: я охоча з тобою розмовляти якнайлюбіш, а ти втікаєш з хати.

Олеся

Як же ми розмовлятимем, що мої переконання завжди ідуть впоперек з вашими? Я не можу таїти свого погляду, а виявляю його голосно і відсіля промеж нас щоразу й непорозуміння…

Лукерія Степанівна

Та, годі-бо, годі! Знов по-вчорашньому заляскотала!.. Як забалакаєш отак кучеряво, то зараз мені голова почина морочитись… Нічого не втямлю… І як у тебе язик той повертається…

Олеся

Небагато ж, мабуть, і сьогодня ми набалакаємо. (Помовчала.) Весела розмова? (Ще помовчала.) І ви мовчите, і я мовчу. (Сміється.) Був собі чоловік Сашка, на ньому була синя семеряжка, на голові шапочка, на спині латочка, чи хороша моя казочка?

Лукерія Степанівна

(сміється).

От і розвеселилась Всі оці дні ходиш насуплена, аж жалко на тебе дивитись… О, знов задумалася, та годі-бо тобі!.. Чаю хочеш?

Олеся

Ні, байдуже.

(Сіда.)

Лукерія Степанівна

Ти чаю не любиш, а я, Господи, як цей напиток вхвалила, особливо люблю його пити в піст натщесерце, з озюмом. Здається, цілісінький би день його пила. Я чула, що є й такі, котрі п’ють з яблуком або з палциною… Треба буде покуштувати, може, з яблуком або з палциною ще смачніш?

Олеся

Покуштуйте, може, й смачніш. Налить вам, може, чаю?

Лукерія Степанівна

Налий. От розумниця! (Олеся палива чай.) Захочеш догодити матері, то й замір її вгадаєш. Я тільки що хотіла простягти руку до чайника, щоб налити, а ти й попередила мою думку! Аж серце з радощів спалахнуло.

(Почина хлипать.)

Олеся

Чого ж плакать?

Лукерія Степанівна

(витира очі).

Так собі… Не вважай на те. Іноді щось як здавить за серце, як стисне, то я так і обіллюсь сльозами… А від чого воно, то й Бог його святий знає! От вже й полегшало.

Олеся

(подає чай).

Хоч би мені яке діло знайти.

Лукерія Степанівна

Та хіба ж мало у нас діла?

Олеся

Якого? Кружки змивать з капусти та з буряків, муку сіять, масло бить?.. А ваші ж наймички що робитимуть, як я їхню роботу візьму на себе? Та робота, мамо, мене не цікавить, бо я її змалку знала і, як треба буде, робитиму і її.

Лукерія Степанівна

А якої ж тобі ще роботи?

Олеся

Іншої!.. Така в мене, мамо, як бачите, натура, що про все, на віщо гляну, хотіла б дізнатись: відкіля воно взялось, задля чого і навіщо?..

Лукерія Степанівна

Колись і мене ці примхи цікавили, але за клопотами замуровалося все те в памороках і забайдужилося.

Олеся

(помовчала).

Коли б були не віддавали мене до школи, либонь, всім нам тоді краще б жилося. Я в піст сметану збирала б з гладущиків та крадькома ложку облизувала б, а потім одмолювала б той гріх… У неділю чи в свято сиділа б собі перед дзеркалом, гадала б на картах та виколювала б шпилькою очі червоному королеві або пекла б його у серце та все виглядала б, чи не іде?.. (Регоче.) Смаковите б було життя! Ви тішилися б покірливою дитиною, котра вам упоперек слова не промове…

Лукерія Степанівна

Це ж куди ти вже звертаєш, куди? Я вже й не збагну!..

Олеся

Батько віддали б мене заміж, за кого схотіли… А тепер хоч і небагато нас, тільки троє, але всі ми пішли нарізнь.

Лукерія Степанівна

Вже й нарізнь?

Олеся

Скажете, ні? Авжеж, що нарізнь. Адже зміркуйте. Я, ледве розвиднюється, біжу хутчій з хати і не знаю куди подітись з нудними думками… Ви гніваєтесь, чом не допомагаю вам курей щупать або гиндичок підсипати… Підіймаєте гармидер з наймичками… Батько…

Лукерія Степанівна

Що батько? Чого ж махнула рукою?

Олеся

Знаєте добре, чого.

Лукерія Степанівна

Скажи спасибі, що не вибив! Другий так би тебе вихворостив на всі боки, що й до нових віників не забула б. Як же ти посміла сказати батькові в вічі, що він нечесно поводиться з Левонідом Петровичем?

Олеся

Як у моїм розумові склалися переконання, так я їх і виявила!.. Самі батько колись повчали мене правду казать. Було, кажуть: «Хліб-сіль їж, а правду ріж»!

Лукерія Степанівна

Мало які іноді думки не морочать памороків; попробуй тільки потуряти їм, то зостанешся і гола, і боса… Ти думаєш, що й у мене серце не щемить, як іноді гляну на людину, котра і гола, і голодна?.. Щемить, біда як щемить! Іноді скортить і допомогти їй; я раптом і кинуся допомогти, а потім як подумаю: а може, то так Богові завгодно, щоб та людина злидні годувала?.. Ніхто, як Бог! Розумієш?

Олеся

Найкращий спосіб від усього затулятись Богом. Попрохав старець шматок хліба: «Бог дасть!» Примусили чоловіка злидні до наглої смерті: «Так Богу завгодно!»

Лукерія Степанівна

А то ж як?

Олеся

Не так, зовсім не так.

Лукерія Степанівна

А як же, по-твоєму?

Олеся

Та що розпитувать? Не зробиться по-моєму, то нічого й язиком молоть… (Помовчала.) Перш було, як тільки де промеж людьми скоїться яка суперечка, зараз батько й питають: «А як ти думаєш, донечко, про се діло?» Я, було, скажу їм свою думку, а вони й додадуть: «Отак же точнісінько і я міркував!» І раз у раз згоджувались з моїм переконанням. А тепер, як довелось те переконання прирівнять до власної кишені, до власної шкури, то вже я й сяка і така, і скажена, і дурна?.. «Геть, – кажуть, – з хати! Наплювать мені на твоє переконання!..» От тобі і «хліб-сіль їж»!

Лукерія Степанівна

Та годі вже про це! Батько, мабуть, вже й забув.

Олеся

Та я не забула.

Лукерія Степанівна

(помовчала).

Чула, який знов гармидер був уночі в кімнаті Левоніда?

Олеся

Байдуже, я спала.

Лукерія Степанівна

Добре спала, що цілісіньку ніч все охала та щось шепотіла.

Олеся

То у сні.

Лукерія Степанівна

Еге, якраз у сні. Знаю я добре, що не у сні… І який чоловік достойний, і гості наїздять все достойні люде; а як понапиваються, то ще гірш скаженіють, ніж мужики! Цілісіньку ніч пили, лаялись, за шаблі хапались!..

Олеся

А, нехай собі!..

Лукерія Степанівна

Може, то у Левоніда серце так бунтує? Слухай, доню, може, він і справді тебе любе?

Олеся

А я його не люблю!

Лукерія Степанівна

А батько як хотів, щоб ти вийшла заміж за Левоніда!.. На ньому і чин немалий, мабуть?..

Олеся

І, Господи! Чоловік сказав сп’яну, а може, з глуму, а ви з батьком і раді мене віддати? Йому гроші потрібні, а не я! Навіщо я йому?

Лукерія Степанівна

І чим він тобі не до мислі? А мені до мислі. Батько каже: «Я його скоро присмирив би, ще й хазяїна з нього зробив би, навдивовижу всім! Він, – каже, – трохи розгнуздався, а ще з нього можна зробити людину»!..

Олеся

(встає).

Піду вже я.

Лукерія Степанівна

Була б дворянкою, охвицершою!.. Ось послухай, Олесю, що мені приверзлося у сні!..

Олеся

Що таке?

Лукерія Степанівна

Ось змізкуй, проти чого воно. Вже саме перед світом прокинулась я, аж дивлюсь, ще темно, а за стіною галас, гвалт… Сюди-туди вертілася, ніяк не можу заснути. Далі й не стямилася, як задрімала. І ось що приверзлося мені. Ніби Левонід оженився на тобі і живете ви промеж себе так любо та хороше; живете у Петербурзі, і я у вас гостюю. Ніби сиджу я з онуком на руках і розказую йому казку, а він все засовує мені кулачки в рот. Аж це і ти увійшла з другої кімнати, зодягнена у таке щось блискуче, що я очі приплющила, як глянула на тебе, та й кажеш до мене: «Підіть, мамо, пожалуста, до нашої куховарки та покажіть їй, як пшоном заминають борщ, бо вона не тяме». Тільки що встала я, аж входить якраз насупротив мене Левонід Петрович, груди його всі завішані хрестами та мендалями, та й каже: «Радуйтесь, мамашо, я виклопотав задля папаші гостинця». І показує мені отаку велику мендалю. «Нате, – каже, – відвезіть папаші і прикажіть, щоб наділи на шию і ніколи не здіймали, це їм за…» Я простягла руку, а та мендаль брязь об долівку та й розбилася!.. Я як галасну – і зразу прокинулася. Віриш, лапнула себе за голову, аж волосся змокло, так упріла, а серце тьопається з ляку як не вискоче… Це не перед добром! І вже синок у вас є, я його годую, держучи на колінах, а він все засовує мені свої кулачки в рот…

Ява 2

Ті ж і Кіндрат Антонович.

Кіндрат Антонович

(подає папір Олесі).

На, прочитай.

Олеся

Що це таке?

Кіндрат Антонович

А те, що я з тобою не заговорю, ти вже почала забивать мені баки; так оце я списав усе і про все, як умів… Прочитай, то, може, хоч тоді втямиш, яку гірку випив твій батько на своїм віку та тоді вже й докорятимеш його мошенника, падлеця!..

Олеся

(передивляє папір).

Я вас не докоряла.

Кіндрат Антонович

Не докоряла?.. Прочитай, кажу, та тоді вже й винувать батька… Стара, налий мені чаю.

Лукерія Степанівна

Ви з озюмою питимете?

Кіндрат Антонович

А, убирайся ти з своїми химерами. Хтось там бовкнув, що гріх у піст пити чай з сахарем, а ти вже й рада витребенькувати.

Лукерія Степанівна

Кажуть, що сахар з кісток, а кістки ж скоромні.

Кіндрат Антонович

Чого не тямиш, про те не сікайся міркувать, бо я того ненавидю. (П’є чай.) Що ж, ти читатимеш?

Олеся

Голосно?

Кіндрат Антонович

Вже ж не нишком. Може, я що проминув, то словами додам.

Олеся

(читає).

«Мені було по двадцятому року, коли зосталася наша сім’я – батько, мати, дві сестри і я – без притулку, без захисту. Отець мій служив тридцять вісім годів конторщиком у одній економії».

Кіндрат Антонович

Вірою і правдою служив!

Олеся

(читає).

«Як ось налопом прибіг із-за гряниці поміщик і привіз з собою цілий новий штат: управляющого, якономів, конторщиків, писарів… Він був розгніваний за віщось на управляющого, а на всіх окошилося. Недовго розбираючи, всіх старих охвиціялистів – від управляющого до клюшника – змінив і велів постановить коло кожного будинку навкруги сторожу і все збіжжя, худобу, одежу заграбував. А за віщо заграбував, то й досі, мабуть, ніхто не вгада. Хто кинувся обороняти своє добро, того велено було у кайдани забити та в куну вкинути. Один яконом сидів в куні щось а півроку, скаржився потім в суд – пропало, як на собаці. Трапилася та грабіжка якраз на перший тиждень великого посту. Розбрелася наша сім’я – гола і боса, – куди хто запопав: батько пішли з ласки за хліб та за сіль до одного полупанка за клюшника, мати за няньку до його дітей, сестри пішли у город у найми за горнишних – менша простудилась і через місяць лягла в больницю, а потім лягла на кладовищі, а старша пропала десь безвісти…»

Кіндрат Антонович

Мов у воду впала.

Олеся

(читає). «Я найнявся у одного міщанина, котрий держав на селі заразом постоялий двір, лавку і шиньок…»

Лукерія Степановна

Думаєте, не догадуюсь, про кого це починається?

Кіндрат Антонович

Мовчи лиш. Звісно, про кого.

Олеся

(читає).

«Зараз після Великодня померли батько, а за ними небавом і мати пішли до Бога, прийшлось мені їх обох на свій кошт і поховати. Хазяїнові моєму я дуже уподобався, бо був шпаркий до діла; а через год я став його правою рукою». Це вже ви мені розказували, як дід помінилися дати за матір’ю придане, а замість того вигнали вас з подвір’я посеред зими, ще й зароблені ваші гроші затаїли.

Лукерія Степановна

Скільки разів розказували. А це вже списали мені на злість!

Кіндрат Антонович

Лукеріє, замовчи! І коли я тебе навчу понімать по-людськи? (До Олесі.) Панькався зо мною тесть, як кіт з оселедцем. «Ось, – каже, – кого хотів би я мати за зятя!» А я здуру шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. Дійшло до рощоту, я навколішки припадаю, слізьми умиваюся, а він взявся у боки та як зарегоче. «Ах ти, – каже, – дурень, дурень! Покажи розписку або векселя, що я тобі винен, а без документів на тобі хвигу під самісенький ніс!» Так це він чесно зо мною зробив?

Олеся

А хто ж каже, що чесно?

Лукерія Степановна

(зітхнула).

А потім все те лихо на мені окошилося!..

Кіндрат Антонович

Не мішай, пожалуста! І що в тебе за натура? (Бере у Олесі папір.) Розказував, либонь, я тобі й про те, як я з одним бакалійщиком три роки у спілку торгував і як він вирядив мене у одне містечко на ярмарок балаган строїти, а сам розпродав все за півціни та підпалив лавку?

Олеся

Розказували.

Кіндрат Антонович

Вернувся я до свого спільника та й питаю: «Як же це трапилося?» А він тільки головою трусе. На другий день знову питаю: «Як же воно буде?» А він знов головою хить-хить. І доти трусив головою, доки я не плюнув йому межи очі та й пішов ні з чим. Три роки гіркої праці у спілку як через голову жбурнув. Зостався знов гол, як сокол! А знаєш, хто той бакалійщик? Сидор Семенович, той, у котрого тепер лавка на самім базарі. Затаїв копитал, котрий ми у спілку заробили. Сходив двічі чи три[чі] на прощу у Воронеж та в Київ, а тепер із перших купців. Як увійде було у лавку, зараз на всі чотири вугли перехреститься, іде за конторку і почне хрестити книгу, щоти, пер’їну, карандаш, товар… А нарешті виявилося, що він перший мошенник. Читай ось відціля.

Олеся

Бере у Олесі папір (читає).

«Цілу осінь переносив я на пристані мішки, сіль, рибу, канати, залізо… А зимою приходилося голодати по тижням».

Лукерія Степановна

Ох-ох, правда! Тоді у нас тройко дітей померло в два тижні від шкарлатини. Жили ми у підвалі, Боже, у якій багнюці та в сирості. Я більйо жидам мила, а батько брагу від винниці розвозив по дворах.

Олеся

Бере у Олесі папір (читає).

«Навесні почав я папиросною бумагою та спичками торгувати, а далі ваксою. Якось ішов вулицею пан Петро Григорович, отець Леоніда Петровича, я зупинив його та й кажу: «Позвольте, барин, почистити вам чоботи!» Вичистив йому чоботи, він вийняв золотого і дає мені. «Мабуть, цей пан дуже добрий», – подумав я та пуць йому в ноги. «Ваше високоблагородіє, – кажу, – змилуйтесь над сиротою, візьміть мене до себе, служитиму вам вірою і правдою!»

Кіндрат Антонович

Взяв до себе, за це спасибі йому. А як він знущався надо мною? Боже, який то немилосердний був чоловік! Як розгнівається, то чим попало лупить: підсвішником, чоботом, чорнильницею!.. Раз уксусом линув у вічі, скільки разів при всіх дворових запльовував мені очі… Терпів я, терпів, бо невмоготу вже було тинятися попідтинню. Так бачиш, які бувають пани: один ограбував мого батька за тридцятивосьмилітню безпорочну службу, а другий знущався надо мною гірш, ніж над скотиною!..

Олеся

Не всі такі й пани. В сем’ї не без виродка.

(читає).

Навіщо? Все, про що тут списано, я вже чула від вас не раз. Що отець Леоніда Петровича був лютий чоловік, злий, самодур, це я знаю. Знаю я, що він поневірявся над вами, знущався…

Кіндрат Антонович

Ага, то тепер, коли я здобув під старість шматок хліба і закуток, то мушу все те віддати синові його? Так виходить, по-твоєму?

Олеся

Як тільки казала вам, що не слід користуватись чужим нещастям. Земля стоїть, самі кажете, вдвоє більш того, за скільки вона вам дісталась.

Кіндрат Антонович

Ну?

Олеся

Ну, і слід чуже віддати!..

Кіндрат Антонович

Чуже?.. Яке чуже?..

Олеся

Завжди ви повчали мене казать так, як мені моя совість проказує.

Кіндрат Антонович

Совість? Геть з очей з твоєю совістю!..

(Вирива папір і жбурля в неї.)

Олеся

Візьміть за коси мене та кулаком по голові, може, швидш примусите засунуть голову в петлю!..

(Хутко пішла.)

Кіндрат Антонович

(з ляком).

Що-о? Нехай мене Бог боронить!.. Що вона таке сказала, ти чула? (Біжить до дверей.) Олесю, вернись!.. Що це вона? Піди до неї! Що це вона задумала?

Лукерія Степанівна

Стовботвореніє авилонське [5], та й тільки.

(Пішла хутко.)

Кіндрат Антонович

Що ж це таке коїться? То цебто я мушу віддати те, що кровію та потом увесь вік здобував? За віщо? З якої речі? Не дам ні карбованця, ні шеляга не дам!.. Школярські прописи і я колись читав: «Посліднім поділись з ближнім. Будь доволен малим і будеш багат…» [6]. Читав і заповіді: «Не пожелай жени ближняго твоєго, ні вола його, ні осла його, ні всякого скота» [7]. А чи багато таких на світі, котрі б того не пожелали?.. Ні, так воно не буде! Іди заміж за Левоніда Петровича, тоді дам йому половину іменія, потому що онуки мої будуть дворяне! Та й я біля такого зятя мав би підвищання і почитування; і не дражнили б мене люде, як тепер дражнять, «лакей»!.. Коли ще я був лакеєм, а вони і зараз, хоч ти їм кіл на голові теши, «лакей та й лакей»! А Левоніда я прибрав би до рук і заставив би його дослужитись аж до полковника!..

Ява 3

Кіндрат Антонович і Леонід Петрович.

Леонід Петрович

(входе з правого боку підпилий, з шаблею в руці).

Что это ты вздумал со мной проделывать?

Кіндрат Антонович

А що таке?

Леонід Петрович

Ты приказал в мои комнаты внести боченок с дегтем и еще там какой-то хлам?

Кіндрат Антонович

Потому, як вам завгодно, а далі так не приходиться: вже всі сусіди тюкають на мене, що я вам потуряю: вся округа з мене глузує, що ніяк не викурю вас з хати. Помилуйте! Це ж таки прямо божеське наказаніє. Ми люде робочі, труждающі, за день натомимось так, що й кісток не чуємо; вночі треба б спочити, бо як на світ поблагословиться, знов, Господи, благослови, до праці; а замість спочивку мусимо слухати, як ви з своїми гостями цілісіньку ніч бенькуєте та хокуси приставляєте? Гармидер та галас такий заводите, що прямо хоч з двору втікай!..

Леонід Петрович

Гости уж разъехались, чего ж тебе еще?

Кіндрат Антонович

Мабуть, нам таки не обминуть неприятностів?

Леонід Петрович

Ты мне не угрожай. Продам мебель – и уеду!

Кіндрат Антонович

Як окопажі продавала то й тоді казали: «Зараз уїду», а замість того програли гроші…

Леонід Петрович

Это не твоє дело!

Кіндрат Антонович

Тошно, що не моє діло, а тільки хата це моя.

Леонід Петрович

А, так ты вот как начал разговаривать со мной?

Кіндрат Антонович

А як же з вами ще розговорювать?

Леонід Петрович

Превосходно. Купи у меня мебель и всю обстановку, и я тотчас уеду.

Кіндрат Антонович

Небель ваша мені без надобності.

Леонід Петрович

Ну… приищи покупателей. Сколько раз просил тебя послать за жидами в местечко?

Кіндрат Антонович

Посилав, двічі посилав, сьогодня являться. А як продасте, то зараз і уїдете?

Леонід Петрович

А зачем мне здесь оставаться?

Кіндрат Антонович

Тошно, що вам тут вже ніяких ділов, то чого ж і засиджуватись? Принадили до моєї хати якихсь прокатних людей, ще почнуть до мене наїздить. У мене задля таких гостей промова: «Проходи з Богом!»

Леонід Петрович

Ну, вот ты так и поступай с твоими гостями, а меня избавь от твоих наставлений.

Кіндрат Антонович

Дали б мені волю над вами, я вас хутко прибрав би до рук.

Леонід Петрович

Послушай, ты начинаешь забываться.

Кіндрат Антонович

А що ж? Тепер я тут у своїм праві. Що це, справді, за порядки такі?

Леонід Петрович

Кондрат, удержи свой язык!

Кіндрат Антонович

Що тут вже удержувати? Коли б оце на моїм місці осівся жид або німець, давно б вже і сліду, і званія вашого не було.

Леонід Петрович

Ты забыл, должно быть, отцовские побои, так я тебе вот этой саблей кое-что припомню!

Кіндрат Антонович

Що ж я вам таке согрубив?

Леонід Петрович

Я дерзостей не выношу!

Кіндрат Антонович

Звісно, вам аби причепитись. Благородний чоловік, а витворяєте таке неблагородство…

Леонід Петрович

(вихоплює шаблю і починає нею махати над Кіндратом Антоновичем).

Ах ты, холуй! Я тебя научу, как со мной обращаться!

Кіндрат Антонович

Та Бог з вами! Та що це ви?.. Та перестаньте-бо!.. Ой-ой-ой!

Леонід Петрович

(тисне його до дивана).

Залетела ворона в хоромы, так не смей каркать! Ты меня осмеливаешься в неблагородстве упрекать, ты?..

Кіндрат Антонович

Та годі-бо вам!

Леонід Петрович

Ах та, хамово отродье!

Кіндрат Антонович

Та, звісно, ми не від білої кості… Та вгамуйтеся, Бога ради! Що ж це таке коїться?.. Успокойтесь!..

Леонід Петрович

(кида шаблю).

Вот до чего ты меня доводить!..

Кіндрат Антонович

Це у вас стальна шабля чи жалізна?

Леонід Петрович

(відходе від нього).

Пошел ты прочь!

Кіндрат Антонович

У мене, знаєте, ніякого оружия з хаті, а тут навкруги скрізь крадіжка, розбої… (Убік.) Треба краще купити, а то ще справді коли-небудь шпигне. (До нього.) Скільки візьмете за шаблю?

Леонід Петрович

Черт с тобой, купи, если хочешь, у меня ничего нет заветного. Давай три рубля!

Кіндрат Антонович

А півтора рублика?

Леонід Петрович

Два с полтиной, и больше ни слова, ни звука!

Кіндрат Антонович

А двох рубликів не візьмете? Га? Ой, які ви сердиті! Ну, звольте, звольте два з полтиною, а мені пожалуйте шаблю. (Дає гроші і бере шаблю.) Ви такі сердиті, що з вами страшно й балакати.

Леонід Петрович

Как я зол на себя. Фу, какая гадость!

(Сіда біля вікна і почина свистіти.)

Кіндрат Антонович

Успокойтеся! Ач, як серце у вас розходилося… (Помовчав.) Леонід Петрович, ось послухайте мене… Тільки ви, будь ласка, не гнівайтесь. Якщо ви сьогодня чи завтра не думаєте виїздить, переберіться у хлигель.

Леонід Петрович

Не туда ли, где у меня когда-то псарня помещалась? Нет, слуга покорный!

Кіндрат Антонович

Мені ті кімнати, у котрих ви живете, не повірите, гвалт, як потрібні.

Леонід Петрович

Ну, так приищи покупателей. Впрочем, я уже посылал за жидами, и они сегодня явятся. (Кричить.) Эй, Левка!

Кіндрат Антонович

Що це ви хочете?

Леонід Петрович

А вот посмотришь!

Ява 4

Ті ж і Льовка.

Льовка

Требовали?

Леонід Петрович

Перенеси сюда вино и стаканы. Сколько у нас еще там бутылок осталось?

Льовка

Две белого и две красного.

Леонід Петрович

Тащи их все сюда!

Льовка

Слушаю!

(Пішов.)

Леонід Петрович

Я больше ни ногой в те комнаты, где ты деготь велел поставить да хомуты сложить…

Кіндрат Антонович

Не знаю, чого вам так не подобається дьоготь?

Леонід Петрович

Нюхай сам, когда он тебе нравится.

Кіндрат Антонович

Кажуть, що тепер дохтурі дьогтем лічать людей, а вам дьоготь не наравиться. А я вчора, перед обіднею, за вас на часточку подавав «о здравії».

(Сідає і п’є чай.)

Леонід Петрович

(регоче).

Да? Спасибо! Я постараюсь быть здоровым!.. (Вдивляється у вікно.) «Прощайте вы, поля родные, ты, степь привольная, прости»! Чье это стихотворение, ты не помнишь?

Кіндрат Антонович

Нам не врем’я такими пустяками заніматься.

Леонід Петрович

Да, все на свете пустяки, кроме рубля.

Кіндрат Антонович

Ні, не все, не все пустяки…

Леонід Петрович

(слухаючи).

Под этим роскошным кленом как часто в детстве я играл; помню, юношей всегда любил понежиться в его прохладной тени, вдыхать аромат душистых ветвей и уноситься в заоблачный мир, в мир фантазии и грез. Роскошный клен, не правда ли?

Льовка

(вносе вино в пляшках на підносі і стакан).

Барин, вино принес!

Леонід Петрович

Хорошо, ступай!

Льовка пішов.

Кіндрат Антонович

Довго вже він і розкошує, цей клен. Ловка буде з нього соха в кошару.

Леонід Петрович

(випив стакан вина).

Что-о? Ты срубишь его?

Кіндрат Антонович

А доки ж йому й рости?

Леонід Петрович

Ты испортишь чудный вид, дивный ландшафт!..

Кіндрат Антонович

Деякі люде і досі пригадують ланшахти, як, бувало, покійні батюшка ваші, царство їм небесне, вічний покій їх душечці, захочуть кого з мужиків вихворостить, зараз відчинять оце саме віконце та й гукають на отамана: «А веди його, шельму, сюди, під оцей ланшах, розложи його під оцім кленом, в холодку, щоб сонце не припікало, та всип п’ятдесят гарячих». Зараз розчепірять і почнуть стьобать…

Ява 5

Ті ж і Павло.

Павло

Хазяїн! Там чабан прийшов, щоб тютюну продали. Каже: «Ще вчора докурився дощенту; така, – каже, – братухо, нудьга обгорнула, що мало не здурів».

Кіндрат Антонович

Почав вже розмазувать.

Павло

Я ж тільки кажу, що чоловік бідкається, каже: «Повіриш, братухо, такі думки в голову лізуть, як нема чого курить»…

Кіндрат Антонович

Ну, годі, годі!..

Павло

Дивина! Було, покійні барин, Петро Ригорович, так вони требують, щоб усе їм товком розказав; а тут не вспієш рота роззявить… Дожились…

(Пішов, махнув рукою.)

Леонід Петрович

Вот каков ты, Кондрат. Я недавно только узнал, что у тебя работник целиком в руках, ты имеешь для него и табак, и холст, и сапожный товар, и чай, и водку, – и на всем наживаешь барыши?… Сам торговец, кабатчик, помещик и все сам – бесподобно!

Кіндрат Антонович

Це правда, я все сам.

Леонід Петрович

И все для себя одного и ни для кого ничего?

Кіндрат Антонович

Нащо ж я другому дам, коли сам можу управитись?

Леонід Петрович

Справедливо. И сам все сожрешь!

Кіндрат Антонович

Як то сам? Оцього то вже я й не розберу!? Ви, може, думаєте, що я, як. другі: шахер-махер? Ні, у мене і патент, і промислове свідительство…

Леонід Петрович

Все на законном основании?

Кіндрат Антонович

Такий вже у мене статут: від закону ані на ступінь! Отже ви, либонь, глузуєте з мене?

Леонід Петрович

Напротив, я удивляюсь разносторонности твоих талантов.

Кіндрат Антонович

А придивіться ви до цього діла з іншого боку, не засмієтесь. Мужикові нічого більш не треба, щоб йому тільки тютюн, полотно, ремінь, а у свято півкварти, він і задоволений. Я оце недавно завів моду, щоб робочі пили кирпичний чай. Мужик як нажлуктиться цього чаю, як розіпре йому живіт, то йому й горюшка мало, тільки, знай, обдувається та посвистує… І за обідом вже він зовсім менш їсть, а воно, як розміркуєш, так і виходить рощот, ще й який рощот!..

Леонід Петрович

Разумеется. Как тут не нажиться?

Кіндрат Антонович

Теперечки я виписую газету «Свєт» [8]. З неї я все бачу, що у миру коїться, і годі з мене науки, і не треба мені більш ніяких книжок, та й ніколи мені їх читати. Я не знаю, навіщо так багато книжок пишуть. Якось в городі зайшов ненароком у книжну лавку, як глянув, так аж здивувався: усе книжки та й книжки!.. Прочитавши «Свєт», я продаю його на цигарки робочим по копійці за лист; от та газета мені неначе й даром обіходиться.

Леонід Петрович

(тим часом знов задивився у вікно і, не слухаючи Кіндрата, промовля):

І широкую долину [9],

І високую могилу,

І вечірнюю годину,

І що снилось, говорилось,

Не забуду…

Кіндрат Антонович

Це, либонь, списано у господина Шевченка. У мене є така книжка – «Кобзар». Семінаристик подарував. Господин Шевченко, вони теж з мужиків були і потому дуже понятливо описують і чувствительно; тільки іноді зразу як крутнуть у бік або за хмари-облака… Забалакався з вами, а там мене чабан дожида.

(Пішов.)

Леонід Петрович

Какое-то неведомое чувство овладело мной, когда я стал вглядываться в эти рельєфно выделяющиеся на фоне дальней синевы безмолвные курганы, просто не хочется глаз оторвать, все бы смотрел л смотрел… Как сжимается сердце при мысли, что все это видишь в последний раз… Здесь могилы отцов и дедов… (Швидко відходить од вікна.) Как, однако, все это глупо, очень глупо!.. (Почина ходить по хаті і підійма папір.) Что это? (Передивляється.) А, что-то вроде биографии. Да-да! Это автобиография Кондрата. (Чита.) Уж не мне ли он ее готовил в презент?

Ява 6

Олеся і Леонід Петрович.

Олеся

Ви сами тут?

Леонід Петрович

К вашим услугам!.. (Кладе тетрадь на стіл.) Ваш папа был здесь, он сейчас вышел…

Олеся

Коли ви від’їздите від нас?

Леонід Петрович

Вам желательно, чтобы я поскорее уехал?

Олеся

Ні, я не про те… Я хочу прохать вас, щоб прислали мені програму для поступлєнія на хвершалські курси.

Леонід Петрович

Вы и до сих пор мечтаете об этом?

Олеся

Чим людина хворіє, об тім вона й маріє… В Петербург поїдете?

Леонід Петрович

Да, разумеется!.. Куда же больше?

Олеся

Нате вам гроші і вишліть мені програму.

Леонід Петрович

Зачем же деньги?.. Полагаю, что эта вещь недорого стоит?..

Олеся

Я не знаю, скільки… Ось два карбованця!..

Леонід Петрович

(не бере грошей).

Не беспокойтесь, у меня хватит на покупку… Так вам непременно хочется резать людей, потрошить?..

Олеся

Я хочу вчитись; хочу буть корисною сільському людові… В селі дуже потрібні лікарі і хвершали…

Леонід Петрович

Да-да… Понимаю!.. Но я бы… Позвольте вам предложить один вопрос. Почему вы теперь не так ко мне, как прежде? Сначала вы были как будто расположены ко мне; не прочь были иногда побеседовать со мной… И вдруг такая резкая перемена…

Олеся

Правда, я охоча була розмовлять з вами, доки ви не почали глузовать наді мною.

Леонід Петрович

Я глузовал над вами?

Олеся

Авжеж… Почали компліменти говорить, залицятись. Потім завдали питання, котре цілком образило мене… Все те ні до чого!..

Леонід Петрович

Я вас не понимаю…

Олеся

Ви, певно, думаєте, що я з таких, котрі, не роздумуючи, раді вийти заміж за дворянина, за поміщика, за чиновника чи за охвицера?.. Ні, я бачу добре ту прірву, ту безодню, котра лежить межи мною і вами і, мабуть, довго ще лежатиме.

Леонід Петрович

Для любви преград не может существовать, тем более преград сословных!..

Олеся

Може… Десь, в якійсь книжці, я щось подібне читала. А то ще читала на канхветі такий вірш: «Для любви одной природа нас на свет произвела»!..

(Усміхається.)

Леонід Петрович

Вы, значит, не верите, что я вас люблю?

Олеся

Скількох ви вже на своїм віку завіряли в любові? Мабуть, їм і ліку нема!..

Леонід Петрович

Разумеется; что я, как и всякий молодой человек, увлекался… Но я ни в одной еще не встречал таких…

Олеся

(затуля вуха).

Не треба, годі, не кажіть!.. Бог з вами і з вашою любовію!.. Я, може, заміж ніколи не піду. А як і піду, то тільки за рівню, за простого; за такого, котрому я буду і першим другом, і першою думкою, і першим залицянням!..

Леонід Петрович

Да? Вот как!..

Олеся

Скажіть по правді, я єй-єй не розгніваюсь, – ви шутковали зо мною? Правда, шутковали?

Леонід Петрович

Нет и нет!.. Я нисколько не шутя говорил и готов снова повторить…

Олеся

(затуля вуха).

Я не чую, не чую!.. (По паузі.) То вишлете програму?

Леонід Петрович

О да, обязательно!..

Ява 7

Ті ж і Льовка.

Льовка

Барин, там покупатели явились.

Леонід Петрович

А, хорошо… Ступай!

Льовка пішов.

Олеся

Як пришлете, то буду дуже вдячна вам!

(Пішла.)

Ява 8

Леонід Петрович (сам).

Леонід Петрович

Итак, Олеся не захотела выйти за меня… И хорошо сделала. К чему? Зачем? Поскорее отсюда!.. Умно поступила – и для себя, и для меня – для обоих умно!.. Да!.. Зачем, однако, она деньги оставила?.. Впрочем…

(Хова гроші в капшучок.)

Ява 6

Леонід Петрович і Льовка.

Льовка

Там жиди явились.

Ява 7

Ті ж і Шльома.

Шльома

Звыните. Изволили присылать? Каков можете иметь необходимости до Шльомы Шкловского?

Леонід Петрович

Хочу мебель продать. Ты один пока?

Шльома

Это ничего, я и один… Нехай ваш лакей выходит!

Леонід Петрович

Левка, уйди!

Льовка пішов.

Шльома

(оглянувся).

Разли, звините, этот Кондрашки-грабительник, та он исцо не вше у вас абграбливал?

Леонід Петрович

Ну-ну, я терпеть не могу этаких разговоров.

Шльома

Звините. Я тольки хател вам напомнить, что как мой папонька, так он, который был бальшова приятель из вашево папаша…

Леонід Петрович

Врешь!

Шльома

Побей мине Бог! Испрашивайте каво авгодно, што ваши папаша та моего папеньки, котораво вижде так уважали, што дай, Бог, мине такочки. Папоньки вжасно желали увзять вашево имение ув пошессия; а как этот шарлатан, халамыдник, Кондрашки…

Леонід Петрович

Довольно!

Шльома

Я молчу, ну тильки я должен гаварить. Звините, теперечки через мужиков нам шкоро приходится бижать из отечества ув другая штрана. Какой-нибудь, звините, хамула, та он теперечки великий пурец, памещик! Ай-ай-ай! И што это у Швети шавирсается?

Леонід Петрович

Пьешь вино?

Шльома

Отчево нет?

Леонід Петрович

Так вот лучше пей, пока другие покупатели явятся, а глупости не говори.

Шльома

(бере склянку).

Дай Бог, штоб ми падружились!

(П’є.)

Ява 8

Ті ж і Кіндрат Антонович.

Шльома

(простяга руку).

Здрастуйте, Кандрат Антонович, як ваше здоровля?

Кіндрат Антонович

(не дає руки).

А тобі нащо?

Шльома

Жвєсно…

Кіндрат Антонович

Хоч би ноги обтер, свинота бісова, так в болоті і преться в горницю.

Шльома

Ноги можна шичас витірать, а тілько задля чєво: «Свинота?»

(Хутко пішов в сіни.)

Кіндрат Антонович

Я обміркував дещо, і мені буде шкода, як вас жиди обдурять. За кожну вещ, котру жиди у вас виторгують, я гривеника на руб набавляю. Хоч мені ваша небіль без надобності, але краще нехай вона тут зостанеться, ніж піде по жидівських руках. Розміркуйте, як воно вам вбачається? Вам дітей з отими христопродавцями не хрестить?

Леонід Петрович

Теперь я только начинаю понимать, в какое общество я попал. Хорошо, согласен!

Ява 9

Ті ж, Шльома і Гершко.

Шльома

Вот і Гершки Столяров прихадил.

Гершко

Має поцтение! Не узнали мене? (Простяга руху.) Здрастуйте, Кіндрат Антонович! (Чоломкається з Кіндратом.) Вони меня не узнають, вдивительно! Скольки разов вам шил кастюмчик.

Леонід Петрович

А помню-помню! И всегда портил? Покойный батюшка часто трепал тебя за пейсы.

Гершко

Ну, что старое вспоминать? Как жарко на воздух… Можна стакан вина?

Леонід Петрович

Пей!

Гершко

(п’є).

Хорошее вино! Я люблю хорошее вино. По каким требованиям имеем приглашение?

Кіндрат Антонович

Тобто тобі Шльома не сказав?

Гершко

Ні слова.

Кіндрат Антонович

Та брешеш ти, капцане!

Гершко

За чиво ви такое слово «капцан»? Что это за паскудное слово?

Кіндрат Антонович

Ви ще учора перечерготали промеж себе, яку ціну давать за кожну вещ.

Леонід Петрович

Ну, довольно! Я продаю мою мебель, вот в тех комнатах, картины, драпри…

Гершко

Ви продаєте мебель, картины, драпри? Слишишь, Шльома? Они продают мебель, картины, драпри… А Кіндрат Антонович не купують?

Кіндрат Антонович

Воно мені без надобності.

Гершко

Леонид Петрович, позвольте асматривать мебель, картины, драпри…

Леонід Петрович

Вот здесь.

(Пішов з Гершком.)

Шльома

Ві, Кіндрат Антонович, не будете нам мішать?

Кіндрат Антонович

Відчепись ти, навіщо воно мені?

Шльома

Я знаю, ви благородний чоловек. Я всегда гаварю: нема у нас во вшя акружность такова благородного чоловек…

Кіндрат Антонович

І я скрізь тобою хвастаюся, кажу, що нема на всю округу такого мошенника, як Шльома Шкловський.

Шльома

Все ві шуткуєте, нехай будете здорові.

Кіндрат Антонович

Та шуткую ж. Чуєш ти, чортів племеннику, ви Левоніду великої ціни не давайте. Він не тяме, чого та небель варта: а ти придивись до неї гарненько, вся горіхова або червоного дерева.

Шльома

Уй, не может бить? (Підбіга до дверей, загляда і цмока.) Побий мене Бог, ето драгоценность.

Кіндрат Антонович

Дешевше купите, більший бариш візьмете.

Шльома

Благодарю вам за хорошего слова. Ві високоблагородний чоловєк. Нехай буде наш могорич. Дай, Бог, дай, Бог! Ша!..

Ява 10

Ті ж, Леонід Петрович і Гершко.

Гершко

Ужасно жарко. Можна стакан вина?

Леонід Петрович

Можно.

Гершко

Хорошее вино! Я люблю хорошее вино. Шлема, ты не пил этого вино, попробуй, какого хорошаго вина! Это што-нибудь особеннаго.

Шльома підходе і п’є вино. Гершко щось йому заджерготав по-жидівськи.

Шльома

Гит! Ша!..

Леонід Петрович

Ну-с, господа купцы?

Гершко

Што такое?

Леонід Петрович

Да относительно мебели?

Гершко

Относительно мебели?.. Шлема, ты не видел относительно мебели? Йди рассматривай… Ужасно жарко.

(П’є вино.)

Леонід Петрович

Мы сейчас устроим нечто вроде аукциона, так сказать, скорее дело пойдет. Эй, Левка!

Вбігає Льовка.

Позови там еще кого-нибудь и вносите сюда мебель. Сначала диван.

Льовка

Слушаю-с!

(Пішов.)

Леонід Петрович

А ты, Кондрат Антонович, записывай, за сколько каждая вещь будет продана.

Кіндрат Антонович

(усміхається).

Ви командуйте, я буду стукати, як на авкціоні.

(Бере в руку молоток і стає біля столу.)

Шльома

(увійшовши).

Мебель довольно подержаного, обивка скверная. Кіндрат Антонович, кладіть ві ціну, по совісті.

Кіндрат Антонович

Ні, я не хочу путатись у це діло, я тільки записуватиму, яку котрий з вас вещ купить і за яку ціну.

Гершко

Может быть, Шлема дорожче будет давать, я предлагаю за диван десять рублей.

Ява 11

Ті ж, Стьопа і Павло з диваном.

Павло

Осюди, мабуть, під стіну? Бо і за покійного Петра Ригоровича…

Леонід Петрович

Ставьте посредине.

Ставляють.

За десять рублей дивана не отдам.

Ява 12

Ті ж і Пфейфер.

Пфейфер

Морген! Что, уже продавал мебель или еще не продавал?

Гершко

И ви, Август Карлович, желаете покупать?

Пфейфер

Не твоя дела. Пошла к свинья!

Шльома

Вус?!

Пфейфер

Малчыть, ты, жидовска человек. Какой мебел не продавал еще?

Леонід Петрович

Только начинается еще продажа. Сначала вот этот диван.

Пфейфер

Пятнадцать рубль.

Шльома

Что такова? Шестнадцать.

Пфейфер

С полтинник!

Гершко

Уй! Ви даєте 16 с полтиной? 17!..

Пфейфер

С полтинник!

Шльома

18!

Гершко

Хорошаго гешефт! Вы слышите, это Шлема дает 18. Пусть покупает Шлема!

(П’є вино).

Пфейфер

Двадцать!

(Мовчить.)

Леонід Петрович

Стучи, Кондрат Антонович. Никто не прибавит? Стучи, два! Три!

Шльома і Гершко починають проміж себе джерготать.

Пфейфер

(вийма трубку).

Вы позволит файка?

Леонід Петрович

Отчего же.

(Подає спички.)

Павло

(вносе крісло).

На цім кріслі покійні Петро Ригорович любили сидіти…

Льовка

(вносе два полукрісла).

Кресла все сюда вносить?

Леонід Петрович

Как желаете, господа?

Пфейфер

Вы позволит смотрел?

(Підходе до бокових дверей і загляда.)

Гершко

Хорошаго гешефт, побий мене Бог!

Пфейфер

(вернувся). Позли крезло я покупал на вся оптом.

Леонід Петрович

Тем лучше. Так вот шесть таких полукресел и два кресла.

Шльома

Пусть гаспадин Пфейфер назначають, они большущаго пурец. Они такова важнава, как Бисмарк!

Гершко

Молчи, Шлема!

Пфейфер

(до Шльоми).

Ты, жидовски лошадь, эта которая из длинны уши… Дас эзель! (До Леоніда Петровича.) За крезла шестнадцать рублей.

Гершко

Слишишь, Шлемы? Когда так, нехай двадцать!

Пфейфер

Почему же не двадцать одна?

Шльома

Звинітє, у вас багато скажених грошей чи небагато? Ну, я з полтинніком!

Пфейфер

Двадцать два!

Гершко

Это мине нравится, побей мине Бог! А я с полтинником!

Пфейфер

Двадцать три!

Шльома

Гершко, ша! Господа! Ми с Гершком больше не можем предлагать.

(Мовчить.)

Леонід Петрович

Никто больше? Кондрат Антонович, запиши!

Пфейфер

Вы позволит подробный, штоб… я ознакомил остальны вещ…

Леонід Петрович

О, разумеется!

(Іде в другу кімнату, за ним Пфейфер, Гершко, Шльома.)

Павло

Як пощезло панство, так пощезне і небель.

Кіндрат Антонович

(підходе до нього і бере його за кишеню). З такими злодюгами все пощезне. (Витяг статуетку.) Це ж навіщо ти вкрав? (Вийма сахар.) І сахарь у тебе? Відкіль у тебе сахарь, чортова ти пощеза?

Павло

Відкіль? А може, я купив. Хіба я не можу собі сахарю купить?

Кіндрат Антонович

Ти, бачу, ласий до солодкого. Сьогодня получиш рощот.

Павло

За віщо?

Кіндрат Антонович

Послі об цім побалакаєм.

Павло

Хіба як малость схибив, то зараз вже і рощот?

Кіндрат Антонович

Я не люблю багато розмовлять. Іди приготов все, що в тебе на руках, до здачі.

Павло

Ну що ж, прохватився… От тобі й на! (Пішов, чухаючи потилицю.) Як рощот, то й рощот.

Ява 13

Кіндрат Антонович і Лукерія Степановна.

Лукерія Степановна

(входить).

Скільки не вговорювала її, одне одказує: «Як я надумала, так і зроблю!» Догнала її аж у ліску.

Кіндрат Антонович

А тепер де вона?

Лукерія Степановна

Пішла на село. «Заспокойте, – каже, – батька, що ще час мені не прийшов до гілляки, а як прийде, то ніхто мене не зупине і ніхто не встереже!..»

Кіндрат Антонович

Що його робити у світі Божому?

Лукерія Степановна

Міркуйте вже ви!..

Кіндрат Антонович

Будь їх багато, а то одна!..

Ява 14

Ті ж, Леонід Петрович, Пфейфер, Шльома і Гершко.

Леонід Петрович

Господин Пфейфер сторговал у меня все остальное за сто тридцать пять рублей. Сочти-ка, Кондрат Антонович, сколько всего?

Кіндрат Антонович

Сто сімдесят вісім рублей. Як я вам сказав, то моє слово свято. Єжели додати до цих грошей десять процентів, то вийде сто дев’яносто п’ять рублів вісімдесят копійок. Желаєте получить?

(Вийма гроші.)

Пфейфер

Вас іс дас?

Шльома і Гершко

Что такова?

Кіндрат Антонович

Така, бачите, промеж нас була умова, що після торгу я набавлю десять процентів і небиль зостанеться за мною.

Пфейфер

Эти, эти… мошна толко руски свин. Зашем?.. Не понимайт!.. Присылал, торговал, отнымал… пфе!

(Швидко пішов.)

Шльома

Я, по крайней мере, доволен, што Киндрат Антонович обманул немецкого колбаса!

Гершко

Хорошаго гешефт, побий мене Бог! Как вжасно жарко!

(П’є вино.)

Кіндрат Антонович

А ви думали, що я дозволю вам обмошенничати сина мого благодітеля? Ні, не на такого наскочили.

Шльома

Благодарю вас за этаво самого слова! Не знаю, кто из нас обмашенничал их высокоблягородие, господииа Леонида Петровича! Понимаете?.. Гершки, гихар!..

Пішли.

Ява 9

Леонід Петрович і Льовка.

Льовка

Там жиды явились покупать мебель.

Леонід Петрович

И отлично. Пора нам, Левка, отсюда уезжать, не ко двору мы здесь пришлись.

Льовка

Да-с, страна необразованная. Не место нам здесь!

(Заклади руки в кишені.)

Леонід Петрович

Не место? А где же мое-то место? А ты знаешь, где мое место?

Льовка

Да где же-с?

Леонід Петрович

(показує власно рукою).

Твоє в передней, потому что ты лакей, как и Кондрат!.. А мне нет уж нигде места!..

(Хутко виходить.)

Завіса.


Примітки

5. Стовпотворіння авилонське (вавілонське стовпотворіння) – безладдя, гармидер, при якому люди не розуміють один одного.

6. «Посліднім поділись з ближнім» – одне з численних повчань, які містяться в різних книгах Біблії.

7. «Не пожелай жени ближнього твоєго…» – дещо неточна цитата однієї з десяти Божих заповідей (див.: Друга книга Мойсеєва: Вихід. – Р. 20).

8. «Свет» – широко популярна серед населення Росії (150 000 передплатників) щоденна газета, яка виходила з 1882 р.

9. «І широкую долину…» – цитата з Т. Г. Шевченка, написаного в 1848 р. на Кос-Аралі.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 323 – 334.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 97

Модифіковано : 28.07.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.