Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Бой-жінка

Григорій Квітка-Основ’яненко

Малороссийская опера в трех действиях

Действующие лица

Потап Левурда – крестьянин.

Настя – жена его.

Орышка – мать его.

Сумасвод – улан.

Действие на Ивановке, близ Харькова

Действие первое | Действие второе | Действие третье


Примітки

Друкується вперше за копією цензурного примірника 1840 р., яка зберігається у відділі рукописів наукової бібліотеки ім. M. І. Лобачевського Казанського державного університету ім. В. І. Ульянова-Леніна (№ 8528) серед рукописного зібрання п’єс драматургів XIX ст., що належали антрепренеру П. М. Медведеву.

На титульній сторінці копії зазначено: «Бой-жинка. Малороссийская опера в трех действиях, из простонародного рассказа сочиненная г-м Основьяненко». Тут же вказано місце і дату її виготовлення: «Из библиотеки А. Санковского-Орлова. Тула. Окт[ября] 21 д[ня] 1852 года» та цензурний дозвіл: «Одобряется к представлению. Санкт-Петербург, 7 мая 1840 года. Цензор М. Гедеонов».

Цензурний дозвіл 1840 р. стосувався п’єси Г. Квітки-Основ’яненка «Бой-жінка» у трьох діях:

«Позволяется. 7 мая 1840 г. Л. Дубельт.

БОЙ-ЖИНКА

Малороссийский водевиль-фарс в трех действиях

ДЛЯ ХАРЬКОВСКОГО ТЕАТРА

Потап – глупый, ревнивый мужик. Жена его – Настя – бой-баба. Она хочет отучить его от ревности и для того убедить его, что если захочет обмануть его, так ему ничем не спастись. С помощью брата, отпущенного улана Сумасвода, она дурачит его целый день, и, наконец, бедный Потап принужден обещать, что никогда в жизни не будет ревновать своей жены. М. Гедеонов» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 780, оп. 1, од. зб. 16, арк. 61).

П’єса орієнтовно датується 1839 – 1840 рр. на підставі цензурного дозволу.

Цей найраніший і найширший варіант п’єси містить значну кількість невідомого драматургічного матеріалу – сцен, картин, реплік, пісенних партій.

Значний інтерес для текстологічного дослідження, творчої і сценічної історії «Бой-жінки» мають також три рукописні копії п’єси на одну дію, що належать до середини XIX ст. У порівнянні з цензурним примірником 1840 р. їх текст дуже скорочений, має певні відмінності, хоча в цілому зберігає тісний генетичний зв’язок зі своєю першоосновою,

«Бой-жинка. Малорусск[ая] опера-водевиль в 1-м действии, взятая из простонародного рассказа. Соч. Г. Основьяненка» – така рукописна копія на 65 сторінках була виготовлена у другій половині 40-х років XIX ст. кимось із діячів Харківського театру. Це підтверджується тим, що ця копія написана тим же почерком, що і перелік п’єс Харківського театру, який надсилався його дирекцією 2 травня 1846 р. до театральної цензури (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 780, оп. 2, од. зб. 46, арк. 19). Рукописна копія п’єси зберігається у відділі рукописів Ленінградської державної театральної бібліотеки ім. А. В. Луначарського (№ 74464).

«Бой-жинка. Малороссийская опера-водевиль в 1-м действии, взятая из простонародного рассказа, соч. Грицько Основьяненко. Музыка аранжирована с малороссийских напевов и некоторые номера сочинены г-ном Радивиловым» – така рукописна копія на 70 сторінках зберігається у Центральному державному історичному архіві УРСР у Львові (ф. 309, оп. 1, од. зб. 1424). На титульній сторінці копії олівцем зазначено: «Эта опера действительно принадлежит Г. Квитке-Основьяненко. И. Галка (Н. Костомаров) в своем «Обзоре сочинений, писан[ных] на м[алороссийском] яз[ыке]», помещенном в «Молодыке» Бецкого за 1844 год, упоминает о «Бой-жинке» в списке драмат[ических] соч[инений] Квитки, стр. 178».

Третя рукописна копія – «Бой-жинка». Шутка-водевиль в 1-м действии. Сочинение Грицька Основьяненки (Квитки). 1857» зберігається у відділі рідкісної книги та рукописів Одеської державної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького, 51/28, № 614, арк. 1 – 26 зв.

Вперше «Бой-жінка» була опублікована у скороченому варіанті 1893 р. – до 50-річчя від дня смерті Г. Ф. Квітки-Основ’яненка – у харківській газеті «Южный край», № 4370 і 4371. Цей текст дуже близький до тексту одеського рукописного списку 1857 р. і відрізняється від нього окремими словами, виразами та кількома новими репліками. 1893 р. за газетним текстом п’єса Г. Ф. Квітки-Основ’яненка вийшла у Харкові окремим виданням.

Інший скорочений варіант «Бой-жінки» з’явився того ж року в журналі «Киевская старина», № 10, с. 128 – 152. Він супроводжувався вступною статтею М. Шугурова «Бой-жинка. Неизданное драматическое сочинение Г. Ф. Квитки», в якій наводилися факти з літературної та сценічної історії твору і, зокрема, зазначалося, що автор статті ще в середині 60-х років XIX ст. одержав рукопис п’єси від композитора і співака С. Гулака-Артемовського, а до останнього вона могла потрапити з Харкова від родича – письменника П. П. Гулака-Артемовського. П’єса дійсно йшла раніше на харківській сцені, про що свідчить примітка «В г. Харькове» та вказівка на те, що виконавцями головних ролей були Т. Домбровський і Л. Млотковська (с. 128). Цей варіант тотожний копії, що зберігається у Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського, і значно відрізняється від тексту газетної публікації.

Опублікований у «Киевской старине» 1893 р. рукописний список «Бой-жінки» був виготовлений у Харкові 1847 р. для вистави на сцені місцевого театру артистами Харківської театральної дирекції, про що свідчить афіша від 17 жовтня 1847 р., де, зокрема, повідомлялося:

«В первый раз по возобновлении второй акт малороссийской оперы Бой-жинка. Соч. Г. Основьяненка (сюжет взят из простонародного рассказа). Действующие лица: Потап Левурда, крестьянин – г-н Домбровский. Настя, жена его – г-жа Млотковская. Орышка, мать Потапа – г-жа Емельянова. Сумазвод, улан – г-н Карабанов. Действие в г. Харькове, на Ивановке» (Черняев П. И. Харьковский иллюстрированный театральный альманах. Материалы для истории харьковской сцены. 1900, с. 56 – 58).

Така ж назва п’єси і цей же склад акторів подано і в журнальній публікації. Згадка в афіші про другий акт п’єси говорить про те, що глядачам була вже відома перша частина тексту «Бой-жінки».

Відсутність автографів «Бой-жінки» та документальних підтверджень не дозволяє з повною переконливістю говорити про причетність Г. Квітки-Основ’яненка до її переробки та скорочення, так само немає підстав і заперечувати того, що автор, готуючи свою п’єсу до наступних вистав, дав скорочений її варіант (чи варіанти) на одну дію. Безперечною є органічна спільність усіх шести відомих зараз рукописних та друкованих варіантів п’єси. На кожному із цих списків зазначено авторство Г. Квітки-Основ’яненка.

В нашому е-перевиданні варіанти зазначених вище рукописів не відтворюються. Жоден з них не авторизований і тому належить, власне, не до творчості Квітки-Основ’яненка, а до історії театральних постановок цієї п’єси. А довільне поводження з авторським текстом, скорочення й переробки – це загальна практика театру.

«Бой-жінка» має багату сценічну історію. Вперше вона була поставлена на сцені Харківського театру, про що свідчить дозвіл театральної цензури від 7 травня 18-10 р. К. Сементовський у статті «Г. Ф. Квитка» повідомляв, що «в 1841 году поставлена была на сцену его (Г. Квітки. – Л. Л.) комедия «Бой-жинка» («Москвитянин», 1843, ч. 5, № 10, с. 419). З великим успіхом пройшла вистава цієї п’єси на харківській сцені наступного року. В. Каразін у листі від 1 березня 1842 р. до артистки Л. Млотковської, виконавиці ролі Насті, так передавав своє враження від вистави:

«Ви чудова актриса! Ви досконало розумієте і входите в ваші ролі. Як іноді чаруєте ви нас величчю королеви на сцені, так зуміли вчора живописати українську Настю – до цілковитого забуття глядачів. Фарсу ви надали вартості комедії! Маю за честь бути покірним слугою, який найщиріше поважає вас» (Клінчин О. Л. І. Млотковська. Нарис про життя і творчість. К., Держ. вид-во образотворч. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958, с. 86 – 87).

Про виставу цієї п’єси за життя автора писав О. Корсун у «Воспоминаниях о Григории Федоровиче Квитке» («Литературная газета», 1843, № 36, с. 768). Знаходимо водевіль у списку п’єс, що надсилався 2 березня 1844 р. до III відділу для дозволу їх вистав у цьому ж році на харківській сцені (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 780, оп. 2, од. зб. 46, арк. 5). 1846 р. «Бой-жінка» значилась у репертуарі Таганрозького публічного театру (там же, ф. 780, оп. 2, од. зб. 32, арк. 22 зв.). «В 1847 году поставлена на сцену комедия Осиовяненка «Бой-жинка», – писав дослідник творчості письменника Г. П. Данилевський (Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования Г. П. Данилевского. Харьков, 1866, с. 283). Це свідчення підтверджується документально і згаданою афішею Харківського театру від 17 жовтня 1847 р.

З середини XIX ст. п’єса Г. Квітки-Основ’яненка «Бой-жінка» йшла на сцені Харківського, Чернігівського, Таганрозького, Ростовського, Казанського та інших українських і російських театрів (ЦДІА у Ленінграді, ф. 780, оп. 2, од. зб. 32, арк. 22 зв.; од. зб. 50, арк. 4, од. зб. 53, арк. 15; од. зб. 57, арк. 12).

Нерідко у розпорядженні тієї чи іншої трупи були повний і скорочений варіанти п’єси, а тому зазначалося, у скількох діях вона буде виконуватися. Так, трупою Д. Жураховського глядачам Сімферопольського театру пропонувався спершу водевіль на одну дію, а потім і ширший варіант – «Бой-жинка, малор[оссийский] вод[евиль]-фарс в 3-х действиях» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 780, оп. 2, од. зб. 53, арк. 15).

Порівняно швидко «Бой-жінка» здобула популярність і на петербурзькій сцені (Вольф А. Хроника петербургских театров с конца 1826 до начала 1855 года, ч. 2. СПб., 1877, с. 79 – 81). Її виставу для московської сцени готував С. Гулак-Артемовський («Киевская старина», 1893, № 10, с. 125).

У другій половині XIX ст. п’єса Г. Квітки-Основ’яненка значно збагатила свою сценічну історію, здобула широку популярність на українській (зокрема, в Галичині) та російській сцені, міцно ввійшла до репертуару різних труп, у тому числі і провідних, зберегла свою життєвість і в радянський час.

Медведев Петро Михайлович ( 1837 – 1906) – російський антрепренер, актор, режисер і театральний діяч. 3 1853 р. перебував у трупі тульського антрепренера І. М. Нікуліна, згодом працював у Саратові, з 1866 по 1889 р. утримував драматичну та оперну антрепризу Казанського театру.

Дубельт Леонтій Васильович ( 1792 – 1862) – керуючий III відділом, завідував справами театральної цензури.

Радивілов – маловідомий композитор, автор музики до окремих вокальних номерів «Бой-жінки».

Бецький І. – видавець українського літературно-художнього альманаху «Молодик», що виходив у Харкові в 1843 – 1844 рр.

«Южный край» – щоденна політична і літературна газета реакційного спрямування, що видавалася у Харкові в 1880 – 1919 рр.

Шугуров Микола Васильович – маловідомий український письменник кінця XIX – початку XX ст.

Домбровський Теофіл Матвійович (? – 1863) – український актор, антрепренер, драматург. З кінця 30-х до початку 50-х років виступав на сцені Харківського театру, у 1852 – 1854 рр. – у Московському театрі, потім утримував антрепризу Курського та Чернігівського театрів.

Млотковська Любов Іванівна (? – 1866) – українська артистка, виступала на сцені Харківського, Одеського і Київського театрів, виконавиця ролі Насті.

Сементовський Костянтин Максимович (1823 – 1902) – український фольклорист, етнограф, критик.

Каразін Василь Назарович (1773 – 1842) – український вчений, винахідник, засновник Харківського університету, пристрасний прихильник народної освіти.

Корсун Олександр Олексійович (1818 – 1891) – український поет-романтик консервативного напряму, видавець альманаху «Сніп», автор спогадів про Г. Квітку-Основ’яненка.

Данилевський Григорій Петрович (1829 – 1890) – російський і український письменник.

Жураховський Данило – український актор першої половини XIX ст.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 260 – 298.