Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Действие третье

Григорій Квітка-Основ’яненко

Та же декорация.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6

Явление 1

Настя и Сумасвод. У Насти сверх очипка голова повязана платком.

Сумасвод

От так ти накрутила на голову; цілісіньку запаску навертіла, гляди, щоб нічого не було видно…

Настя

Не бійсь, не вздрить ні крапельки, зато вже і наймичка моя там за волоссям голосить, мов по батькові, та й обчикрижив же її, мов виголив.

Сумасвод

Перестане журити; я їй таки, що по договору, дав коповика, а то, щоб не журилась, прибавив сороківку… як то він не розглядів її?

Настя

Де ж йому розглядіти? На моєму місцю пак лежала, моєю хусткою пов’язана, так він і до неї. Там сміху було, як він крався з тими ноженцями… Тільки що почав стригти, я лежу на печі та кишки зо сміху надриваю, та узяла кота зіпхнула і потушила каганець, буцімто кіт звалив його, а він тільки й чути: чирк та чирк!

Сумасвод

Де ж він тепер? Чи не пішов по сусідам розказувати?

Настя

Куди йому? Там на току у соломі хропе, вже мені його і жалко: вчора пак не обідав, не вечеряв зовсім та ще й до півночі не спав; усе дожидав, поки усі поснуть.

Сумасвод

Та і я не дуже гарно спав за тим хилим конем, поки обстриг йому і гриву, і хвіст, та ще у хліві темно, на двір боявся вивести, щоб не підглядів як Потап; піду ж тепер до свахи – до Потапової матері, посиджу та якраз поспішатиму сюди.

Настя

Будь ласков, братику, поспішай, я без тебе і кінців не зведу.

Сумасвод

І то вже! А не хто й придумав, як дурня провчити, коли не ти! А вже так, що хитро!

Настя

А то ж пак! Адже я на Основі родилась і зросла, так нас вже ніхто не одурить.

Сумасвод уходит.

Настя

(одна)

Дівича краса,

То руса коса!

Жіноча слава,

Кісинка гарна!

Косу затеряти, –

Світ зав’язати,

Славу згубити –

В світі не жити!

Явление 2

Настя и Потап.

Потап

(долго подслушивает песню, в сторону)

Бач, як тужить за своею косою! Та й обчикрижив же я її?

(Зевает громко и протяжно.)

Бач, як заспався! А куди ти се, Насте, зібралась?

Настя

(печально и повременно утирает слезы)

Нікуди!

Потап

(хочет смеяться, но удерживается)

Чого ж так завертіла голову, мов против метелиці?

Настя.

Так, щось голова болить.

Потап

(едва сдерживает смех)

Може, не спала ніченьку…

Настя

(вздыхает)

То-то і лихо, що кріпко спала.

Потап

А я спав добре… та й приснилась несинитниця: буцім тобі, Насте, усе волосся на голові та об’їли миші

(тихонько смеется).

Настя

Ох, мені лихо! Так вже й приснилося?

Потап

(с насмешкою)

Приснилося: та й нічого! От як і учора, що буцім я груші на вербі бачив, буцім рибу з землі викопав… адже то мені здавалось?

Настя

(нехотя)

Не що, пак, коли і сам кажеш…

Потап

Та знаю, що здавалося… Гм… А як приснилося про твою косу, так і хочу подивитись, чи сему правда, чи так приснилось…

Настя

(в замешательстве)

Адже ти кажеш, що приснилось?

Потап

То таки що кажу, а то… і сам хочу подивитись… Ану, зніми хустку! Хочу побачити, коли б справді не об’їли миші коси… зніми-бо!

Настя

От не видала! Чи то ж годиться нам волосом світити? Вже я не дівка!

Потап

Перед мужиком можна. Ке-бо! Тілько край хустки підніми, я пальцем помацаю, та знімай-бо! Коли не знімеш, то я з головою видеру…

(Приступает к ней.)

Настя

(увидев входящую Орышку, кричит)

Ой лишечко! Обороніть мене! Обороніть!

Явление 3

Те же и Орышка.

Орышка

(бросается защищать Настю).

Що се, що се таке? Господь з вами. Да що ти її б’єш?

Настя

Ох, матіночко, лиха година прийшла, хоче мені голову зірвати, вже я й хусткою пов’язалась, так притьмом нападається, зірву та й зірву!

Потап

Та я не зірву зовсім, а нехай покаже, чи є у неї волосся на голові?

Настя

Чи чуєте, мамо, що він каже? Чи є волосся?

Орышка

Чую, донечко, чую. Нащо тобі? Хіба ти не знаєш?

Потап

Хоч знаю…

(Смеется.)

Та нехай покаже, яка вона, голомоза чи патлата?

(Заливается от смеха.)

Орышка

Та скинь же йому, нехай не кортить! Що то він там побаче?

Настя

(снимая платок)

Вже б зроду не засвітила волосом, коли б не ви, свекрушенько, мені звеліли.

Потап

(торжествуя, смеется)

Та показуй же, показуй свої патли. Що? Як долоня світиться?

Настя

(приподняв очипок)

Ну, дивись! А що побачив?

Потап

(изумленный тем, что волосы у нее целы)

Що за недобра мати! Дивись! Фить! Фить! А дай поскубу, чи се твоє волосся?

(Дерет ее за волос.)

Настя

Та ну-бо, не дуже!.. Аж сльози потекли.

Потап

Так і є, що її волосся! Якого ж гаспида я обстриг?

Орышка

Нащо ж тобі було стригти?

Потап

(с сердцем).

Як нащо? Коли звеліла циганка.

Настя

(печально).

Чи чуєте, мамо, вже він і циганок бачить!

Орышка

Так, так, пропав зовсім!

Потап

(долго думавши, протирает себе глаза и осматривает себя).

Ану, жінко, ущипни мене, та не за сю руку; після учорашнього болить, мов опечена, – а за другу, за сю!

Настя щиплет.

Ой-ой-ой! Вавочка! Та якого ж гаспида я остриг уночі?

Настя

(печально).

Якого? Коня нашого.

Орышка и Потап.

Якого коня?

Настя

(сквозь слезы)

Так, коня; що я не знаю, як на світі з таким мужиком жити? Знаєте, мамочко, от як ліг увечері у хаті спати…

Потап

Брешеш, я не лягав, поки тебе не обстриг, та й опісля ліг у соломі…

Настя

Чи чуєте, мамо, мене обстриг.

Орышка

Мовчи-бо, сину, ти не о своїм умі, нехай же вона розказує…

Настя

Як ліг, та зараз і захріп на усю хату; далі прокинувся, достав ноженці, пішов з хати; я, боячись, щоб він чого сам собі не зробив, за ним, дивлюсь, він у хлів та до коня і давай його стригти, усю гриву і обстриг йому, а далі і хвіст увесь обчикрижив йому, що гидко і дивитись!

Потап

(все ощупывая себя, на всякое слово Насти говорит тихо: «Бреше, бреше», потом вдруг закричал)

Бреше! Бреше! Бреше! Не стриг я коня, а її так обстриг!

Орышка

(утирая слезы)

Цить-бо, не мішай, нехай розказує…

Настя

Я, дивлячись, що він робить, заплакала, от як і тепер плачу, а він і не чув та як кинеться до мене з ноженцями.

Орышка

(всплеснув руками)

Ох, мені лихо!

Потап

(приговаривает тихо, вполголоса)

Бреше, бреше!

Настя

Я бачу, що біда, та мерщій у хату і защепнулась, а він товчеться у дворі та лає, лає… далі бачить, що нічого не зробить, пішов та й ліг спати на току, та вже раненько як убіжить сюди, кинувся до мене, я, кричить, тобі голову зірву; а тут і ви, мамо, вийшли. От як було!

Орышка

Та що се ти, сину, робиш? Ти занапастив і себе, і нас!

Потап

Та се вона все бреше, не було сього ні каплі!

Настя

(протяжно)

Ох, мамочко моя, свекрушенько моя! Коли не було сього, коли я брешу, коли я або се, або теє, або онеє, або абощо, або не то що, – то нехай мені бог зна що! От що!

Орышка

(останавливая ее)

Та годі, годі, доню, не заприсягайся так страшно, аж мені спину морозом обсипало, лучче усього ходім подивлюсь на коня, чия правда?

Потап

Моя, моя щира правда.

Настя

(отворяя дверь в хлев)

От, дивитесь, не правду я казала?

Орышка

(заглянув в хлев)

Ох, так і є! Онде і ноженці лежать, окарнав коняку, аж дивитись страшно.

Потап

Ану-ну, покажи й мені…

(Заглядывает.)

Дивись, так і є! Та й обчикрижив же я його гарно…

(Хохочет.)

Але ніхто і не пізна…

(Продолжает хохотать.)

Настя

(печально)

Бачите, мамо, ще і сміється! Нащо вона нам? Тепер ні продати не можна, нічого!

Потап

Тривай, жінко! Учора улан давав 200 рублів за неї.

Настя

Чи чуєте, мамо? Де взявся улан і давав за сю потику 200 рублів?

Орышка

Чую, доню! А усе химери! Не о своєму умі! Страшно мені тебе одну з ним зоставляти… та нічого робить: піду покличу свата, братика твого, нехай йде боронить, він у мене сидить…

Настя

Ідіть, мамо, швиденько та посилайте його сюди, коли що найде вп’ять на нього, то я утечу до вас.

Орышка

Добре, доню, не піддавайся йому!

(Уходит.)

Явление 4

Те же, без Орышки.

Потап

А куди-то мати пішла?

Настя

Пішла до отамана жалуватися на тебе, що бог зна що робиш, бог зна що говориш, як таки можна коня обстригти?

Потап

Скажи ти мені, жінко, моя любко, чи се справді я коня обстриг?

Настя

Адже я не стригла! Так хто ж опріч тебе обстриг?

Потап

(подумав)

Правда твоя. Скажи ж ти мені й ще, нащо я його обстриг?

Настя

А хто тебе зна, про те ти знаєш.

Потап

Се мені навдивовижу! Нехай і я обстриг, так не знаю, задля чого? Знаєш що, як отаман питатиметься, так і ти, і я скажемо, що того ніколи не було, знаєш, риби та груші… нічичирк! мовчи!

Настя

Так кінь же обстрижений! Тут що казати?

Потап

Тут як-небудь відбрешемось, вже брехати мені подавай; заб’ю буки хоч кому; скажу, що продав на китиці уланам. А, гаспидський, тут і є! Чого йому треба?

Явление 5

Те же и Сумасвод.

Сумасвод

Здоров, хазяїн! От же добре, що я застав тебе дома.

Потап

Потурай, що застав; я отсе зараз піду і до вечора не вернусь…

Сумасвод

Та й нужди нема, я тут із жінкою усе покінчаю…

Потап

Та ні-ні, я ще не зараз піду… що тобі треба, кажи… покінчаю з тобою та й піду, да кажи швидше: мені ніколи!

Сумасвод

Я усе за твоїм конем, чи вступиш що хоч трохи, чи ні?

Потап

(обрадовавшись)

Купуй, голубчику, швидше; там чоловік на двісті накида ще зверху п’ятдесят рублів; так я вже, як полюбив тебе кріпко (в стор[ону]). Бодай ти пропав з потрохом… (ему) так я тобі і продаю його; давай гроші: бери коня!

Сумасвод

Про які ти кажеш двісті рублів? Ти учора правив тільки двадцять.

Потап

(в стор[ону], с досадой)

А, лихо, та й годі! Вп’ять здавалось, що двісті давав.

Настя

(тихо мужу)

Та віддавай швидше і за двадцять, а то прийде отаман… лихо буде…

Потап

(Сумасводу)

Та ну вже, ну; приятелеві вступаю, бери і за двадцять; та тільки зараз усі гроші.

Сумасвод

Та то ти просив двадцять, а я більш не давав як десять, бери, коли хоч!

Настя

(мужу тихо)

Та вступай, нехай швидше коня виводить з двора.

Потап

(подумав, в сторону)

І то гроші! Хто, пак, дасть за стриженого (улану). Та ну вже, давай і десять!

Сумасвод

(бьет по рукам)

Знаєш що, свату? Командир тільки і дав, що десять рублів; мені за труди нічого і не зостанеться… нехай тобі п’ять і мені п’ять!

Настя

(тихо мужу)

Та бери і те, що дає! Трохи вже мати з отаманом не йде!

Потап

Давай і п’ять! Поділимось: приятелями будемо! Давай гроші!

Сумасвод

А покажи коня, я щось і не розглядів.

Потап.

Пожалуй, покажу; та тільки хутче від торгу не кидатись!

Сумасвод

Та ні-ні; тільки покажи.

Потап

(отворяя дверь в хлев).

Бери, який є!

Сумасвод

(притворно рассердясь).

А що то таке? Хто смів казенного коня обстригти?

Потап

(струся)

Та… се… ще… мій…

Сумасвод

Як твій? Я вже його заторгував для полку; він став казенний… Хто його обстриг?

Потап

Та… то… миші об’їли!

Сумасвод

Як, миші! Я бачу, що він острижений! Он і ноженці лежать!

Потап

Та ні; се я торік ще стриг вівці, то іще й забув там ножни…

(В стор[ону].)

Що я за дурний став, що й ноженці не сховав…

Сумасвод

Е! Так, бачу, се ти постриг! А знаєш ти воєнний артикул? Хто коня обстриже, того самого замість коня у службу узяти!

Потап

(дрожит)

Що б то… як?

Сумасвод

А от так: що тебе узяти в улани.

Потап

Замість коня?

Сумасвод

(надевает на него свою фуражку)

Еге! От тепер ти улан! Поздравляю!

Потап

(сквозь слезы)

Господа служба! Зділайте милость, озьміть коня так, тільки відпустіть мене…

(Хочет снять фуражку.)

Сумасвод

Не руш казенной амуниції! Стій! Виправсь! Голову підніми!

(Делает все с ним.)

Потап

(плача)

Жінко! Проси за мене!

Сумасвод

Не смій ніхто! Хто буде просить, і того візьму у службу

(подает ему саблю и заставляет держать вместо ружья).

На, держи у сей руці, та не дай тобі боже впустити! Держи кріпко!

Потап

(горько плачет)

Прощай, жінко, вже я уланом став.

Сумасвод

От так держи і ходи аж ось поки; та й назад стільки, а дальш не ходи…

Потап

(ходит)

Прощай, жінко! Вже я у поход пішов.

Сумасвод

От так же усе і ходи і не пускай нікого, щоб ніхто не помішав нам удвох гуляти…

Потап

(плачет)

Ой лишечко! Що то тут буде? О, пропав же я тепер навіки!

№ 15

Сумасвод

І в поході не був,

Молодицю добув,

Брязь, брязь, брязь на шпори, (2)

Гарні, гарні чорні брови. (2)

Настя

Ой, чук, Насте,

Таке моє щастя!

Тупу, тупу ніженьками (2)

Із гарними уланами. (2)

Настя и Сумасвод

Ой, так-таки так,

Поцілуй мене всмак!

Сумасвод

Брязь, брязь, брязь на шпори, (2)

Гарні, гарні чорні брови! (2)

Настя

Тупу, тупу ніженьками (2)

З гарними уланами. (2)

Потап

Тупу, тупу з дружкам.

Трясця, трясця нехай вам!

Потап

(в бешенстве бросается к ним).

А щоб ви не діждали! Та ще при мені! Геть!

Сумасвод

Що се ти? Як ти посмів з калавуру зійти? Стій! Не сходь з місця!

Потап

Не стерплю, ваше благородіє! Аж під серце підступа.

Сумасвод

Не смій зіходити! Щоб тут не побачив, терпи! Хоч вмри, а не сходь!

Потап

Ваше благородіє! Помилуйте! То моя жінка!

Сумасвод.

У службі нема жонатих; усе за єдино.

Потап.

Так така-то ся служба! Тим-то я у неї не хотів.

Сумасвод,

Так і треба! Дивись, що побачиш, та й тільки!

Потап

А лаяти можна?

Сумасвод.

Лай на всі заставки, скільки хочеш і скільки думаєш…

Потап

Добре ж! Нароблю ж я вам лиха! Перекореню увесь ваш рід; будете мене згадувати… От вам! Бодай ви не діждали… бодай… (бормочет себе под нос) трясця вам та сто погибелей…

№ (музыка та же)

Настя

Мужик спит на часах,

Я собі гуляю;

Нехай мерзне, нехай мокне, (2)

Гадочки не маю! (2)

Сумасвод

Ой, улану гарно в службі,

Гадочки не має,

Хоть і жінки катма, (2)

З чужою гуляє (2)

Настя и Сумасвод.

Ой так, таки-так,

Поцілуймося всмак!

Сумасвод

Брязь, брязь, брязь на шпори. (2)

Гарні, гарні чорні брови. (2)

Настя

Тупу, тупу ніженьками (2)

З гарними уланами! (2)

Потап

Трясця, трясця нехай вам, (2)

А щоб ви пропали? (2)

Явление 6

Те же и Орышка.

Орышка

Що тут у вас робиться?

(Увидев сына.)

Бач, який стоїть! Чого-то вік?

Настя

(печально)

Не знаю, мамочко, спитайте його самі.

Орышка

(Потапу)

Чого-то ти там стоїш та витягуєшся, мов хто тебе за вуха тягне; ходи до мене.

Потап

(стоит как вкопанный, вытянувшись, и держит саблю на плече; отвечает важно и громко)

Не можна!

Орышка

Чому ж не можна?

Потап

(так же)

Бо я на калавурі!

Настя

(печально)

Чи чуєте, мамо?

Орышка

Чую, доненько; да хто ж тебе, синку, уланом зробив?

Потап

(так же)

Оттой улан, що з моєю жінкою цілується.

Орышка

Так що ж, що цілується? йому можна.

Настя.

Коли хоч, от і при свекрусі поцілую

(целует брата).

Потап

Бач! Бач! Бач Ге! Ге! Ге! Ге! Як же тут стерпіти?

Орышка.

О, щоб тебе! Зовсім обезумів! Як же їй братеника не ціловати?

Потап

Якого братеника?

Орышка

Братеника свого рідного, Романа, що, може, чув, у вуланах служить.

Потап

Чув! Так се він? А вщипни, жінко, його, чи закричить? Бо ти добре щипаєш.

Орышка

Та годі тобі дуріти; ходи сюди до нас.

Потап

Пожалуй би, прийшов, так не можна; бач, я на кавлавурі…

Орышка

А щоб тебе з дурним!

(Идет к нему, берет саблю у него из рук и срывает фуражку.)

Оддай оце усе братові та подякуй, що тебе провчив.

(ведет его)

Потап

У! Аж употів, поки у службі був! Здорова була, жінко! Давай лишень обідати, мужик твій з полку вернувся!

(Сумасводу.)

Так ти іменно Настин брат? Ану, поцілуй її!

Сумасвод целует сестру.

Так і є, що брат! А я й не пізнав. Здоров же був, голубчику!

(Обнимает его.)

Чи ще ж ти живенький хоть трохи? Скажи ж ти мені, голубчику, що отсе зо мною робив?

Сумасвод

Се ми тебе дурили, щоб ти моєї сестри не забіждав. Бач, як розумна жінка, коли захоче, так має мужика обдурити, хоть би ще й не такого розумного, як ти.

Потап

Але! Тепер, як ти розказав, так я і бачу!

Настя

Так слухай же, Потапе, що я тобі при матері і при братеньку скажу: чого ти мене до усякого ревнуєш? Адже я тобі жінка та ще й люблю тебе; бо ти до мене добрий… тільки теє, що в тебе трошки глузду недостає…

Потап

Що ж? Що правда, то правда, нігде дітись!

Настя

А розум маєш, щоб до усякого ревновати; не можна і до сусідів піти, зараз біжиш і заганяєш… чи правда?

Потап

Що правда, то правда; така вже моя натура!

Настя

Отже ж я тебе вмісті з братом дурила…

Потап

Та й з чорта ж хитро! Таки зовсім обдурила, що і нестямився.

Настя

Адже я основ’янка! У нас там усе такі!

Потап

Та й попомучила ж ти мене. Але учора не обідав, не вечеряв, коня обстриг і у службі був. От бой-жінка!

Настя

Нехай вже за обідом розкажу, як і що ми з братеником робили. А тепер от при матері скажу, коли ще задумаєш ревнувати, то так тебе обдурю, що і чорт не пізна; тебе не довго у дурні пошити.

Сумасвод

А тільки почую, що ти сестру забіждатимеш, так я до тебе десять уланів приведу.

Потап

Братику! Голубчику! І ти, жінко, моя любко! От перед вами божусь і заприсягаюсь… от землю з’їм, що не буду ревновати до суду, до віку; і як буду тямити, що перетерпів, то й дітям закажу, щоб не ревновали… Чи поручишся, мамо, за мене?

Орышка

Поручуся, мій синку. Коли ж нападе на тебе яка думка, так ти прийди і скажи мені, я тобі і дам порадоньку.

Потап

От так же і лучче усього! Так і робитиму! Спасибі ж тобі, жінко, що ти мене до розуму довела! От хіба в мене – бой-жінка!

Водевиль. № 16

Потап

Всяк жінку слухай – та гляди,

Вона біди научить;

І пальця в рот їй не клади,

Незчуєшся: відкусить!

Не дай їй волі! Тільки б знала,

Що мичка, що гребінка;

Не дуже щоб пащиковала,

Бо лихо – як бой-жінка!

Сумасвод

Нема на світі луччей долі,

Як гарну жінку мати,

З нею жити можна в холі

Й весело гуляти!

І й не роби собі нічого –

А грошей – повна скринька;

Не бійсь, не слухай ти нікого –

Всьому привід – бой-жінка!

Настя

Багато брешуть про жінок;

Вам добре за жінками!..

Повісь свій розум на кілок,

Махни на все руками!

Смирний ти, плохий собі,

Нам на руку ковінька;

Добро і щастя тут тобі,

Коли твоя бой-жінка!

Все

Та й правду ж нам (вам) сказала Настя,

Се на руку ковінька!

Добро і доля тут, і щастя,

Коли моя (твоя) бой-жінка!

Конец


Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 288 – 298.