Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

10. Сулейман сумує

Микола Лазорський

Збігло літечко, й зненацька підкралась осінь, пожовкло листя в султанському саду, і вже часто холодний вітер з півночі цілував мертвим цілунком пишні троянди й капризний жасмин… Султан всю зиму не виходив з покоїв, понуро дивився на Мармурове море й покручені гадюкою скелясті Дарданелли.

Він сумував…

Роксоляна, його пишний цвіт далеких степів й блакитного неба тихого, незнаного йому краю – недужала. Навіть і лікарі не могли нічого сказати втішного, все скидали на Аллаха, самі ж були нездольні затамувати хворобу недужої султанші. Навіть не міг зарадити лиху франкський досвідчений лікар.

Султан журився…

Бачив, який він старий, і тепер в похилому віці теряв вірну дружину, найвірнішу з вірних, що так вчасно застерегла його від великої небезпеки, згуби від руки злого ворога-сина Мустафи. І тепер вона вже йде в тінь райських садів… Так хоче Аллах, хай святиться воля Аллаха… Він вже скорився і тепер хоче тамувати тугу в боях з ворогом-гяуром. Він постановив облишити вже козаків: все одно після Байди вони вже наставили на кошового ще гіршого лицаря: тепер місце Байди посів великий магнат князь Богдан Ружинський… Цей не побоявся страти на майдані свого побратима Байди, пішов у татарські степи, дістався під самий Бахчисарай і майже спопелив усі татарські авули, винищив худобу і багато забрав малих татарчат у полон… Може, коли й цього не мине яничарський ятаган, але все те ні до чого: порожне місце посяде ще завзятіший. Тут вже гомонять про ту крицеву Січ, вже пророкують відродження Київської держави силами саме тих степових орлів…

Може, все так колись і станеться, але зараз все те для мене лише миша: султану не личить бавитися дурницями, мушу послухатися ради розумної Роксоляни. Мушу йти шляхами, указаними самим Аллахом. Відень! Тільки Відень може втихомирити мене, може розвіяти тугу… Ніхто не сміє стати великому султану на перечепі: всі ворохобники з мого наказу давно осіли в Ірані та Іраку, інших немає, при мені вірний син Селім… Горе тому, хто б схотів наважитися підняти руку на блискучу Порту…