Два генії

Софія Малильо

Колись-то геній генія картав

за непрощенний гріх богошукання,

інтелігентські вигадки й хитання

щодо людських прерогатив і прав.

Картавого не турбував дарма

химерний демон сумніву й сум’яття:

всі люди будуть вільні, наче браття,

а щодо плати – клопоту нема.

Що другий геній довго опиравсь,

караючись думками щодо плати,

але таких не стали і питати.

І геній здавсь.

Він згодом ще й посильну участь брав

у творенні новітнього райсаду,

ще й будівничим путню дав пораду,

що ворог на життя не має прав.

Який то був його душевний стан,

коли нелюдська, сатанинська сила

голодомором діточок косила

та годувальників, трудівників-селян?

Ми люди темні, в темноті зросли,

не відаєм, окрадені, злиденні,

як помирав і той, і другий геній,

чи як померти їм допомогли.

12/IV-1991.