Новорічне 1993 – 1994

Софія Малильо

Новоріччя! Новоріччя йде Землею

з її лихами, стражданням, метушнею.

Невідомо: на Кавказі, на Балканах

чи хоч втихне веремія невблаганна?

Невідомо, чи на шану Новоріччя

в нашім домі задрімають протиріччя,

щоб розбіжні в усі боки ідеали

дух народний хоч в цей день не розривали.

О, якби ж то нам такеє новоріччя,

щоб нам душі обновило на сторіччя

і пощезли на сторіччя люті чвари,

самолюби, фарисеї, яничари!

І якби у ніч казкову новорічну

ми збагнули – всі і кожен – мудрість вічну:

в своїй хаті – своя правда, сила й воля,

тільки з рабства виростає всім недоля.

Чи народові ті істини збагнути,

як обсіли його трутні й баламути,

оглушили обіцянок тріскотнею,

а самі ж то мріють нишком про Вандею,

ловлять рибку в каламуті лжі й свавілля,

виглядають собі друзів із довкілля.

Лиш Господь на небесі про теє знає,

як і чим нас рік грядущий привітає.

А проте зустріньмо гідно Новоріччя,

як велить землян традиція одвічна,

побажаєм собі нині всі навзаєм:

хай надія нас веде та окриляє.

Обіймімось, бо в цей день усі ми – друзі!

Хай нас доля нагородить по заслузі!

Новоріччя мить найвища, мов причастя,

нас осяє новим світлом, новим щастям!

30/XII-1993.