Витії

Софія Малильо

В телецентрі ледь не плакав комуніст,

промовляючи до виборців Росії.

Вже забувсь єреміади тої зміст,

не забулись явні задуми витії.

Вправно сипав словом щирим і палким,

ледь не плакав над бідою батьківщини,

спогадав у цім контексті також Крим

і жалів, жалів народи України.

Як бувало, хай нас Партія веде,

в спільній хаті лиш людина буде вільна,

тож ніяких нам не треба СНД,

а велика, як бувало, Неподільна.

Виступав за комуністом ліберал,

а насправді – кандидат в наполеони.

Вся розмова – обіцянок дикий шквал,

супротивникам – погрози і прокльони.

Нінавіщо нам уже СРСР,

в СНД ми, порізнившись, умираєм.

До губерній слід вернутися тепер,

і вже завтра наша дійсність стане раєм.

І дивуєшся, і думаєш собі:

Так, історія нічого не навчає!

Знов народ хай нидіє в журбі,

а витії насолоджуються раєм!

8/XII-1993.