Імперія. 1

Софія Малильо

Держава-людожер, що зі своїми дітьми

Вела віками війни безупинні,

що не давала їм позбутись пут і пітьми, –

вона живе й жере їх і понині.

В її утробі хижій і бездонній,

що жертв людських жадала безупинно, –

і плоть, і кров, і творчий дух мільйонів,

замучених, погублених безвинно.

Держава-деспот, що до чад своїх

не відала ні шани, ні пощади…

Вона й понині зневажає їх,

кориться тільки демонові влади.

Держава-кат. І племена й народи

в ній зазнавали муки повсякчас.

Тепер вона їх зве до дружби й згоди,

ледь-ледь признавши кривди й біль образ.

Держава-лиходій, що від прогресу людства

відгородилась у злобі й облуді,

в жорстокості кривавого дикунства…

Хто їй воздасть? Де справедливі судді?

Вона й понині вище всіх судів,

хоч збої вже дає вспадкована машина.

Народи! Люди! Погамуйте гнів!

Ганебно гине вже імперія злочинна.

27/IX-1990.