Доба. 4

Софія Малильо

Не диво, що димлять, скрегочуть гальма.

Такий обвал затримати – не жарт.

Розповенилася деструкція навальна,

І розум в ній ледь-ледь чого-будь варт.

Ото – реакція на мертвизну застою,

На демагогії облуду та обман,

На безпощадні оргії розбою,

Коли над душами глумивсь тупий тиран.

Хитнулася імперія злочинна,

Тюрма талантів і палких умів,

Безумств невиданих-нечуваних вітчизна,

Яким шукати марно гідних слів.

Цілі роди, народи, покоління

Понищені в ім’я пустих химер.

Здригнулося вселюдськості сумління,

Бо дух добра заледве тут не вмер.

До творчого життя прокинулись народи,

У муках пошуку наводять в домі лад,

Із небуття вертають дух свободи,

Хоч дух кріпацтва кличе їх назад.

Твоїм, Вкраїно, незчисленним бідам

Не буде довго ще жаданого кінця.

Ти щастя-успіхів бажатимеш сусідам,

Сама ж носитимеш тернового вінця.

30/V-1990.