Діаспора. 2

Софія Малильо

Покидали люди землю нещасливу,

землю підневільну, скривджену й сумну,

цілували древню прадідівську ниву

і в сльозах печалі йшли на чужину.

Ні, не забували люди свою Матір,

і вона до діток ніжність берегла,

та була слугою в своїй власній хаті, –

чим вона їм, вбога, підсобить могла?

Ні, не проклинали Неньку свою діти,

та зарадить кривдам лютим не могли.

У негодах часу, на просторах світу

честь її, і пісню, й мову берегли.

Браття – українці по краях далеких!

Морок безпощадний Правди не зборов!

Понад безмір світу, понад Часу клекіт

нас єднає знову щирість і любов.

18/Х-1990.