07.1908 р. До Григорія Маркевича

Дорогий і вельмишановний Григорію Іпатійовичу.

Повертаюсь до Вас і за радою, і з проханням. Як Вам звісно, несподівана смерть Миколи Андрійовича Дмитрієва наробила великого горя усім близьким до його людям та разом і чимало завждешнього життєвого клопоту. Тепер приходиться отой клопіт розплутувати, бо мене – на моє лиxo – призначено опікуном. Так побажала удова, а одмовитись від цього я ніяк не мусив через їх завждешню прихильність до мене. Удова почува себе дуже погано: все побивається за покійним і тільки й бажає, якби швидше піти до його. Близькі їй люди везуть її завтра аж у Смоленську губернію; може, вона там очуняє.

А до мене, як до опікуна, усі пристають – де б і від кого получити гроші то за те, то за друге. Оце з’являвся з таким домаганням і той чоловік, що завідує місцями на кладовищах, вимагаючи заплатити 200 карб. за місце та 5 карб, за те, що викопали яму. Я не знаю, хто цим ділом заправляв, хто орудував похоронами і іншими справами. Кажуть, більше усього зять покійного – лікар Іванов, що виїхав у Крим. Хто вибирав місце і чи плачено за його, чи ні, нічого не знаю. Домашні Ганни Тимофіївни теж не знають. Указали завідуючому місцями на кладовищі, що буцім цим ділом заправляв Красовський. Сьогодні він мене здибав і хвалився, що не він, а Пархомович та Селітренников. Запитав Пархомовича – каже, що не він, а буцім Селітренников з Сосновським. Побіг я до Селітренникова. Він каже, що був при виборі місця з Сосновським та Івановим. Іванов буцім сам одібрав місце; що ці місця стоять 200 карб., але такси ніхто не встановляв, а беруть, скільки заправляють і скільки хто згодиться заплатити. Я не знаю, чи була яка умова 200 карб, заплатити, чи не було. Чув, як проводжав труну, що хтось казав, а хто – не пам’ятаю, – що буцім одібрали місце, що розцінюється по 200 карб., але вступили за 100 карб. От ви тут і розберіться у цій плутанині!

Через це і повертаюсь до Вас з таким проханням. 1) Хто признача ціни за місця на кладовищі? 2) Чи справді те місце, де поховано Миколу Андрійовича, стоє 200 карб., тобто за його призначена така ціна? 3) Якщо ціни ніким не призначаються, а беруть їх, хто скільки зможе заплатити, – то чи не можна б так зробити, щоб за це місце заплатити 100 карб., зважаючи на те, що покійник був щирим громадянином для своєї країни? 4) Чи не можна б заждати з правежем грошей за місце, доти удова прийде до спокою і буде володіти собою, тобто доки вона повернеться з Смоленської губ[ернії]?

Родичі сподіваються, що вона зовсім очуняє не більше як через місяць, а певне – раніше сього. Коли ж так уже прикро треба платити, то я напишу її родичам у Смоленську губ[ернію], і вони обіцяють звідти заслати гроші, хоч Ганна Тимофіївна плеще – телеграфірувати у Крим Іванову і він усе заплате.

Оце такі клопоти. Допоможіть, бога святого ради, розплутати їх мені і відмовте на оті мої питання.

До Вас душею і серцем прихильний

П. Рудченко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 324). Лист не датований; датується орієнтовно за змістом – М. Дмитрієв помер 19 (6) липня 1908 р.

…удова… – дружина М. Дмитрієва Ганна Тимофіївна, згодом – Чернишова.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 525 – 527.