21.03.1910 р. До Якова Жарка
| 21 березня 1910 р., Полтава |
Дорогий Якове Васильовичу!
Нічого дивного в тому немає, як Ви сповіщаєте, що через поліцію довелось мандрувати Вашим документам по всіх усюдах. Це воно усюди так коїться. Від поліції перше всього вимагається, щоб вона припиняла та викореняла усякі крамоли. А кожний держиморда, звісно, як дивиться на це: у його кожний чоловік, що мирно собі живе, уже цим самим щось про крамольне мислить. От держиморда тільки і гадає, що про крамоли, а про те, щоб сповнити свої обов’язки, що тримаються до послуги людям, – йому наплювати І Через це і документи відомого усім чоловіка вештаються з Єкатеринодара до Полтави, а звідси знову до Єкатеринодара. Дивуватися тут нічому. Ще добре, що документи не пропали, а хоч і пізненько, а Ви їх все-таки одібрали.
Тепер, коли Ваш син має документ на почотне гражданство, то щоб йому виписатися з міщан, куди Ви його приписали, треба зняти копію з документа на почотне гражданство, завірити u у нотаря, і хай Наш син при невеличкому прошенії представе цю копію до нас, у казенну палату, і прохає виключити його з міщан. На прошеніє треба наліпити дві 75-копієчні марки, та й сама копія повинна буть теж оплачена 75-коп[ієчною] маркою. Прошеніє повинно бути такого змісту:
"В Полтавскую казенную палату. Студента С[анкт]-Петербургского университета Василия Яковлевича Жаркова – прошение. Представляя при этом копию свидетельства Полт[авского] губ[ернского] правл[ения] от… за №… о зачислении меня в число почетных граждан, имею честь покорнейше просить распоряжения казенной палаты об исключении меня из числа мещан г. Полтавы, куда я был причислен в… году".
Звісно, що після цього треба прошеніє підписати. Оце Вам і все. Як зашлете сюди прошеніє, то сповістіть мене, а я вже попрошу, кого слід, щоб не загаялись зробить, що треба.
Питаєте, що у нас нового у Полтаві? Та нічого видатного, як і усюди: сіре та нудне життя, як оця сіра та нудна весна! Дома у мене все благополучно до якої пори – і сам, і всі мої здорові. Жінка, слава богу, добре спить, а це задля неї найкраща ліка. Видно-таки, що там, за границею (вона восени їздила аж за Відень в лікарню), холодом її нерви заспокоїли. Дітвора учиться не так, щоб хапати зорі з неба, а все ж помалу тягне і двойок додому не приносе. Віктор у 8 класі. Якось з одним учителем я балакав, виявляв йому свою опаску: чи вискочить-то з екзаменами? А він і каже: голову даю собі одрубати, що вискочить! Я тільки подумав: голови мені твоєї не треба, носи її на своїх в’язах на здоров’я, а коли ти таке утішне кажеш, то й слава господеві! А як воно буде – побачимо, як діждемо екзаменів. Обіймаю Вас і низенько вклоняюся Вашій дружині.
Завжди Ваш П. Рудченко.
Примітки
Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 1378).
…Ваш син… – Василь Якович Жарко.
Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 542 – 543.