29.07.1898 р. До Якова Жарка

Дорогий і шановний добродію Якове Васильовичу.

Ваш лист я одібрав якраз у той день, коли знову налагодився був виїздити з Полтави. Вернувся я всього позавчора і мерщій одповідаю Вам, щоб не заставити довго ждати моєї одповіді.

Разом з цим листом засилаю до Вас і Ваші байки. Перечитав я гаразденько разів зо два і все-таки скажу Вам (хоч бийте, хоч лайте, тільки через тин не перекидайте!), що краще б їх такими до друку не посилати. Порівняйте їх з байками Глібовими, то Ви самі побачите, які вони слабі. Треба їх не тільки гаразденько вигладити, а деякі і зовсім переробити, розмову в їх поширити, солі та перцю (свого – стрюкуватого!) додати. Я деякі поправочки зробив карандашем, – не знаю, чи Ви розберете – неясно вони пописані: оже то тільки на деяких та й то абияк. А треба всі гаразденько передивитись та перетрусити. Через те я й раю Вам не пускати їх тепер до друку, а повагом передивиться їх гаразденько та й виправити. Я мав був переробити "Лисичку", та тільки початок переробив, а кінця ні. Засилаю Вам список переробленого.

Якось попалася Лисичка –

Злодюги вовчика сестричка, –

Хвостом в капкан,

Що в лісі пан

Порозставляв між деревами.

Що тут робить? Уже й зубами

Гризе капкан – не помага.

"Це ж хвіст попавсь, а не нога!" –

Подумала Лисичка і щосили

Натужилась та як смикне!

Так хвіст і одгорів! Тоді як дремене

До родичів своїх, що недалеко жили.

Угледіли її сестрички,

Глузують з куцої Лисички.

– Така ловись! І без хвоста?

Це, видно, щось-то неспроста!

Видно, якась велика пані

Прийшла до нас в такім жупані.

Де хвіст, сестриченько, збула?

Чи не в бувальцях де була? –

Цур, Дурні, й мало грудки вам! –

До їх Лисичка одмовляє, –

А нащо хвіст той здався нам?

Даремно тільки майтолає

Та волочеться по землі.

Одна рахуба з ним мені!

Носи його та стережися,

Щоб то будяк

Або пиряк

В його як-небудь не вчепився!

Зовсім він лишній, хвіст той, нам –

Таким панам!..

І це, по-моєму, не до ладу. Треба й це ще добре гладити та виправляти, щоб як читати, то річ, як чистий струмочок, лилася сама собою.

Ваші оповідання радий був перечитати. Тільки тепер – Христом-богом забожуся! – ніколи. Коли Ви маєте силу до осені підождати, то зашліть у жовтні або листопаді. До того часу я оббіжу губернію, та й дома у мене буде більший спокій, ніж тепер. Що дітвора своїм гуком надолужає, а то ще треба у хатах то груби перекидати, то білити… Зовсім зайвого часу нема! А тут Коцюбинський сповіщає, що вони задумали збірник в Чернігові видати і запрохує мене – чи не дав би я їм чого-небудь?

Горе мені, та й людям зо мною! Вони думають, що у мене літературного добра – цілі оберемки. Гріх сказати, щоб й не було. Є трохи, оже або дуже велике, або ще не витанцювалося, або – у голові і серці гвіздком стримить, а виявити його – переложити на папір – нема часу. Не знаю, що його робити. Отаке-то, добродію. Заслав Коцюбинський деякі з своїх творів, та не маю часу перечитати. Узяв був в дорогу та й там не скінчив. Запримітив тільки, що галиційські видання слабіші від наших. Галичани такі падкі на високолітературну мову, і, видно, під їх впливом д. Коцюбинський написав свої твори. "Слобожанщини" й досі немає в Полтаві. А казали мені – там є чисті перли! Як тільки зашлють сюди – зараз куплю і зашлю Вам. Бувайте здорові і богові милі. Вашій половині мій низесенький поклон. До Вас душею і серцем прихильний

П. Рудченко.

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Панас Мирний, Твори в п’яти томах, т. 5, стор. 381 – 382. Подається за автографом (ф. 5, № 363).

тільки через тин не перекидайте! – народний анекдот (оброблений, наприклад, С. Руданським).

…Коцюбинський сповіщає… – див. його лист від 3 серпня (22 липня) 1898 р. (Михайло Коцюбинський, Твори в шести томах, т. 5, стор. 269 – 270), в якому М. Коцюбинський, В. Самійленко, Б. Грінчеико, Г. Коваленко запросили Панаса Мирного до участі в альманасі «Хвиля за хвилею», що вийшов у Чернігові 1901 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 437 – 439.