Іван Кучерявий

Михайло Петренко

1

У неділеньку раненько,

Рано, до схід сонця

Ой журилася Грициха,

Сівши у віконця,

І смутними оченьками

За Самар гляділа

У те поле безконечне,

Де Саур-могила

З того краю далекого

Сина сподівалась,

Не раз, не два, його ждучи,

Слізьми умивалась.

Давно пішов з козаками

У степ на татарів;

І немає об них вісті,

Мов у воду впали.

Полетіли на врагових

Сизими орлами,

Не дай боже на чужині

Лягти головами.

2

Не сон схилив головоньку

На білії руки;

Ой упала, схилилася

Од тяжкої муки.

Ой згадавши вона сина,

Мужика згадала;

Серце кров’ю облилося,

Вона плакать стала.

Не год же він у неволі

У польській Вкраїні:

Ще попався вражим ляхам

При лихій годині,

У ту пору, в ту годину,

Як Буш руйнували

Відтіль взяли сердешного

З грізними синами.

Ллються сльози з очей смутних,

Як дощик той з хмари;

Лились довго, виливались,

Потім перестали!

3

Не вій, вітре, не вій, буйний,

На самарські лози,

Лучче повій на Грициху

Та звій з очей сльози, –

Та звій з Самар, нехай плинуть

В море за водою,

Щоб сліз дарма не тратила

Вона за дочкою.

Одпустила її з братом

В далеку дорогу,

Аж на Донець в Святі Гори

Помолиться богу;

І жде, не дождеться,

А матері мука;

Чи хто стукне, чи хто грякне,

Так серце й застука.

«О, крий боже голубоньку

В дорозі від лиха…»

Та й здихнула тяжко, важко

По дочці Грициха;

Бо скучно їй, одна дома,

Ні з ким розмовляти

І нікому, старесенькій,

Порадоньку дати.

4

Не все гудуть буйні вітри,

Не все стогне море;

Отак в серці після лиха

Не вік живе горе.

Настає свята година

Та свята минута:

в тую пору не наляже

На серденько смута,

І на душі тихо стане,

Як там під зірками;

Тоді, тоді невідоме

Щось робиться з нами!

Душа, очі, наше серце

Так і льнуть до неба;

Тоді чоловік спізнає,

Що молиться треба!..

Довго, довго у віконця

Грициха сиділа;

Потім встала, до образів

Свічки посвітила,

Перед іконами святими

Вона ниць упала;

За мужика і за дітей

Молитися стала,

Її печаль і молитва

Богом прийнялася,

Бо там, в степу за Самар’ю,

Кура піднялася!..

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Южный русский сборник, с. 52 – 55.

Подається за першодруком.

За Самар гляділа… – Йдеться про річку Самару, ліву притоку Дніпра, яка бере початок на схилах Донецького кряжу. На Самарі у XVI – XVII ст. відбувалися збройні сутички між запорізькими козаками і загонами турецько-татарських загарбників.

Де Саур-могила. – Оспіваний в українській народній творчості курган, який за даними народних пісень знаходиться в степах між гирлом р. Дон і гирлом р. Самари. Точне географічне місцезнаходження Савур-могили – околиці хутора Саурин, Сніжнянського району. Донецької області.

Як Буш руйнували… – йдеться про місто-фортецю Буша (тепер село Вінницької області), яку в 1654 р. зруйнували польсько-шляхетські загарбники, знищивши нечисленну козацьку залогу на чолі з сотником Гречкою, що її героїчно обороняла.

Святі Гори. – Йдеться про в Ізюмському повіті Харківської губернії, на правому березі Сіверського Дінця.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 299 – 301.