Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

3

Переклад Степана Руданського

Варіанти тексту

Тогді Святослав великий

Сплакав за князями

І золоте слово мовив,

Змішане сльозами:

«Ой Ігорю! Всеволоде!

Сини мої милі!

Рано ж бо ви половецьку

Землю заквилили.

Рано землю ту мечами

Стали заквиляти,

Рано, рано собі слави

Почали шукати.

Та нечесно ж бо ви, діти,

Ворога побили,

Та нечесно ж кров погану

По землі пролили!..

Знати, серце ваше храбре

У горні стопилось,

Ще й до того у буєсті

Само закалилось.

Закалилось, закувалось,

Діти мої милі!

Чи ж сивині моїй срібній

Се ви учинили?..

Не виджу ж бо я ні власті,

Ані війська много,

Багатого та сильного

Ярослава мого,

Мого брата Ярослава [51],

Що ходив війною

І з чернігівською биллю,

З биллю і чужою:

Із могутів, і татранів,

І із шелебирів,

Із топчаків, і ревугів,

І із голебирів [52],

Що без щита з захалявком

Полки криком били

І в прадідню собі славу

Не в дзвони дзвонили.

Та сказали ж ви: самі ми

Слави захотіли,

Переднюю самі візьмем,

Задню переділим…

Ой Ігорю! Всеволоде!

Жаль мені вас, діти!

А чи ж диво мні, старому,

Та помолодіти?

Таже в літах саме й сокіл,

Птиць високо гонить

І не дасть гнізда в обижу

З свої оборони.

Але княже зло настало,

Пособи не буде,

Тепер внівеч обернулись

Години і люде!

Під шаблями половчанів

Кричать коло Ромен,

Володимир [53] під ранами –

Всюди плач та гомін.

Туга князю Владимиру,

Глібовому сину!..

А ти, княже Всеволоде [54],

Прихильного кинув!

Чи ж не міг би ти здалека

Мислю пролетіти,

Отня стола золотого

Спасти, поглядіти?

Таже веслами ти можеш

Волгу розкропити,

Таже шеломом ти можеш

Весь Дон перелити!

Якби ти був, – здешевіли б

Половці погані:

Була б яга по ногаті,

Кощій по різані [55].

Таж ти можеш і посуху

Стрілити до Дону

Шереширами [56] живими

Глібового дому!

А ти, Рюриче й Давиде! [57]

Правнуки орлові!

Чи ж не ваші ж то шеломи

Пливали по крові?

Чи ж не ваша ж то дружина

Літає на волі,

Як ті тури поранені

На чужому полі?

Вступіть, пани господарі,

В золотеє стрем’я

За обижу половецьку,

За лихеє врем’я.

За рідную землю Руську,

За Ігоря рани,

За буйного Святославця

Гримніть на поганих!

Ти, галицький Осмомисле,

Княже Ярославе! [58]

На золотім столі своїм

Ти сидиш у славі.

Підпер гори угорськії

Жлізними полками,

Заступив путь королеві [59],

Звів Дунайські брами,

Кидаючи через хмари

Кремінь до Дунаю,

Наряджаючи по ріках

Судна до Дунаю.

Твоя грізьба пролетіла

Помежи землями,

Ти Києву відмикаєш

Золотії брами.

З отня стола золотого

Острими стрілами

Ти стріляєш і салтанів

Десь там за морями.

Стріляй, княже Ярославе,

Кончака лихого,

Половчина поганого,

Кощія старого,

За рідную землю Руську,

За Ігоря рани,

За буйного Святославця

Стріляй його, пане!

А ти, княже буй Романе,

І ти, Местиславе! [60]

У вас розум храбра думка

Заносить до слави,

І по славу, по кроваву,

Ви ходите сміло,

І високо ви плинете

В буєсті на діло,

Як той сокіл, що в повітрі

Крила розширяє,

Коли птицю в своїм буйстві

Замогти бажає…

Бо папорги [61] в вас желізні,

Шеломи латинські,

Ними трісла земля ціла

І сторони финські:

І ятвяги, й деремела,

Литва й половчани

Склали луки і голови

Під тими мечами…

Князі! князі! вже Ігорю

Сонце світ закрило,

І дерево небологом

Листя обронило.

І по Рсі, і Сулі стали

Городи ділити,

А храброго вже Ігоря

Полку не вскресити.

Вас Дон, князі, зве до себе,

Кличе, щоб летіли,

І храбрії Ольговичі

На бійку поспіли!

Ой Інгварю, Всеволоде!

Ви руськая слава!

І всі три ви шестокрильці

Гнізда Местислава! [62]

Не побійним ви жеребом

Власть забрали в руки,

Нащо ж вам шеломи злоті,

Щити ляцькі й луки?

Загородіть, князі, поле

Кріпкими щитами,

Зачиніть ворота полю

Острими стрілами,

І за рідну землю Руську,

За Ігоря рани,

За буйного Святославця

Вийдіть на поганих!

Ідіть, князі! бо вже й Сула

Від половців стала

І не тече срібним струйом

До Переяслава.

Ба й Литва вже піднялася

На тих половчанів,

І Двіна тече болотом

Під криком поганих.

Там їден лиш син Васильків,

Ізяслав полоцький [63],

Брязнув острими мечами

В Шеломи литовські.

Він претріпав було славу

Дідову Всеславу,

Але і сам покотився

На траву кроваву,

Перекритий червоними

Вражими щитами,

Претріпаний литовськими

Острими мечами.

І поганий князь литовський

Підняв його з крові,

Скотив його на постелю

І до него мовив:

«Вже дружину твою, княже,

Птиці повкривали

І червону кров полоцьку

Звірі полизали!»

Не було тут його брата,

Брата Брячислава [64],

Ні другого, Всеволода,

Коло Ізяслава.

Їден душу жемчужную

Виронив із тіла

Через рану кровавую,

Злоте ожерілля,

І голоси ниють жалем –

Зникнуло весілля,

Трублять труби городенські [65]!..

Княже Ярославе [66],

І усі ви, князі, внуки,

Плем’я ви Всеславе!

Вкладіть мечі вережані [67],

Знизьте свої стяги,

Уже ж бо ви вискочили

Із дідньої слави:

Бо своїми крамолами

Ви погані стаї

Стали зводити на землю,

На руськії краї,

На Руськую свою землю,

На життя Всеслава,

Котрій і так від половців

Насил та неслава!»

Примітки С. Руданського

51. Ярослав Всеволодів чернігівський, брат Святослава Всеволодовича київського.

52. Так називались деякі чужі сторони, з которих охочі молодці служили в війську у чернігівського князя.

53. Володимир Глібович переяславський, брат Ольги Глібівни. Сей князь разом зі своїми братами Романом, Ігорем, Всеволодом і Святославом в 1180 р. обрав своїм головою владимирського князя Всеволода.

54. Всеволод Юріїв, великий князь владимирський (на Клязьмі), голова Глібовичів.

55. Різань і ногата – то були наші давні гроші. 2 ногати – була 1 різань; 3 різані – 1 куна; 20 кун – 1 гривна, а гривна, як і грецька літра, важила зразу 1 фунт срібла; а потому, з 1122 р., тілько півфунта.

56. Шерешири – самостріли.

57. Рюрик і Давид – сини Ростислава, а внуки Мстислава Великого.

58. Ярослав, син Владимира, князь Галицький; його назвали Осмомислом за його сильне та мудре слово.

59. Королеві угорському.

60. Роман, син Мстислава, князь владимирський (на Волині), і Мстислав, син луцького Ярослава, обидва внуки Ізяслава, внука Владимира Мономаха.

61. Папорги – лати.

62. Зрівнявши молодший дім Мстиславів з гніздом, которого головами за Ігоревого часу були Інгвар, Всеволод і Мстислав, співак змислив, що у сих трьох пташенят буде тогді шість крил. (Так думає Карамзін).

63. Ізяслав, син Васильків, а внук Всеславів.

64. Всеслав Брячиславів, дід Ізяслава Василькового, а внук Ізяслава Владимирового (від Рогніди), завзятий ворог київського князя Ізяслава Ярославового, убитого на Нежатині.

65. Думають (напр., Гербель), що се те містечко Городно, що в Мінськім воєводстві в Пінськім повіті, меж річками Стиром і Горинню; але лучче думати, що се теє Гродно, що в теперішнім Гродненськім воєводстві.

66. Ярослав мінський, але його рід вивести трудно.

67. Вережений – пощерблений.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 236 – 243.