Вибір Лазарів і бой на Косові
Переклад Михайла Старицького
Сивий сокіл в високостях лине
Із святого аж Єрусалиму,
І несе він ластівку-пташину;
То не сокіл, то не птиця сива,
А Ілля, святий пророк-громовець;
Не несе він ластівки-пташини,
А несе лист од святої діви,
До царя приносить на Косове
І спуска цареві на коліна.
Дрібен листик от що йому каже:
«Ох і славний родом, царю Лазе!
Яке царство собі хочеш вибрать:
Чи земне ти собі царство волиш,
Чи те царство, що на небі в бога?
Як земне ти собі царство волиш –
Сідлай коні, підпинай попруги,
Підперізуй, все лицарство, шаблі,
Та й вдаряйте ви на турків сміло:
Усе чисто їх погине військо!
Якщо ж волиш ти небесне царство,
То став зараз на Косовім церкву,
Її став не з твердого каміння,
А з єдвабу білого й шарлату:
Хай на смерть в ній причаститься військо,
Бо поляже твоє військо ціле,
І ти, царю, з ним поляжеш разом!»
Як цар Лазар вислухав ці речі.
То замисливсь, надвоє гадає:
«Боже милий! Що ж мені почати,
Яке царство собі вибрать краще?
Чи те царство, що на небі в бога,
Чи земне, тутешнє царювання?
Хоч би й вибрав я земнеє царство,
Так тутешнє ж царювання – хвиля,
А на небі – аж во віки віка!»
Так ото земне цар занехаяв,
А на небі собі царство вибрав,
І взявсь ставить церкву на Косовім:
Становить не з твердого каміння,
А з єдвабу білого й шарлату.
Викликає до тієї церкви
Патріарха сербського святого
І дванадцять ще владик високих,
Щоб на смерть те військо причастили.
Ледве військо вистроїлось в лави,
Як упади на Косове турки.
Веде військо Юг-Богдан старенький,
З дев’ятьма ще рідними синами,
Мов орел з прудкими соколами:
Кожен син веде по дев’ять тисяч,
Сам Богдан старий веде дванадцять.
Ото бились і рубались з турком;
Сім пашів вже били і побили,
А як з восьмим узялися битись,
То й поліг там Юг-Богдан старенький
З дев’ятьма рідненькими синами,
З дев’ятьма прудкими соколами –
І все військо полягло там з ними.
Ведуть військо в бой три Мрлячовенки:
Воєвода Гойко і пан Углиш,
Сам король Вукашин з ними третій;
Веде кожен аж по тридцять тисяч.
Ото бились і рубались з турком;
Пашів вісім били і побили,
Як з дев’ятим завзялися битись,
Лягло зараз Мрлячовенків двоє:
Воєвода Гойко і пан Углиш,
А за ними і король Вукашин
З ран упав попід турецькі коні, –
Й полягло все військо з ними разом.
Веде військо князь Степан [53] до бою.
Ой у князя того війська сила,
Сила війська – шістдесят аж тисяч.
Ото бились і рубались з турком,
Пашів дев’ять били і побили;
Як з десятим завзялися ж битись,
То поліг тут князь Степан у січі, –
І все військо полягло з ним разом.
Веде військо сам цар сербський Лазар.
У його страшенна сила сербів:
Сімдесят і сім ще тисяч цілих.
Розганяють по Косовім турків,
Навіть глянуть не дають на себе,
А не то що боронитись мечем:
Лазар певно б гору взяв над турком.
Так скарай біг Бранковенка Вука, –
Він пак зрадив на Косовім тестя!
Ох, тоді-то взяли гору турки,
І тоді ж поліг цар сербський Лазар,
А з ним разом полягло й все військо –
Сімдесят і сім ще тисяч цілих.
На землі їм, поки сонця, – слава,
А на небі – вічне царство в бога!
Примітки
53. Син Лазаря.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 472 – 474.