1. Прикмети пропагандиста
Дмитро Донцов
Скільки тих, що приставали до нового руху з моди або снобізму – питалося: нащо ідеологія? Нащо пропаганда? Вистане «загальний світогляд». Вистануть щорічні з’їзди партії, або мужів довір’я. Найважніше – отаборитися в установах: економічних, церковних, культурно-просвітних, політичних, а решта – не так важне. Що розуміли вони, що знали вони про ту кертичну роботу марксистів, з їх гуртками агітаторів, пропагандистів, з їх цілими підземельними вишколами, цілими народними університетами, на яких оброблялося думку і душу маси?
Сноби, що приставали до нових, протисоціалістичних рухів – не здавали собі справи з велетенського значення сеї пропагандивної праці. Не здавали собі звіту з ролі пропаганди. Бо все ще трактували себе як партію, не як світогляд. І в сім була їх трагічна помилка. В книзі «Моя боротьба» читаємо:
Партії можуть єднати собі прихильників довірочними зборами і з’їздами. Світогляд мусить розвинути широку, масову пропаганду своїх ідей.
На початках всякого руху, в основі якого лежить світогляд, головне, що треба робити, се – не сушити собі голови організаційними формами, лише – прищепити саму ідею якнайбільшому числу людей. Пропаганда мусить розпочатися далеко скорше перед гуртуванням насичених нею мас. Інакше замість організації вийде мертвий механізм, не жива організація.
Ідеї, що вже захопили певну кількість людей, завше намагатимуться виллятися в певні організаційні форми. Поспіх – шкідливий, бо тут треба завше числитися з людською слабістю, яка спонукує кожну одиницю, бодай напочатку, бодай інстинктово буритися проти всякої міцнішої голови в їх рядах. Оскільки створиться якусь організацію згори, механічним способом, серед непідготованої ідеологічно маси, виникає небезпека, що голова організації, на якім маси ще не пізналися і який може не представляє великого інтелекту, старатиметься з заздрості перешкодити здібним елементам виплинути на верх. Такі випадки приносять величезну шкоду молодим, ідейно ще не зцементованим політичним рухам.
З тих причин доцільніше було б, щоби централя руху деякий час задовольнялася самою пропагандою ідеї, а щойно пізніше вишукувала серед ідейно з’єднаних мас людей, здібних бути провідниками.
Завданням пропаганди є прилучувати прихильників руху, завданням організації – приєднувати членів.
Прихильник руху той, хто заявляє, що годиться з його цілями. Член – той хто за них бореться.
Прихильників з’єднується пропагандою. Перемога якоїсь ідеї наступить тим хутшій, чим більшу масу людей захопила пропаганда. Число прихильників ніколи отже не є завелике.
Кожний великий рух старається насамперед широко розголосити свою ідею. Він старається пояснити нові думки іншим, перетягти їх на свій ідеологічний грунт, або бодай захитати їхнім.
Коли пропаганда має бути успішною, то повинна звертатися лише до якоїсь одної сторони, бо інакше при великій різниці в стані освіти різних верств – одні її не зрозуміють, а другі приймуть як щось, що є само собою зрозуміле, отже нецікаве.
Навіть спосіб вислову і тон не може однаково ділати на різні верстви людності. Коли пропаганда погорджує прийнятими серед ширших верств зворотами і словами, то не знайде шляху до сердець мас. Коли ж в слові і текстах буде гостра і безпосередня, як гострі й безпосередні бувають почування маси, то таку пропаганду відкине так звана інтелігенція, як грубіянську і простацьку.
На сотку так званих промовців, ледве чи знайдете десять, що могли би, з однаковим успіхом сьогодні промовляти перед слухачами, що складалися би з вуличних замітачів, слюсарів і каналових робітників, а завтра – виголошувати відчит з тим самим ідейним змістом перед аудиторією студентів і професорів вищих шкіл. Але напевно знайдете лиш одного промовця на тисячу, який був би в стані промовляти рівночасно до слюсарів і професорів університету способом, що не тільки відповідав би сприймаючій здібності обох частин слухачів, але й зачарував би їх в однаковій мірі, викликав би бурливі оплески всіх присутних. Отже не треба ніколи спускати з ока, що навіть найгарніша думка, навіть не знати якої взнеслої теорії – в більшості випадків знайде поширення лише завдяки захопленню, яке стріне серед найпростіших умів. Не те важне, що мав на думці геніальний творець ідеї, лише що, в якій формі і з яким успіхом пропагатори сеї ідеї прищеплюють ширшим масам.
Сильна вербуюча сила соціал-демократії, цілого марксівського руху взагалі, спиралася в значній мірі на єдності, на однородності тих, до яких зверталася. Чим, на перший погляд, обмеженіші були її докази, тим легше їх сприймала широка маса, якої духовий рівень відповідав науці, яку їй приносили соціалістичні агітатори.
Тому пропаганда мусить – змістом і способом – числити передусім на ширші маси, а її доцільність треба міряти виключно її успішністю. На народних зборах не той промовець говорить найліпше, що стоїть найближче до інтелігенції, яка присутна на тих зборах, лише той, що здобуває серця маси.
Широка маса народу дає себе переконати передусім силі живого слова. Всі великі історичні течії – се народні рухи. Се вибухи вулкану людських пристрастей і душевних напнять, викликаних на поверхню або жорстокою богинею нужди або смолоскипом слова, шпурнутого поміж маси. Лімонадний «ентузіазм» естетизуючих літератів чи салонових львів такого враження не викличе.
Зміни в народних долах можуть викликати лише вибухи великої пристрасті. Але сі пристрасті здолає збудити тільки той, хто сам їх носить в серці.
Ся пристрасть обдаровує свого вибранця словом і думкою, що мов удари молота, вибивають ворота до народної душі.
Всенімецький рух [Alldeutsch – передвоєнна партія в Австрії, що стреміла до соборності всіх німецьких земель під зверхністю Прусії. – Прим. Д. Д.] тому якраз скінчив поразкою, що замість звернутися до ширшої маси, обмежився парламентарними успіхами і скороминучими успіхами моменту. Сі успіхи може не були б скороминучі, коли б провідники руху шукали популярності не в парламенті, але у фабриках і на вулицях міст.
Особливе значення має пропаганда під час війни. Німеччина не вміла нею послуговуватися так, як вміла Антанта. Під час війни Ллойд Джордж, відповідальний керівник британської політики,– жадав по осягненій перемозі голови кайзера і Гінденбурга. Коли та перемога стала фактом і один наївний молодий колега британського прем’єра запитався – коли ж відбудеться суд над здетронізованим німецьким цісарем, хитрий валієць відповів, усміхаючись: «Невже ж ви думали, що я поважно про се думав?»
Він не думав про се поважно, Був се пропагандовий «трюк», фортель, щоби представити в очах маси противника злочинцем, на якого мусить впасти заслужена кара.