4. Сила живого слова
Дмитро Донцов
Взагалі, новий рух ніколи не сміє легковажити живе, виголошене слово. Всі великі події, що перевертали світ, викликало живе слово. Вже вираз облич слухачів – поможе промовцеві зробити потрібну коректуру своєї промови. Бо на їх обличчях прочитає, чи в стані вони зі зрозумінням слідкувати за його виводами, чи вплив його промови осягає бажаний наслідок. Письменник натомісць не знає своїх читачів.
В пропаганді нових ідей треба не раз єднати людей, яких забобони коріняться не в їх умі, лише в їх підсвідомості; яких забобони оперті лише на почутті.
Зломити сю стіну інстинктової нехіті, чисто емоційної ненависті, ворожості, опертій на забобонах, – в тисячу разів тяжче, аніж збити хибну або нелогічну наукову теорію. Фальшиві поняття і невистачаюче знання можна усунути доказами. Опір почувань – ніколи. Лише треба відкликатися до сих таємничих сил підсвідомості – тоді буде успіх. Осягнути се найкраще може промовець – живим словом.
Найліпший тому доказ, є факт, що німецька бюргерська преса хоч дуже поширена, хоч заливала німецький народ міліоновими накладами, все ж не могла перешкодити, що широкі верстви народу стали завзятими ворогами буржуазного ладу.
Можуть закинути, що якраз же ж марксизм, його брошури, книги і преса, а особливо його підставова книжка «Капітал» – доводить силу друкованого слова! Але марксизм завдячує свою подиву гідну владу над умами міліонів не так друкованому творові жидівської думки, як скорше широчезній усній пропаганді, яка протягом років опановувала маси. З сотки тисячів німецьких робітників, ледве сто знає сей твір Маркса. В тисячу разів більше число інтелігентів і жидів читало його, аніж сторонників його ідей серед нижчих верств. Сей твір зовсім не написаний для широких мас, лише виключно для інтелектуальних провідників. Зрештою, локомотив марксизму опалювали не творами Маркса, лише марсівською пресою. А ся преса – дуже різнилася від буржуазної. Марксівська преса була писана агітаторами. Соціал-демократичний покутний редактор, що завше шмигляв між приміщенням, де відбувалися збори і редакцією – знав свою читаючу публіку від стіп до голови.
Марксизм з’єднав собі міліони робітників не стільки посланіями марксівських «батьків народу», скільки невсипущою, направду велетенською пропагандовою працею десятків тисяч невтомних агітаторів, починаючи від якогось великого майстра від під’юджування, аж до найменшого урядника робітничих професійних союзів або до «мужа довір’я» партії. На тисячах зборів, в якімсь шинку чи їдальні, де промовець стоїть на столі або на лаві – ось де кувалася марксівська свідомість робітничих мас. Чудове знання психології сього людського матеріалу, позволяла агітаторам з’єднати його собі.
В тім самім напрямі ділали масові віча, вуличні походи, в яких брали участь сотки тисяч, і які «сірій людині» з вулиці випікали на чолі горде переконання, що навіть вона, малий хробак, є членом великого дракона, під якого палаючим подмухом, в вогні і в полум’ї, розвіється колись буржуазний лад, а пролетарська діктатура обходитиме свою остаточну перемогу.
Власне та пропаганда виховувала кадри читачів соціал-демократичної преси, приготовляла до її читання і розуміння. При чім – повторяю – ся преса була особливого характеру. Бо коли в таборі буржуазії не раз виступали з промовами професори і вчені, теоретики і письменники всякого роду, то в противнім таборі було навпаки: там промовці пробували не раз писати.
Як тяжко опрокинути чисто чуттєві забобони і настрої слухачів, замінити їх іншими, від яких, ледве спостерегливих впливів і умов залежить успіх промови, се можна пізнати хочби по тім, що навіть пора дня, в якій відбуваються збори, сильно впливає на їх успішність. Той самий відчит, той самий промовець, та сама тема – викликають зовсім різні враження о 10 годині рано, о 3 вполудне або увечері. Хто сього не розуміє – нехай піде на якусь п’єсу до театру – о третій пополудні і увечері. Враження буде цілковито інше, хоч і п’єса, і артисти – ті самі. Те саме можна ствердити щодо кіно. Настрій увечері буде гарячіший. Бувають рівно ж приміщення, які не загрівають слухачів, лишають їх холодними на найгарячіші виводи промовця, не викликають настрою.
В усіх тих випадках йде про вплив на людську волю, на її свободу. Рано і вдень – волеві сили людини перебувають, мабуть, в стані найбільшої напруги і опору проти всякої спроби накинути їм чужу волю або чужу думку. Увечері слухачі скорше підлягають впливам сильнішої волі. Бо всякі такі збори се дужання двох протилежних сил. Проречистому слову апостола нової віри буде легше з’єднати людей своїй волі тоді, коли вже наступило ослаблення опірної сили їх волі природним способом, не тоді, коли люди, ще в повнім посіданні всіх своїх, ще міцно напнятих духових і волевих сил.
Тим самим цілям служить м. і. штучно викликана, і все таємнича темрява католицьких церков, блимаючі світла, кадильний дим і пр.
В такім дужанні промовця з противником, якого має собі здобути, придбає він собі тонке вичування психологічних умов успішності своєї пропаганди. Не треба думати, що французьку революцію викликали самі філософічні теорії. Сього не сталося б, коли б вона не мала провадженої демагогами великого формату армії під’юджувачів, які розгрівали пристрасті пригніченого народу, аж поки не наступив вибух того жахливого вулкану, який сповнив серця сучасників безумним переляком. Так само і большевицька революція мала за причину не стільки писання Леніна, скільки повну ненависті агітацію тисячів большевицьких під’юджувачів. Народ неписьмених направду не можна було загріти до комуністичної революції творами Маркса. Його здобули оманою «раю», яку йому показували тисячі агітаторів, що стояли на службі комуністичної ідеї.
Пропаганда – се зовсім щось інше, аніж уявляють собі демократи. Автор книги «Моя боротьба» не без гумору оповідає про одного міщанського критика, який взяв під лупу воєнні промови Ллойд Джорджа, тоді міністра муніції, і прийшов до геніального відкриття, що його промови – духово й науково дуже маловартні, а крім того – банальні, самі загальні місця. Треба було перекарткувати маленький томик з тими промовами, щоби голосно реготатися над бідним німецьким лицарем атраменту, що не мав найменшого зрозуміння для тих психологічних архитворів англійця, який так блискуче вбивав свої ідеї в душі і в голові своїх мас!
Критик оцінював ті промови виключно на підставі того, яке враження робили вони на заблязованого міщуха, а між тим, великий англійський демагог мав лиш єдину мету – зробити як найглибше враження на масу своїх слухачів і на нижчі верстви англійського народу. Коли розглядати їх з тої точки погляду, то промови англійця були блискучі. Вони свідчили про подиву гідне знання масової душі. Тому й вплив їх був величезний.
Порівняйте з ними безрадне – читаємо в книзі «Моя боротьба» – базікання такого Бетмана Гольвега (канцлера Німеччини 1914-15 рр). Сповидно його промови були дуже дотепні, в дійсності ж виявляли тільки нездарність людини, яка не вміла промовляти до свого народу, якого не знала…
Що Ллойд Джордж не лише дорівнював інтелігенцією Бетманові, але і в тисячу разів його перевисшав, се він довів саме тим, що для своїх промов вибрав форму і вирази, які відчинили йому серце англійського народу.
Промову державного мужа до свого народу не треба міряти тим враженням, яке вона лишає в якогось університетського професора, лише тим, як ділає вона на широкі верстви народу. Се одиноке мірило геніальності промовця і успішності його пропаганди.
І ще про одну обставину не треба забувати. Рідко коли переконаний соціал-демократ або комуніст візьме до рук націоналістичну брошуру або книжку, рідко коли прочитає її, щоби вникнути в суть противного світогляду або простудіювати там критику свого власного. Навіть часописі читають в тих колах рідко, хіба що вона носить партійний стемпель. Хто числиться з грошами, від того не можна жадати, щоби він лише з замилування до об’єктивного пізнання правди стало пренумерував собі ворожу часопись. На десятки тисяч ледве один знайдеться такий.
Змусити противника думати над вашими доказами можна, отже, не через пресу, лише на масових зборах. Ще й тому конечні масові збори, що на них кожний, який щойно зачинає симпатизувати з новим рухом і чується самітним і непевним, – вперше має перед очима образ великої спільноти, а се більшості людей додає потіхи і відваги. В масі він завше почувається хороненим, хочби проти того почуття певності промовляли тисячі розумових доказів.
Така пропаганда з допомогою масових зборів, помагає також плекати дух приналежності одиниці до якоїсь збірноти. Людина, що в своїм варстаті або підприємстві, як перший представник нової науки наражена на різні неприємності, конче потребує моральної опори. Її знайде в переконанні, що є членом і борцем більшої, численнішої спільноти. Масові збори укріпляють його в почутті слушності нової науки, розсіюють його сумніви. Тоді в кожній одиниці громадиться туга, воля і сила тисячів.
Демократи сього не розуміли. Вони незвичайно мудрі, вони знають все і вміють все, – лише одного не вміли, а саме – не вміли перешкодити тому, щоби німецький народ впав в обійми марксизму. Тут вони марно і нужденно завели. Вони не зналися на великій зброї, на якій пізнався вчасно марксизм, – на зброї масової пропаганди, без якої не перемагає ніяка ідея, ніяка партія.