2. Інтелігенти і маса

Дмитро Донцов

Чи пропаганда – засіб, чи мета?

Се засіб і тому треба на неї дивитися з точки погляду засобу. Тому всяка її форма, яка служить до осягнення мети – дозволена. Мета, за яку Німеччина змагалася під час війни – читаємо в книзі «Моя боротьба», була найшляхетніша і найвеличніша, яку лиш може придумати людина: була се свобода і незалежність народу, забезпека його виживлення на майбутнє – і честь нації.

Німецький народ боровся за людське існування і мета пропаганди була – кріпити його в сій боротьбі, помогти осягнути перемогу.

Коли перед нацією стоїть така мета, всякі огляди на засади гуманності не мають значення. Так само й засади естетики, бо «найгидкіше, що може бути в людськім житті – є і буде ярмо неволі!» Коли ж сі точки погляду гуманності і краси не обов’язують в боротьбі, то не можна на них звертати увагу і в пропаганді.

Друге питання: до кого має звертатися пропаганда? До інтелігенції, чи до менше освіченої маси?

Треба звертатися до маси.

Штука пропаганди лежить не в науковім вишколенню одиниці, лише в тім, щоби вказати масі на певні факти, події, конечності і пр., яких значення лише через пропаганду ввійде в поле зору мас. Звертатися вона мусить головно до почувань і менше до так званого розсудку. Щоби бути успішною, пропаганда повинна обмежуватися немногими точками і сі точки доти в формі кличів повторяти, доки найменш інтелігентний серед маси не зачне вкладати в них зміст, який надає йому пропагандист. Хто нехтує се правило, хоче бути всебічним, той розпорошить враження, бо маса не потрафить поданий їй матеріал стравити, ані собі засвоїти.

Але се не значить, що за пропаганду може взятися кожний, хто прочитав одну чи дві популярні брошури чи одну або дві статі журналу. Гебельс – шеф пропаганди в націонал-соціалістичній Німеччині, говорив на Нюренберськім з’їзді парти:

«Політична програма мусить бути активною… Вона звертається до широких мас – бо така її суть і значення. Вона промовляє мовою народу, бо хоче, щоби її зрозумів. Правда, вона має завданням – уприступнити події й факти, часто складні, якоїсь політичної ситуації, щоб їх зрозуміла людина з вулиці.

Але се уприступнепня – не легка річ, вона вимагає, щоби пропагатор був творцем і митцем в найшляхетнішим значенні слова. Треба щоби він блискучо знав народну душу, щоб був надзвичайно інтелігентним і чутливим, щоби міг змусити тремтіти струни народної душі, щоби вони дзвеніли мов під рукою геніального артиста»…

Німецька і австрійська пропаганда під час війни – виходили з фальшивого заложення, бо викпивали в своїх гумористичних часописях противника. Зустрівшися на полі бою з правдивим, зовсім не смішним ворогом – вояк розчарувувався, а його воля боротьби слабла.

Психологічно дотепніше поступала пропаганда Антанти. Англійці й французи малювали німців як «гунів» і «варварів», і тим заздалегідь приготовляли вояка на найгірші страхіття війни з таким небезпечним противником. Коли на фронті наступало розчарування, то лише в тім напрямку, що боротьба з тим «гуном», – який ним не був – видавалася не тяжчою, а легшою. Се підносило мораль союзницьких військ.

Німецька пропаганда поступала фальшиво, коли доводила, що вину за вибух війни поносить не лише Німеччина, але так само й противна сторона. Треба було вину за вибух війни, як се робила Антанта, приписати виключно противній стороні, бо почуття власного права скріплює нашу здібність до чину. Коли ж (хоч частинно) признаємо, що все ж таки наш противник може і має рацію, то широка маса, яка складається не з дипломатів, зачинає сумніватися в своїм праві взагалі. Маса стає недовірлива в таких випадках, особливо, коли противник уперто стоїть на своїй точці погляду – виключної вини німців.

Так, невдала пропаганда, замісць лучитп народ в тяжкі часи духово в одне ціле, спричиняється до умового розгардіяшу, що страшенно ослаблює силу опору. Не треба ніколи забувати, що маса не мислить відтінями. Вона знає лише поняття – позитивне або негативне, любов або ненависть, слушність або неслушність, правда або брехня, ніколи – пів-так, а пів-сяк.

Під сим оглядом, під оглядом розуміння масової психології, англійська воєнна пропаганда була дійсно геніальною. Найліпший доказ тому, що навіть коли скінчилася війна, переконання про вину німців вгризлося міцно не лише в уми англійців і французів, але й многих серед самого німецького народу.

Та геніальність пропаганди мало їй поможе, коли вона не тримається основної засади: пропаганда має вічно повторяти те саме. Настирливість в сій справі, як в багатьох інших, се перша і найважніша передумова успіху.

Ся вимога виключає, щоби в пропаганді брали участь естети або зблязовані політики. Перші можуть писати пропагандові речі лише для сталих каварняних гостей. Другі – з браку власного свіжого відчуття, шукають завше нових подразнень. Сим людям хутко все обридає, вони вимагають зміни, нового і стають правдивими ворогами великої штуки – здобуття мас на річ своєї ідеї.

Такі ніби-пропагандисти завше зміняють формат своєї часописі, її зовнішний вигляд, заголовок і пр., думаючи, що се ділає на маси. Навпаки! Масу можна з’єднати не вічною зміною, лише повторюванням того самого. Кожний клич мусить бути висвітлюваний з найрізнородніших боків, але всяке обговорення предмету повинно завше кінчитися тим самим гаслом.

Під тим оглядом теж дає приклад ворожа Німеччині воєнна пропаганда, обмежена до небагатьох точок погляду, обчислена виключно на маси, проваджена з невсипущою настирливістю. Впродовж цілої війни, основні думки сеї пропаганди і спосіб їх трактовання, раз узнані за відповідні, примінювано без найменшої зміни. Ся пропаганда спочатку здавалася божевільною – такі нахабні були її обвинувачення, – потім стала лише неприємною, а дальше – в неї повірили!

Чотири і пів роки потім вибухла в Німеччині революція. Свої кличі позичила вона у ворожої воєнної пропаганди, яка вжерлася навіть в мозки многих з тих, проти кого була спрямована.

Коли якийсь світогляд виступає на боротьбу з іншим, то мусить з цілого свого ідейного багажу вирвати певні думки і уняти їх в форму, яка в своїй точній, кличевій короткості, могла б новій громаді борців служити за символ віри. Програма політичної партії – се рецепта на те, як перепровадити виборчу акцію, програма нового світогляду – навпаки виражає виповідження війни проти старого й пережитого світогляду.