3.2 Особливість розвитку підприємницької функції в умовах казенних підприємств пенітенціарної системи держави

Брітченко І.Г., Момот О.М., Саєнко В.Г.

У сукупність дослідження включені такі види послуг, що можуть бути виконані засудженими до позбавлення волі за умови розвитку підприємницької функції, бо останні мають час, відповідну кваліфікацію, доступ до робочого місця з обладнанням і устаткуванням, а виробниче середовище має в розпорядженні найпростіші операції, роботи і функції. Структура послуг наведена схематично на рис. 3.1, на рис. 3.2 надана оцінка трудового ресурсу пенітенціарної системи держави, що є орієнтовною, а на рис. 3.3 надано оцінку трудового ресурсу пенітенціарної системи держави, що використовується.

Методично позначимо, що розвиток підприємницької функції в середовищі пенітенціарної системи держави функціонально проявляєься на основі взаємодії окремих учасників технологічно визначеної операції, роботи чи функції. Вона завершується одним з трьох варіантів корисного застосування праці ув’язнених, а саме:

1) виробництвом суспільно корисного продукту у формі товару. Виконується така дія переважно в середовищі казенних підприємств, продуктом якої є промислові вироби;

2) виробництвом споживчої вартості у формі послуги. Виконується така дія будь де, продуктом якої є виробництво корисного продукту, виконання конкретних робіт тощо;

3) суспільно корисною працею. Виконується така дія і на території казенних підприємств і в інших окреслених місцях, продуктом якої є благоустрій окресленої території, ремонт окремих будинків та ін.

Структура трудового, чи як він інакше називається людського ресурсу пенітенціарної системи держави за своєю кваліфікацією і здібностями підлаштовується під сферу суспільно визнаних послуг за державним класифікатором. В перелік включені ті з ним, що є доступними для середовища пенітенціарної системи держави, що має відмінності. Це:

– освітньо-виховні;

– житлово-комунальні;

– побутові;

– транспортного забезпечення і обслуговування;

– соціально-культурні;

– культури;

– зв’язку.

– устрій окресленої території, ремонт окремих будинків та ін.

Розгляду не підлягають такі види послуг, які на ринку відносяться до комерційної діяльності, інформаційно-консалтингові та ін. послуги.

Розглянемо сутність і види послуг за наведеною схемою, звернувши спочатку увагу на теоретичні і класифікаційні засади, а потім і на структурну характеристику найбільш ефективних з них для пенітенціарної системи. Матеріали розташовуються за схемою – від більшого для пенітенціарної системи ресурсу до меншого, де під ресурсом сприймається людський ресурс, що вже має похідні оцінки для виконання тієї чи іншої операції чи роботи чи що може бути підготовлений за термін відбування покарання до суспільно корисної праці.

Така сфера суспільно визнаних послуг, якою є освітньо-виховна, є розгалуженою і здобуває у середовищі пенітенціарної системи рушійної сили як за функцією підвищення потенціалу ресоціалізації ув’язненого, так і за функцією передачі досвіду в’язня суспільству. Тобто освіта й виховання – цей процес формування знань, духовного обличчя, духовних і моральних цінностей людини під впливом інтелектуальних надбань, що невід’ємний, є не тільки процесом виховання і самовиховання, але й основою духовного, інтелектуального, культурного, соціального і економічного розвитку особистості суспільства, розвинення духовного, інтелектуального, і

економічного потенціалу держави за рахунок накопичення у в’язня знань,, і, якщо не звертати увагу на деякі умовності, то особи пенітенціарної системи за таким можуть займати активне місце спочатку в обмеженому середовищі самої пенітенціарної системи, а за цим – і в осередках держави. Виходячи з такого, тобто головного завдання держави по перевихованню ув’язненого і поверненню його у громадянське суспільство з задатками повноцінного робітника, що виставляється до середовища, й сфера освітньо-виховних послуг потребує розгляду першочергово.

Керуючись наведеним, метою освіти за предметом дослідження є розвиток людини як персоніфікатора фізичних і розумових здібностей, а за цим і як особистості і найвищої трудової цінності суспільства, суб’єкта виховання достатніх моральних якостей, формування громадянина, що здатний до свідомого суспільного вибору виду суспільно доцільної діяльності, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного і творчого потенціалу нації, забезпечення економіки людським ресурсом, що здатний приймати участь у тому чи іншому технологічному процесі як у загальнодержавному сенсі, так і в окремих середовищах, якими є казенні підприємства пенітенціарної системи, штучні утворення держави і території, що очікують втручання людини в її облаштування. Грунтується така мета на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості і взаємоповаги між націями, народами і окремими індивідами.

Досягнення освітньої мети теоретично обгрунтоване і забезпечується якраз завдяки освітньому процесу – процесу здобування, одержання, передавання знань, навичок і умінь за встановленою педагогічною методикою взаємодії. Система освіти складається із закладів освіти, науко-вих, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою і самоврядування. Але у даному разі мова ведеться тільки про внутрішні відносини суб’єктів діяльності пенітенціарної системи, а інше, що наведене і притаманне суспільству, їм не є досяжним, тобто мова ведеться про ті осередки, що пропонуються владою чи започатковані територіальними громадами.

У пенітенціарній системі організована освіта на рівні початкової загальної, базової загальної і професійно-технічної освіти. За курсом підготовки здобуваються освітньо-кваліфікаційні рівні кваліфікованого робітника і молодшого спеціаліста, на що й треба орієнтувати здобутки освітньо-виховних технологій в подальшому.

Освітні послуги найчастіше виносяться суспільством за систему економічних відносин і розглядають їх як підготовче середовище, бо в досліджуваних середовищах не є процесом купівлі-продажу, а є споживчим благом, що проявляє себе в дальні періоди життєдіяльності. На виробництво такого блага спрямовується зусилля вихователів, педагогів і майстрів, що мають різний, але належний статус у суспільстві, продукт праці яких перетворюється у суб’єкт продажу робочої сили після довготривалої знаннєвої підготовки людини, а якщо вести мову про ув’язненого, то після відбування строку покарання. Але у середовищі пенітенціарної системи – це одночасно ще й трудовий ресурс системи, і таке узагальнення є методичним положенням розробки, що повинно повсемістно враховуватися в розрахунках. Керуючись останнім, треба визначитися з особливостями, що є характерними для досліджуваної сфери послуг, бо характерні особливості освітньої послуги залишаються і у пенітенціарній системі. Вони наступні:

1) невід’ємність послуги від навчального осередку. В ній взаємодіють виховно-педагогічні працівники і в’язні тобто як ми не надали їм назву – це вчителі і учні, вихователі і вихованці чи ще якось – якість взаємодії між якими залежить переважно від суб’єктивних чинників і вибраних педагогічних засобів взаємодії і спілкування. Об’єктивним чинником за предметом дослідження є виробнича потреба казенного підприємства у робітниках відповідної кваліфікації, потреба держави повернути людину з хибного злочинного шляху на шлях суспільно-корисної праці, і це розглядається;

2) залежність прийнятності послуги. Вона залежить від спеціалізації осередку освіти, якісного осередку практичного застосування навичок і умінь ув’язненого, моральності і т. ін..;

3) недовговічність освітньої послуги. Вона залежить від нездатності до зберігання з метою наступного використання;

4) непостійність якості послуги. Вона залежить від психологічних складових настрою викладача, рівня його підготовки і облаштованості місця надання послуги, сприйняття знань ув’язненим, намірів останнього і його планів, що будуть здійснені після відбування покарання.

З наведеного можна дійти висновку про те, що для пенітенціарної системи держави виокремлені особливості є гальмом. Але є й переваги. Вони наступні:

1) конкретність вибору і надання освітньої послуги;

2) залежність ефективності навчання від умов роботи і проживання;

3) супровід результату наданої послуги, консультування і опрацьовування операцій на робочому місці;

4) відносно постійні характеристики споживачів послуги;

5) конкретність забезпечення контингенту учнів;

6) практична можливість повторення наученої справи, операції чи функції;

7) матеріальна мотивація виробника і споживача послуги.

8) Кожна із названих переваг освітньо-виховної послуги при тій умові, що в’язень зосереджується на устремлінні до прогресивного набуття досвіду, освіти і умінь, може завершитися позитивним здобутком. У табл. 3.4 наведена оцінка потенційних можливостей входження ув’язненого з пенітенціарної системи держави у досліджувану сферу суспільно-визнаних послуг.

Така сфера суспільно визнаних послуг є найбільш прийнятною для пенітенціарної системи за функцією практичного включення в’язня у суспільно корисну працю за мінімально визначеними ознаками його підготовки до праці, бо вона насичена різноманітними роботами, що є трудомісткими і непривабливими, але доступними людському ресурсу системи. Тобто, житлово-комунальне господарство має просту працю і навіть за загальною оцінкою фахівців є найбільш доступною для пенітенціарної системи держави галуззю економіки, де можна застосовувати її людський ресурс. У цій галузі державою зосереджений комплекс самостійних служб, покликаних за своєю спеціалізацією задовольняти потреби територіальної громади у комунальних послугах, у переліку яких своє місце займають готельні, енергетичні, санітарно-технічні, транспортно-комунальні і інші види послуг. За державним класифікатором житлово-комунальне господарство, що споживає послуги відповідного господарчого середовища і має назву «підприємства і організації житлово-комунального господарства», об’єднує дві наступні категорії:

– житлове господарство. В цей перелік включене відповідне господарство, що впорядковується домоуправліннями, житлово-експлуатаційними конторами, житлово-комунальними відділами, житлово-комунальними конторами підприємств і організацій, об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку, комендатурами житлових будинків і гуртожитків (крім гуртожитків для приїжджих), дачними та житловими кооперативами;

– гуртожитки навчальних закладів. В цей перелік включені гуртожитки вищих навчальних закладів, коледжів, технікумів, шкіл-інтернатів та інших різновидів утворень навчальних закладів.

Не вдаючись в інші подробиці розгалуження досліджуваного господарства, скажемо про те, що житлові будинки, як і житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд, що очікує обслуговування. До його складу належать:

– державний житловий фонд, тобто житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, що належать державі;

– громадський житловий фонд, тобто житлові будинки і житлові приміщення в інших будівлях, які належать аграрним спілкам, іншим кооперативним організаціям, їх об’єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям;

– фонд житлово-будівельних кооперативів, тобто житлові будинки, що належать житлово-будівельним кооперативним об’єднанням співвласників;

– приватний житловий фонд, тобто житлові будинки чи їх частини і квартири, що належать громадянам на умові приватної власності.

За експлуатацією як державного, так і громадського житлового фонду якраз і спостерігають житлово-експлуатаційні й інші організації чи об’єднання співвласників, діяльність яких здійснюється на засадах самоокупності. Вони, окрім того, забезпечують збереження і належне використання житлового фонду, якість обслуговування мешканців, контроль за дотриманням правил користування і утримання жилого будинку, приміщення і прилеглої території. Тобто замовником і платником послуги може бути житлово-експлуатаційна організація чи рада об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, які заощаджують кошти і ведуть пошук дешевої робочої сили для виконання окресленого переліку робіт, а от здійснювати розмаїття робіт по обслуговуванню можуть різні виконавці.

Така робоча сила може бути знайдена винятково у середовищі підприємств й організацій житлово-комунального господарства, бо воно оснащене належним обладнанням, машинами і механізмами, а за такою технічною облаштованістю і пропонується споживачам понад сорока видів послуг, що й названі «житлово-комунальні послуги». Керуючись тим, що житлово-комунальні послуги – це середовище господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання і перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, то держава врахувала відмінності і ознаки, що є у діяльності і створила забезпечувальне середовище, що виглядає надійним і називається «комунальні підприємства». Зокрема, створені комунальні підприємства, що надають населенню індивідуальні послуги, постачають йому продукцію, виконують роботи за замовленням окремих осередків і виробляють продукцію для загального суспільного користування.

Визначається наступне, що такі підприємства, що є спеціалізованими, фінансуються з місцевого бюджету чи за рахунок коштів індивідуальних або колективних споживачів, а основним продуктом діяльності комунальних підприємств є житлово-комунальні і комунальні послуги, до яких є бажання включитися й трудовому ресурсу пенітенціарної системи. Така система є сприйнятною, привабливою і доступною для здійснення навіть тільки із-за того, що є відповідна робоча сила, що очікує тільки відповідне технічне оснащення.

Наведене узагальнення підтверджується тим, що у пенітенціарної системи держави такої техніки, яка є у спеціалізованих комунальних підприємств, не існує. Оскільки якість таких послуг може бути досягнена навіть тільки за рахунок мобілізації фізичних зусиль, то таке означає їх відповідність певній сукупності нормативних характеристик, що висуваються до виконавців і визначає їх здатність задовольняти потреби споживачів відповідно до законодавства. Тобто включитися у їх надання можливо за кваліфікацією і фізичним ресурсом, який притаманний кваліфікації людини.

Треба тут обумовитися й про те, що в такі комунальні послуги, що визнаються результатом господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичних і юридичних осіб у забезпеченні водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, що відрізняються за технологією постачання, включити пенітенціарну систему держави неможливо із-за технологічної ознаки централізованого постачання послуги, а от у середовище комунальних послуг по вивезенню побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, є всі належні позитивні оцінки і можливості, і включитися можливо завдяки кваліфікації і теж на умовах екстенсивного фактору постачання людського ресурсу.

Окрім того, пенітенціарній системі держави доступні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за наступними операціями і роботами, а саме: прибирання внутрішньобудинкових приміщень і прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, ремонтне обслуговування і утримання ліфтів, поточний ремонт будинків, обладнання і споруд. Може бути виконана робота за технологією капітального ремонту, тобто здійснена заміна і підсилення елементів конструкцій і мереж, їх реконструкція, відновлення спроможності несучих елементів конструкцій і т. ін. Серед санітарно-технічних послуг доступними для виконання є вивезення й знешкодження відходів і сміття, дезінфекція, облаштування і прибирання території населеного пункту, утримання місць загального користування, чищення димоходів, серед квартирних – аварійний, поточний і капітальний ремонти будинків, споруд і обладнання, серед транспортно-комунальних – ремонт доріг. Однією з переваг є згода виконувати брудну і недостатньо оплачувану роботу.

Примірний перелік житлово-комунальних послуг, їх склад і оцінка доступності для пенітенціарної системи держави наведено у табл. 3.5.

За наведеними даними розгляд організації і технології надання комунальних послуг спрощується, бо з переліку послуг, які надають населенню для забезпечення побутових умов за окремі позиції за місцем проживання виключаються послуги газо-, водопостачання і водовідведення, а залишається тільки вивезення сміття та нечистот, благоустрою, очищення території від бруднот і операції підсобного ремонту. Тобто, навіть такі послуги, якими є група послуг по оснащенню і здійсненню планового ремонту газопостачальних мереж, встановленню і ремонту газових приладів, якими є кухонні плити, газові колонки і газові котли, що є доступними за кваліфікацією виконання, але вони, все ж таки, є недоступними за обмеженням, що висувається вимогою ступеня безпеки і відповідальності. Тому надалі, коли розглядається сфера житлово-комунальних і інших аналогічних послуг, то мова може вестися тільки за земельні роботи і ті роботи, яким притаманна значна фізична тяжкість.

Так, надання послуг людським ресурсом пенітенціарної системи держави по водопостачанню і водовідведенню практично повторює зміст наведеного про послуги газопостачання і зводиться до виконання брудних і фізично тяжких обслуговуючих робіт.

Така сфера суспільно визнаних послуг, якою є побутова, як і попередня також є розгалуженою, і в ній споживається праця як кваліфікована, так і малокваліфікована. Таке дозволяє вести мову про достатньо високу її прогресивність і більш високий ресурсний потенціал для використання потужності пенітенціарної системи держави за функцією допоміжної робочої сили рядового робітника, що може виконувати обслуговуючі операції і роботи.

Основним товаром за сферою побутового обслуговування є якраз по-бутова послуга, цінність якої визначається за ймовірністним критерієм. Така ознака сприймається за вкрай важливу, бо діє на користь пенітенціарної системи держави. Обставини, за яких вона набуває особливої споживчої якості, що задовольняє окремо визначену конкретну побутову потребу індивіда чи групи людей, визначаються змістом діяльності чи продуктом споживання, що завершуються ефектом взаємодії, а за таким споживчим підходом встановлюється і споживча вартість, нормативи на яку можна понизити, їх ігнорувати чи навіть скасувати. Про таку відносну приблизність оцінки її змісту говорить і той факт, що побутова послуга так само, як і ряд інших видів послуг, за своїм критерієм матеріальності за окремими видами відноситься фахівцями як до сфери матеріального, так і до сфери нематеріального виробництва. Класифікація її залежить від того, який масштаб і обсяги її відносно до основного виробництва. Класифікаційні прикмети послуги, а їх множина, розташовують її у сукупності за ознакою, що визначається провідною. Розгляд розмаїття побутових послуг виконується за сприянням наступних ознак, а саме:

1) речового змісту послуги. За такою ознакою виокремлюється як дві їх групи, що включають матеріальні (будівництво і ремонт житла, ремонт і удосконалення виробів і т. ін.), і нематеріальні (інформування споживача про можливі побутові послуги, консультація за сутністю отримання послуги, що послуги, пов’язані з доглядом за тілом і т. ін.) послуги;

2) виду виконуваних робіт. За такою ознакою у залежності від числа існуючих видів виокремлюється розмаїття послуг, серед яких за функціональним призначенням своє місце займає індивідуальне пошиття і в’язання трикотажних виробів; перевезення вантажу для населення; послуги перукарень; послуги, пов’язані з доглядом за тілом; послуги пральні; послуги прокатного осередку; послуги фотолабораторії; ремонт аудіо-, телевізійної апаратури, побутових машин і приладів; ремонт і будівництво житла; ремонт і виготовлення меблів; ремонт і виготовлення металовиробів; ремонт і технічне обслуговування транспортних засобів; ритуальні послуги; ремонт і індивідуальне пошиття взуття; ремонт і індивідуальне пошиття одягу; хімічне чищення і фарбування.

3) ступеня значущості за технологією надання чи реалізації послуги. За такою ознакою виокремлюється чотири їх групи, в які включаються ті послуги, що безпосередньо стосуються режимної діяльності підприємства побутового обслуговування (інформація про зміст побутової послуги, використання приміщення, виробничу і пропускну здатність, перелік побутових послуг, рівень сервісного обслуговування, режим роботи і т. ін.), ті послуги, що не пов’язані з наданням основної послуги безпосередньо (категорія підприємства побутового обслуговування, комп’ютерне опрацювання форми зачіски під час отримання послуги перукарні, упаковка відремонтованого приладу і т. ін.), ті послуги основної групи, які споживач замовляє на підприємстві побутового обслуговування (пошиття і в’язання трикотажних виробів, ремонт і індивідуальне пошиття взуття, одягу і т. ін.), а також ті послуги, що не пов’язані з купівлею-продажем їх основного виду безпосередньо, бо виконують побічну функцію відповідно до призначення підприємства побутового обслуговування (доставка відремонтованого чи виготовленого виробу, послуги розважального осередку чи кафетерію під час очікування виконання замовлення і аналогічне з наведеним за формою створення).

4) приналежності суб’єкту бізнесу до галузі економіки, що визначається за сферою послуг. За такою ознакою виокремлюється дві їх групи, тобто ті послуги, що надаються силами працівників підприємств за профілем побутового обслуговування (послуги перукарні, пральні, прокатного осередку тощо), і ті послуги, що надаються із залученням працівників інших галузей економіки вимушено (послуги банків, транспортних організацій і т. ін.);

5) пріоритетності соціально-економічних характеристик послуги. За такою ознакою виокремлюється три їх групи, а саме ті послуги, що сприяють економити витрати праці і часу (доставка предмету взаємодії за адресою, послуги пральні і т. ін.), що економлять грошові засоби споживача (ремонт взуття, швейних, хутрових і трикотажних виробів і т. ін.) і що впливають на економічні показники самого підприємства (індивідуальне пошиття взуття і одягу і т. ін.);

6) характеру витрат кваліфікованої праці. За такою ознакою виокремлюється дві їх групи – ті послуги, що для їх реалізації потребують праці робітників з високою кваліфікацією, спеціальними навичками майстра чи функціональної підготовки і сноровки (ремонт аудіо-, відео-, телеапаратури, електронних приладів, часових механізмів і т. ін.), а також ті послуги, що не потребують висококваліфікованої праці (послуги пральні, прокатного осередку і т. ін.);

7) частоти надання послуги. За такою ознакою виокремлюється три їх групи – систематичні послуги, тобто послуги, що носять масовий характер (індивідуальний пошив одягу, послуги перукарні, ремонт взуття і т. ін.), періодичні послуги, тобто послуги, що надаються в сезонні періоди року чи розраховані на окремі дні попиту (обслуговування свята, ремонтні послуги взуття, одежі, оселі і т. ін.), епізодичні послуги, тобто послуги, що виникають ненароком і надаються за замовленням чи проханням споживача (індивідуальне пошиття взуття, одягу, ремонт засобів повсякденного вжитку і т. ін.);

8) місця надання послуги. За такою ознакою виокремлюється дві їх групи – ті послуги, що надаються безпосередньо на підприємстві (індивідуальне пошиття та в’язання трикотажних виробів, хімічне чищення і фарбування і т. ін.), і ті, що реалізуються за межами підприємства побуто-вого обслуговування (перевезення вантажу для населення, різновиди послуг прокатних осередків, ритуальні послуги і т. ін.);

9) строку і терміну виконання послуги. За такою ознакою виокремлюється дві їх групи – послуги, що є терміновими і повинні виконувати переважно у присутності споживача (послуги internet-клубу, лазні, перукарні, сауни, осередку хімічного чищення одягу і т. ін.) і послуги з регламентованим строком виконання (будівництво і ремонт житла, виготовлення і ремонт металовиробів і т. ін.).

Для пенітенціарної системи держави важливим моментом кожної із названих груп є ймовірнісний характер визначення оплати, пониження якої є перевагою. Розглянемо зміст і загальні закономірності надання послуги за групою тих її побутових видів, що найчастіше споживаються. Вони вкрай прості і зводяться до наступного:

1. Надання послуги із ремонту побутових машин і приладів. Послуга виконується у виробничому приміщенні, а якщо немає потреби в застосуванні складного устаткування, то й за місцем експлуатації роботи з виробу. Тобто виконання замовлення здійснюється з врахування складності виконання заміни агрегату, виконання операцій ремонту, тестування якості, оцінки надійності роботи предмету ремонту і терміну очікування повторних несправностей, а також у необхідності проведення технологічних випробувань на стаціонарних стендах.

2. Надання послуги із ремонту побутової телевізійної і радіоелек-тронної апаратури. Послуга виконується виключно у майстерні: ремонтуються автомобільні радіоприймачі і магнітоли, відеокамери і відеомагнітофони, портативна радіоапаратура і музичні центри, телевізійні приймачі комплекси і сукупні пристрої до них, багатопрофільні автомати, комбайни і розважальне устаткування.

3. Надання послуги із ремонту і виготовлення меблів. Послуга виконується як за зразками і переліком послуг, затверджених виконавцем, діючими стандартами і технологічними інструкціями, так і за узгодженими зі споживачами конструкціями і ескізами.

4. Надання фотопослуги. Послуга виконується у фотолабораторії за переліком робіт, затвердженими державою чи з’ясованими між виконавцем і замовником цінами, і у відповідності до стандартних зразків фотовідбитків.

5. Надання послуги із хімічного чищення і фарбування виробів. Послуга виконується у виробничому приміщенні з надання послуг з хімічного чищення та фарбування виробів з використанням технологічного устаткування, хімічних препаратів, реагентів і речовини обробки предмету впливу за технологічними вимогами з доведенням його до відповідної якості.

6. Надання послуги душів, лазень і саун. Послуга виконується у виробничому приміщенні, яке відповідає нормативним вимогам і санітарним нормам і правилам обладнання, улаштування і утримання лазні за її спеціалізацією. Спеціалізацією передбачається наступне: підприємство повинно мати спеціально облаштовані приміщення для очікування послуги та відпочинку споживача після його обслуговування, що впорядковані комфортними меблями і відповідним штатним обладнанням, а також надавати обов’язковий мінімальний обсяг компліментарних благ. У табл. 3.6 наведена оцінка потенційних можливостей входження ув’язненого з пенітенціарної системи держави у досліджувану сферу суспільно-визнаних послуг.

Така сфера суспільно визнаних послуг, якою є транспортне забезпечення і обслуговування, базується на загальнодержавній системі, що оцінюється фахівцями як стратегічна, і її порушення може завершитися автоматично і порушенням економічної безпеки держави. Таке – стратегічне призначення сфери – надає пенітенціарній системі держави окремі види діяльності, і то тільки ті, що потребують кооперації праці для виконання загальнодержавних масштабних проектів, що пов’язуються з будівництвом крупних об’єктів, ліквідацією аварій чи освоєнням земель і територій держави, тобто, якщо вести мову спрощену, зводиться до виконання масштабних земляних робіт на будівництві інфраструктури. Незважаючи на відносну тяжкість земельних робіт, вони відносяться за технологічним процесом у розряд основних робіт, а тому і сфера застосування праці повинна більше сприйматися за видом будівництва і ремонту колій, шляхів і т. ін., що логічно розцінюється як функція споживання основної робочої сили. Але таке узагальнення не є абсолютною істиною.

Щоб встановити місце людського ресурсу пенітенціарної системи держави в досліджуваному середовищі послуг, треба зрозуміти структуру самого транспортного середовища. І така структура, як відомо, до будівництва не має відношення. Структура єдиної транспортної системи держави найбільш вдало описана у джерелі [19, с. 234-241], і за такими даними і уточнюється її зміст. За цим джерелом єдина транспортна система України утворюється за складовими транспорту загального користування, промислового залізничного, трубопровідного транспорту і шляхами сполучення загального і відомчого користування, тобто це є розгалуженою інфраструктурою елементів для надання комплексу транспортних послуг від осередків і пунктів складування і технологічної підготовки вантажу до складових транспортування його замовнику, будь-то держава, її штучне утворення чи індивідуальний споживач. Кожний елемент досліджуваної системи має своє призначення і свої виробничі функції, за якими надаються комплекси основних і додаткових послуг. Ці комплекси є предметом розгляду у даній роботі, і вони наступні:

– основні послуги транспортного підприємства охоплюють внутрішні і міжнародні перевезення багажу, вантажів і пасажирів, збереження багажу і вантажів на період їх перевезення і передачі власнику, забезпечення безпеки пересування пасажирів. Якщо є довіра, можуть бути виконаними і не страждають процеси по забезпеченню надійності перевезення, то своє місце у середовищі займає функція людського ресурсу пенітенціарної системи держави;

– додаткові чи комплементарні послуги транспортного підприємства стосуються забезпечення пасажирів питною водою, харчуванням і інших біологічних потреб, надання умов для активного відпочинку, сну і культурного проведення часу очікування, спеціальної охорони багажу, вантажів, пасажирів, охорони громадського порядку, особистої безпеки громадян, захисту їх законних інтересів, прав і свобод, запобігання і припинення правопорушень, виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили, захисту власності від злочинних посягань під час перевезень і т. ін.

Загальна оцінка послуг за їх призначенням виявляє багатоаспектні обмеження для робочої сили пенітенціарної системи держави. Про це можна дійти висновку, навіть, з наведеного, ще треба дотримуватися обмежувальних засобів, правил, норм і т. ін. Так, достатньо сказати про те, що з переліку виключається процеси охорони багажу і вантажів, безпеки, запобігання правопорушень, роботи по вантаженню-розвантаженню і т. ін., бо доручити в’язню деякі з таких функцій було б справою вкрай необачною. За особою пенітенціарної системи держави залишаються окремі, знову ж, будівельні і ремонтні роботи на виокремленій території, де є варта, захисні обмежувальні споруди і т. ін., що можуть бути здійснені у забезпечувальній мережі сполучення. Але й тут є ряд питань, що пов’язаний з виконанням вимог безпеки, доступу на стратегічні державні і режимні об’єкти в’язнів, неблагонадійних осіб і т. ін. Тобто поглиблюватися у досліджуване середовище більш детально сенсу поки що немає, але скажемо тут про те, що обмежений ресурс використання праці пенітенціарною системою держави є. У табл. 3.7 наведена оцінка потенційних можливостей входження ув’язненого з пенітенціарної системи держави у досліджувану сферу суспільно-визнаних послуг.

Така сфера суспільно визнаних послуг, якою є соціальна-культурна, є найбільш розгалуженою, але вона тяжіє до здійснення функції споживання інтелектуальної праці і праці менеджера. Незважаючи на те, що такий модельний ресурс є, все ж таки, таке одночасно й гальмує застосування робочої сили пенітенціарної системи держави. Розглянемо сферу послуг за її сутністю.

Основним товаром соціально-культурної сфери є уречевлені предмети і послуги, що необхідні для задоволення однойменних потреб людини. Їх виробляє і реалізує сукупність галузей виокремлених підприємств, що формують профільні організації для надання. Серед них повинні бути організації для надання двох видів послуг, а саме:

а) соціальних послуг. За такою ознакою виокремлюється послуги за напрямком освіти, науки, наукового дослідження і обслуговування і середовища охорони здоров’я, санітарно-курортних та оздоровчих, фізичної культури і спорту, туристичного;

б) послуг сфери культури. За такою ознакою виокремлюється послуги за середовищами культури і мистецтва.

Тобто особливість організації таких послуг первинно пов’язується з соціокультурним і економічним аспектами руху людської діяльності. За соціокультурним рухом діяльності організації треба виробити, засвоїти, зберегти і розповсюдити культурні цінності, що забезпечують якісну естетичну зміну відносин між людьми. Такий рух діяльності грунтується на наявності потреби у задоволенні конкретних історичних етнічних культурних запитів окремих осіб, їх груп, соціумів і відповідної технічної у організації можливості для їх підготовки, задоволення і розвитку, а за економічним – за ними зберігається засоби стимулювання споживання, певний організаційно-правовий статус, матеріально-технічна база, джерела державного фінансування, економічні механізми нормування, планування, ціноутворення і т. ін. Тобто організації соціокультурної сфери спеціалізуються на наданні соціальних послуг (освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування, санаторно-курортні та оздоровчі послуги, фізична культура і спорт, туризм тощо) і послуг у сфері культури (культура і мистецтво). Але це є теоретичним аспектом, з якого виявити участь пенітенціарної системи держави у процесах неможливо. Таке досягається, коли розглядаються різновиди.

Кожен вид соціально-культурних послуг утворює різновиди, яким за технологією їх надання притаманні специфічні особливості, які й треба прийняти до уваги. Оскільки ця сфера послуг розглядається за принципом включення в неї робочої сили пенітенціарної системи держави і пов’язується з особами пенітенціарної системи, тобто в’язнями, то оцінимо її переваги більш детально з позиції маркетингу і менеджменту за такими трьома з восьми складовими процесу торгівлі соціально-культурними послугами, якими є персонал і його кваліфікація, тобто набутий досвід, особистісні ознаки і процес споживання послуг, тобто як процес відбувається за складом попиту і скільки часу витрачає споживач на отримання послуги, нормативне середовище і оточення, тобто стандарти потреб у послугах і регулятори обслуговування.

Виробництво соціально-культурної послуги ефективне за умови сформованої мережі каналів збуту. Треба обумовитися про те, що для суб’єктів, що їх надають, проблеми недоступності каналів збуту не існує, оскільки виробництво і збут послуги є одночасними і можуть бути локалізо-вані в їх осередках, офісах, приміщеннях або структурних відділеннях. Такими є послуги культури, охорони здоров’я, середньої, вищої і будь-якої освіти. Тому в збутовій політиці по наданню соціально-культурних послуг пенітенціарна система держави має належні резерви, бо завжди можна розробити таке організаційне середовище відносин, за яким забезпечується як дія просторового (наприклад, вибір місця розташування і каналів збуту), так і часового (наприклад, режим роботи закладу, терміновість обслуговування) фактору механізму взаємодії. Окрім того, соціально-культурні послуги траверсні за змістом, бо дозволяють використовувати як власні канали, тобто приміщення, стаціонарні чи пересувні відділення і філіали соціально-культурного закладу, такі можливості візуальної торгівлі, Інтернет-замовлення, реклами, радіо і телебачення, що забезпечує масштабність прямого збуту, за якого продавець і споживач послуги безпосередньо взаємодіють між собою, а за цим і залучені канали збуту, що забезпечує опосередкований збут.

Щоб не розглядати весь загал послуг досліджуваної сфери, зосередимо увагу фахівців на окремих з них, а саме на послугах охорони здоров’я, санаторно-курортних, фізичної культури і туристичних. Надання послуг охорони здоров’я вимагає від виконавця фахових знань і умінь. У такому разі є можливість здійснити таку систему заходів, що підпорядковується забезпеченню, збереженню і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності людини впродовж її життя і т. ін. Загальними державними заходами є: створення здорових і безпечних умов життя; гарантування лікувально-профілактичної допомоги; забезпечення лікарськими і протезними засобами; охорона здо-ров’я матері та дитини; організація санаторно-курортної діяльності і відпочинку; медична експертиза; медична і фармацевтична діяльність; міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я.

Треба пам’ятати про таке, що в зонах, де ув’язнені відбувають покарання, практично всі лікувальні дії можуть виконуватися особами з контингенту, що відбуває покарання, якщо є належні навички і практика, а державні медичні працівники відсутні. Але на таке не будемо покладатися, бо з ланцюга дослідження випадає ланка суспільної відповідальності і, щоб не відволікатися, а наближуватися до з’ясування ресурсу предмету дослідження, треба зосередитися на доступних для пенітенціарної системи заходах. Ув’язнені в змозі виконувати всі без винятку роботи технічного змісту по охороні навколишнього природного середовища, забезпеченню санітарно-епідеміологічного благополуччя територій і населених пунктів, брати участь у донорстві крові, виробляти спеціальний одяг, ортопедичні вироби, ортопедичне взуття і протези для інвалідів, здійснювати санітарно-гігієнічні заходи, виконувати будівельні, ремонтні і фізично тяжкі роботи на території лікувальних і оздоровчих установ і т. ін. Тобто позиції для оцінки можливості включення людського ресурсу пенітенціарної системи держави в сферу є.

Завдяки таким діям пенітенціарна система держави може не тільки посилювати використання в’язнів, але й частково підтримувати працездатність людини, взятої із суспільства, як робочої сили. Це означає, що її послуги опосередковано впливають і на виробництво, і на громадянина, що включається в середовище спожитої послуги.

Надання санаторно-курортних послуг, як і у попередньому варіанті відносин, теж дозволяє пенітенціарній системі держави опосередковано впливати на продовження працездатності людини, що оздоровилася. Оскільки курорт (нім. kurort, від kur – лікування і ort – місце) – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з відповідними об’єктами інфраструктури, яка використовується з метою лі-кування, медичної реабілітації, профілактики захворювання, рекреації і підлягає особливій охороні, то особи пенітенціарної системи в змозі виконувати роботи по ремонту будівель, об’єктів і споруд прилеглої території, по благоустрою шляхів природної території, що має розгалужені джерела мінеральних і термальних вод, лимани і озера з цілющими речовинами і т. ін., які розташовані на достатній відстані від курортного закладу, а також по доставці лікувальної грязі, мінеральної води і т. ін.

Оскільки фізична культура є складовою як загальної культури суспільства, так і засобом зміцнення здоров’я, розвитку фізичних, морально-вольових, інтелектуальних здібностей і гармонійного формування особистості людини, а в пенітенціарній системі держави відбувають покарання зазвичай фізично і спортивно розвинені в’язні, то надання послуг середовища фізичної культури і спорту може бути ефективною складовою діяльності. Для здійснення заходу треба мати методику і умови, що підходящі для заняття фізичною культурою населення. Для цього можна використовувати як матеріально-технічну базу фізичної культури і спорту споруд місцевості, так і споруди, фізкультурно-спортивне знаряддя і облад-нання установи. Мова ведеться не про масові оздоровчі, спортивні і фізкультурні послуги, що спрямовані на широке залучення населення до регулярних занять фізичною культурою і спортом, а про зміцнення здоров’я, підвищення розумової і фізичної працездатності в фізкультурно-спортивних секціях і групах любителів оздоровчих систем, що створюються за інтересами. Найпопулярнішими видами є гімнастика, види одноборств, спортивні та інтелектуальні ігри і т. ін., бо якраз вони сприяють гармонійному розвитку людини любого віку.

Надання туристичних послуг пов’язується з екскурсійним варіантом виїзду людини за межі постійного мешкання з метою ознайомлення з визначними історичними, культурними і природними пам’ятками. Тобто оскільки туризм – це тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях, то він є однією з найдинамічніших форм державної і міжнародної торгівлі послугами, а в багатьох державах і одним із основних джерел грошових надходжень в скарбницю, факторів забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів і обміну культурним надбанням. За таким напрямком можна вести мову про таке, що пенітенціарна система держави сама по собі має споруди для утримання ув’язнених, які споконвічно привертали увагу громадян з пізнавальним значенням, бо загалу недоступні. Такий потяг можна задовольнити завдяки спланованим екскурсіям за з’ясованими маршрутами як в покинуті будівлі, так і в заселені.

З урахуванням попиту, можна організовувати зустрічі і маршрути ознайомлення спілкування з ув’язненими за визначеною темою питань і продаж їх виробів. Головним у цій справі є задоволення культурних і духовних потреб туристів, досягнення специфічних емоційних чи соціально-оздоровчих особливостей, що забезпечують відпочинок відвідувача, розвиток особистості, що задіяна з обох сторін, пізнання невідомого і чогось очікуваного нового, історичних і культурних цінностей, участь у культурно-масових заходах і т. ін. Тобто екскурсія на територію установи пенітенціарної системи держави є доцільною і досягає мети, якщо поєднує у собі виховні, пізнавальні, соціальні, естетичні і економічні якості.

Відношення до оцінки цієї сфери послуг, якою є сфера культури, і громади, і осіб пенітенціарної системи неоднозначне, бо: з однієї сторони – це культурно-творча діяльність і у середовищі в’язнів вона сприймається у повній мірі і викликає найбільший інтерес, особливо вона цінується, коли мова йдеться про релігію і мистецтво, а з іншої – для них за різними обмеженнями залишається, все ж таки, недоступними більшість видів, а тому створюються їх сублімації. Але треба пам’ятати, що в осередках покарання чекає волі деяка кількість здібних майстрів образотворчого і народного мистецтва. Тобто з огляду на сутнісні особливості досліджуваної сфери відносин, у пенітенціарній системі держави сприймається належним чином і духовна і матеріальна її складові, бо є носії і персоніфікатори, які у змозі і опанувати, і створити витвори, і передати досвід нащадкам за власним бажанням і самостійно.

Такий процес невпинний, бо існують клани, прошарки і соціальні групи, що володіють культурними цінностями і традиціями, що створені різними поколіннями для окремих зон і тюрем і хворобливо зберігаються і підтримуються, а за таким і є носіями відповідної їм творчої культури, що визначена наукою за терміном «субкультура». У пенітенціарній системі держави, як ніде в іншому місці, субкультура (лат. sub –означає розміщення під чимось чи біля чогось, і cultura) сприймається за її первинним визначенням характеристик, за якими криється система норм і цінностей, яка відрізняє конкретну соціальну групу, що має залежну поведінку, від більшості суспільства. У громадянському суспільстві вона формується під впливом таких факторів, якими є соціальний клас, етнічне походження, релігія чи місце проживання, а в осередках предмету розгляду діє розмаїття факторів, що мають владне, особистісне чи психологічне походження. За такими факторами формуються цінності субкультури, які впливають на формування громадянина чи іншої особистості.

Специфічні ознаки віддалені від загально визначених, таких, якими є гостинність, жарти, краса тіла, мова, подарунки, релігійні обряди, ритуали, спільна праця, спорт, танці, а концентруються на ознаках етноцентризму (грец. ethnos – народ і kentron – вістря, осердя), тобто на намаганнях сприймати іншу культуру через ознаки переваги власної на загалах ксенофобії (грец. xenos – чужий і phobos – страх), що сприймається як відображення дії під страхом і за ворожістю до чужих звичаїв і поглядів. Таке сприйняття трансформує основні елементи культури, що є канонічними для суспільства, бо вводяться нові поняття, які упорядковують форму мислення індивідів, яка відображає предмети і явища за штучно обумовленими їх істотними ознаками, що відомі обмеженому колу користувачів і гальмують не тільки впорядкування досвіду людей, але й саме використання мови у процесі спілкування.

За такими формами спілкування відповідно розробляється:

а) система відносин, що будується на виокремлених взаєминах, зв’язках і стосунках між певними суб’єктами, що об’єднуються за клановою залежністю. Такі культури не тільки зміщують і скривляють за допомогою штучно вишколеною системою понять сприйняття загальновідомих предметів сполучень і явищ, але й перекручують їх взаємозв’язки у просторі і часі, наділяють відомим окресленому колу змістовним значенням і сенсом;

б) критерії цінності, що утворюють цільове середовище, у якому загальноприйнятні переконання щодо загальносуспільних цілей і цінностей не сприймаються і людина повинна здійснювати відмінні, що не узгоджуються з моральними принципами, дії і наміри під впливом залежності;

в) кодекси і правила поведінки, що скріплюється негласними положеннями і нормами, які регулюють поведінку людини у відповідності до моральних цінностей субкультури і скритої в ній сфери впливу і залежності.

Наведене здобуває підгрунтя для пояснення походження відносин, що базуються на субкультурі у середовищі пенітенціарної системи держави. Злидарське і пригнічене життя особи у неволі розвиває потяг, що активує критерій взаємодії протилежностей, який основується на потязі як до високої культури (наприклад, класична музика, література, образотворче мистецтво), так і до народної культури (наприклад, казки, міфи, пісні, фольклор), але таке надихає особистість до конструювання таких продуктів, що призначаються для суворого оточення, у якому треба мати владу, привілеї чи належний статус, що забезпечує їй чітке визначення переваги над іншими.

Окрім того, у досліджуваному середовищі не діє і вкрай слабка система засобів масової інформації, що, знову ж, повертає думки творчої особи до середовища народної культури і творчості. Продукти відносин у в’язницях стандартизуються і поширюють серед специфічної публіки, і не тільки в їх осередках виправної системи, але й у громадських утвореннях, де культурний рівень соціальних груп і індивідів обумовлює їх культурні потреби, процеси формування і розвитку завдяки розвиненої оцінки неприязливого сприйняття інакомислення. Таке поширення і масштабність залежить від ряду демографічних особливостей, досягнутого культурного і набутого освітнього рівнів, ідеологічних і релігійних поглядів, національних традицій, побуту свого оточення і середовища виховання, соціально-психологічних факторів.

І все ж таки, у сукупності культурних потреб в’язнів своє місце займають видовищні, пізнавальні, рекреаційні, художньо-естетичні і інші потреби, що за своєю матеріальною основою здійснення здатні задовольняти відповідний культурний попит за витворами, бо в’язень є ресурсним носієм когнітивних трудових здібностей якраз до витвору. Гальмуючим чинником є його залежність від режиму відбування покарання і позбавлення волі, тобто від системи державного адміністративно-правового контролю і регулювання відносин за скоєний злочин. Таке частково унеможливлює масове розповсюдження і підприємницької здатності в’язня до творчості, бо технології і нові види послуг розробляються за нього точно так же, як і економічні механізми і методики фінансового планування діяльності казенних підприємств і т. ін. Але, не зважаючи на таке, середовище пенітенціарної системи держави може приймати участь у заходах культурно-професійної освіти і художньої творчості, а також у діях, що спрямовані на відпочинок, дозвілля і розваги населення.

Така сфера суспільно-визнаних послуг, якою є зв’язок, пов’язується з обслуговуванням населення за облаштованими робочими місцями. Вона є особливо важливою у забезпеченні функціонування економічної, соціальної та інших сфер суспільства без винятку, що обумовлює особливу економічну і соціальну значущість послуг, але вести пошук використання праці пенітенціарної системи держави у такому середовищі немає сенсу, бо можливості мінімальні, і вести широку дослідницьку роботу не є доцільним. Є й інші види послуг, що мають вкрай обмежений ресурс. Наведемо наступний приклад.

Якщо вести мову про послуги підприємств індустрії готельного господарства, то вони, знову ж, далекі від задоволення запитів і потреб гостей за впроваджуваними передовими технологіями їх обслуговування, від пошуку нових форм роботи на конкурентному ринку з конкретних процедур по забезпеченню процесів приймання і розміщення клієнтів, експлуатації номерного фонду, адміністративних і комерційних служб забезпечення, бо нема довіри таким робітникам, що відбувають строк покарання. У такому разі суспільством ставиться під сумнів безпека із-за тривожності середовища, а за цим і умови і якість обслуговування, поведінка персоналу і естетична комфортність навколишнього середовища. Тобто, якщо клієнтові стає відомим, хто зайнятий на його обслуговуванні, то у 80% спершу треба вирішувати моральні питання, бо на них звертається увага за ознаками безпеки, поведінки, збереження майна і т. ін., а уже потім оцінювати реальні економічні вигоди, що надійдуть від спроби увійти у середовище обслуговування. Тобто, й тут за ними, тобто за в’язнями, залишається тільки технічна функція, що повинна бути віддаленою від громадського спостереження. За такою функцією можна допустити участь ув’язненого тільки у будівельних і ремонтних процесах в усамітнених місцях, а саме: облаштування зручних під’їздних шляхів сполучення з готелем, ремонтування мереж освітлення, прибирання території і вивезення сміття і відходів, інший ряд ручної і фізично тяжкої праці. Тобто можна далі вести мову також про доставку багажу, прасування одягу і т. ін., якщо питання моральних відносин є вирішеним.

Наведене дозволяє вести мову про доступність і розповсюдженість підприємницької функції для пенітенціарної системи держави за видами послуг. Залишається недостатньо дослідженою оцінка застосування праці в’язнів в окремих галузях промисловості.