Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

3.2. Ландшафтно-естетичне значення заплави Дніпра у Києві

Парнікоза І.Ю.

Дніпровська заплава у Києві має велике ландшафтно-естетичне значення. У чому воно полягає? У комбінації природних зелених просторів дніпровських островів і прибережних урочищ, а також синіх просторів русла Дніпра та його проток і заток, озер і стариць. Деякі об'єкти, які з'явилися в Києві протягом століть, так міцно і вдало вписалися в його ландшафти, що без них вид Києва вже не можна собі уявити. Інші ж об'єкти, в значній мірі зведені в недавні часи дисонують і спотворюють загальну картину.

Загальне поняття про ландшафти та їх види

Ландшафт визначають як ділянку земної поверхні, однорідний за своїм походженням та історії розвитку і обмежений природними рубежами. Він характеризується територіальною цілісністю, генетичним єдністю, однорідністю геологічної будови, рельєфу, клімату, однаковим поєднанням гідротермічних умов, ґрунтів та біоценозів (Класифікація ландшафтів..).

Європейська ландшафтна конвенція (2000) визначає ландшафт як територію, як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів.

У зв’язку з впливом людини на природу в науку увійшли і набули широкого поширення поняття «антропогенний ландшафт» і «культурний ландшафт».

Одна з перших класифікацій ландшафтів належить В. П. Семенову-Тян-Шанському, який за ступенем впливу людини усе пейзажі (так він називав ландшафти) підрозділяв на наступні: первісні (незаймані); напівдикі (слабо порушені впливом людини); культурні (перетворені); здичавілі (здатні до часткового відновлення в результаті занепаду людської культури); здичавілі (з відновленням всіх елементів первісного ландшафту).

Після В. П. Семенова-Тян-Шанського було запропоновано багато класифікацій. Загалом геокомплекси можна поділити на три групи:

Природні (з непошкодженою структурою). Ці комплекси можуть відвідуватися людиною, а також перебувати під впливом сусідніх змінених комплексів. Але всі ці зовнішні по відношенню до комплексу впливи не змінюють його структури.

Змінені (з порушеною структурою). До цієї групи належать, по-перше, антропогенно-природні комплекси, які виникли під впливом людини (прямим або непрямим), але в подальшому розвиваються як природні, без впливу людини, наприклад, заплавні луки, які утворюються на місці вирубаного у річки лісу.

По-друге, до цієї групи належать антропогенно-відновлювані комплекси тобто ті, які знаходяться в процесі свого відновлення. Так, сосновий зеленомошний ліс, що виник під впливом людини (вирубка корінного лісу, пожежа), через деякий час перетворюється в ялинник-зеленомошник, який є зональним типом для даного району.

По-третє, в цю групу входять антропогенно-деградуючі комплекси, що формуються при руйнуванні окультурених (перетворених) геокомплексів. Процеси, які руйнують структуру окультуреного комплексу, це ерозія, засолення, заболочування, виникнення пісків, що розвіваються та інше.

Зокрема в окремих місцях спостерігається заростання лісом занедбаних ріллі і суходільних лук.

Окультурені (перетворені) – цілеспрямовано змінені ландшафти. Це, головним чином, урочища і фації, які відповідають сільськогосподарським типам використання земель: ріллі, пасовищам, садам, лісонасадженням, паркам, плантаціям та ін.

Доцільно розрізняти три поняття: «антропогенне походження», «антропогенна зміна» і «антропогенна перетворення». Антропогенними за походженням є переважно прості системи – фації, урочища і рідше місцевості (групи урочищ). Стосовно до систем більш високого рангу краще використовувати поняття «антропогенна зміна» (ландшафти, округи, провінції та ін.).

Ю. Г. Саушкин дав таке визначення цьому поняттю:

«Культурним ландшафтом називається такий ландшафт, в якому безпосередній внесок до нього праці людського суспільства так змін в співвідношення предметів і явищ природи, що ландшафт придбав нові, якісно інші особливості в порівнянні з колишнім, природним своїм станом».

В межах культурного ландшафту зазвичай виділяють ділянки трьох типів:

Продуктивне ядро ландшафту – ділянку інтенсивного технологічного впливу (поля, сади, виноградники і т.і.).

Рекреаційну микрозону – парки, зелений пояс, який використовується для відпочинку населення, колективні сади і т. П.

Заповідну територію – умовно постійні природні комплекси з непорушеною структурою. Головна ознака цієї території – повна заборона господарської діяльності.

Яким має бути співвідношення між трьома структурними частинами культурного ландшафту? Відповісти на це питання нелегко. Д. Л. Арманд вважає, що близько 90% території землі може бути освоєна під сільське господарство і експлуатаціюі лісу, 9% – під рекреацію, близько 1% – під заповідники (Класифікація ландшафтів..). .

Проте така оцінка звичайно не узгоджується з головними принципами екології. Згідно екологічним підходам для стабільності екологічного балансу в якомусь регіону необхідно мати значно більшу площу природно-заповідних територій.

За типом використання ландшафтів, а отже, і спрямованості антропогенної зміни їх можна розділити на три групи:

Сільськогосподарські ландшафти – це ландшафти, змінені в процесі сільськогосподарської праці населення (рослинництво, тваринництво та інші галузі). Під впливом людини природний рослинний покрив в них замінюється польовими і луговими культурами, а також фруктовими садами, пасіками і т. П. Все це істотно змінює природну систему. Особливо сильно трансформується тепловий та водний режим території. Так, випаровування і стік в сільськогосподарських ландшафтах відбувається інтенсивніше, ніж на територіях, покритих лісом. На полях затримується менше вологи, але тепловий обмін виражений яскравіше, оскільки приплив радіації на поверхню більше, ніж в лісі. Це впливає на діяльність мікроорганізмів, на характер процесів ґрунтоутворення і ін.

Лісогосподарські ландшафти – це ландшафти, змінені в процесі лісокористування. Найменш порушені геосистеми, в яких переважають ліси, що мають водоохоронне, грунтозахисне значення.

Гірничопромислові ландшафти – це ландшафти, змінені в результаті видобутку корисних копалин, головним чином, відкритим способом. У даних системах відбувається докорінна зміна літогенної основи ландшафтів, ґрунтів та рослинності.

Крім зазначених груп, за типом використання виділяються також такі види антропогенних ландшафтів: водогосподарські – які використовуються з метою ведення водного господарства та змінювані в процесі меліоративного будівництва; рекреаційні – використовувані і змінювані в процесі організації відпочинку населення; забудовані території – екосистеми міст і сільських поселень.

Геотехнічними називають системи, в яких в складі єдиного цілого функціонують елементи природи і техніки, контролю, регулювання, управління. Даний підхід сформулюваний на основі вивчення взаємодії великих гідротехнічних споруд з ландшафтами прилеглих територій (водосховища ГЕС і ландшафт, канали і ландшафт та ін.) (Класифікація ландшафтів..).

Цінні ландшафти заплави Дніпра у Києві

Заплава Дніпра у Києві є ландшафтом, який фактично дійшов до нас з часів Київської Русі. Саме він становить головну окрасу і визітівку Києва. Ландшафт зеленої Київської заплави у комбінації з київськими правобережними озелененими схилами на сьогодні є практично єдиним гармонійним містким ландшафтом в Києві, який надає нашому місту індивідуальності та навіть деякої унікальності. Сучасна заплава поєднує як в різному ступені збережені природні, такі цілком антропогенно-культурні ландшафти. Серед обох цих типів ландшафтів наявні цінні види, які формують неповторність Київського середовища.

Серед фрагментів природних ландшафтів цінність становлять перш за все фрагменти первинних ландшафтів заплави. Вони збереглися на самій півночі київського острівного архіпелагу: – острови Вальківський, Великий та Пташиний. Надзвичайно цінні вихідні ландшафти заплави Дніпра ми можемо оглядати і на півдні київського острівного архіпелагу, де вплив будівництва водосховища так не позначився. Фрагменти унікальних для заплави Дніпра по площі притерасної заплави збереглися ще в районі Осокорківських лук та нижче Києва на лівобережжі. Усі ці ландшафти відрізняються величезною мальовничістю, тут пану відчуття дикості та величності природи. Вони демонструють якою заплав Дніпра була до разючої антропогенної трансформації.

Натомість більша частина вкритих зеленими насадженнями центральних дніпровських островів належить до вторинних природних ландшафтів, які Наводницький парк, урочище Горбачиха, Дніпровські острови, найважливіші то острови Труханів та Венеціанський в осерді старого Києва. Ці острови становлять невід’ємну складову сучасного київського ландшафту – смарагдової долини з великими дніпровськими плесами. Висока декоративність цих ландшафтів відмічається в усі сезони року. Влітку – смарагдова зелень тутешніх лісових насаджень, прибережно-водної та суто водної рослинності. Восени особливу естетику мають жовтіючі дерева тополі чорної та червоні пагони ліани – дівочого винограду. Надзвичайно мальовничі ці ландшафти взимку, особливо під час замерзання Дніпра, коли уся заплава перетворюється на велику крижану долину. Навесні ж усі елементи заплави радують око неповторним смарагдовим кольором. Ландшафти заплави Дніпра суттєво урозмаїтнює присутність в них зграй водоплавних та річкових птахів, що надає Києву особливого духу річкового міста.

До складу природних компонентів дніпровського ландшафту подекуди дуже вдало вплітаються антропогенні елементи – такі як колона Магдебурзького права на Дніпровській набережній, Парковий пішохідний, Північний та Південний міські мости. Надзвичайно мальовничі також ландшафти штучних дніпровських заток що утворилися під час гідронамиву міських районів,але тепер являють собою надзвичайно цінну складову Київського міського простору.

Прикладом поєднання цінних природних ландшафтів та високого історико-культурного значення на історичну спадщину є Труханів острів. Його мальовничий зелений покрив поєднується з окремими історико-культурними орієнтирами, такими як пам’ятник спаленій слобідці, фундаменти острівної церкви, школи, окремих будинків та парашутної вежі, дніпровських загат, що свідчать про колись важливе поселення на ньому.

Місцем естетичного розкриття в повній мірі цих міських ландшафтів є видові пункти пагорбів лівобережжя чи київські мости. Необхідне створення додаткових видових площадок, а також розвиток річкових екскурсій на Дніпрі у Києві.

Окремо також необхідно згадати фрагменти урбаністичного ландшафту минулих епох: цивільної, культової та промислової забудови. Києву з цим не дуже пощастило. Війни та недбале ставлення до фрагментів традиційного укладу історичних київських місцевостей призвели до значного руйнування культурного ландшафту ключового історичного заплавного району – Подолу. Постраждали також історична забудова Набережного шосе, безповоротно втрачено київські слобідки. Проте необхідно безумовно зберегти те що збереглося, а також відбувати дещо з бездумно знищеного – зокрема споруди Київського водогону на Набережному шосе, елеватор біля еллінської церкви, Подільський верк тощо. Все це значно підвищить вартість культурного ландшафту Києва. Необхідно також змінити ставлення до того що ще лишилося. Кожна старовинна хата решток Микільської Слобідки чи інших заплавних сел. Становить важливу цінність, яка має бути використана. В цьому нам треба повчитися в досвіду Сполучених штатів Америки, де фрагменти історичного ландшафту дбайливо охороняються та пропагуються.

Шляхи охорони ландшафтів Києва

Охорона Київських ландшафтів має розпочатися з усвідомлення їх виключної цінності та зміні ставлення до міського простору. Має бути усвідомлена необхідність збереження ландшафтного різноманіття та не можливість підпорядкування разючих змін ландшафту поточним інтересами правлячих кіл (Колінько, Куровський, 2010).

Необхідно також зазначити що в Європі поширену низку механізмів охорони традиційних ландшафтів. Це зокрема створення в Польщі, Чехії та інших країнах світу – Ділянок охоронюваного ландшафту, в Англії функціонують природні парки. Для створення нового інструменту охорони ландшафтів в Європі країнами Європи в 2000 р. була підписана , яку в 2005 р. ратифікувала і Україна.

В Україні і зокрема в Києві збереження природного ландшафту намагаються досягнути природоохоронці шляхом створення об’єктів природно-заповідного фонду України. Див. розділ.

Водночас треба зауважити, що будь-які історико-культурні заповідники та ніш формальні обмеження не поширюються на заплаву Дніпра.

В Україні також з’явилася ініціатива підготовки Закону України «Про ландшафти», який наразі поки що не прийнятий. З метою охорони київських ландшафтів НГО "Київська ландшафтна ініціатива" розроблено , яка відкрита до підписання усіма зацікавленими особами.

Джерела:

Smereka Func="ProtectText">Європейська ландшафтна конвенція 20.10.2000 р.

Колінько В.В., Куровський Г.К. Київ – священний простір. Друге видання. Від філософії простору до національної ідеї. Київська ландшафтна ініціатива. Київ – 2010 р. -256 с.