Версія для друку

Софія Малильо. Надія

Людськість

У злетах Віри і Знання жаданні –

одної сутності незримі грані,

її буття основа і мета:

ото душа, її єство таємне

пізнати прагне вічне-незбагненне,

що в недосяжності одвік вита.

Де взявся дух і як одягся в тіло?

Чимало на Землі днів пролетіло,

а розв’язку нема тієї таїни.

Як важко рід людський міняв планету,

ніс Віри й знань невпинну естафету,

сліпий і винуватий без вини!

Які безмірно дорогі офіри

приніс він на вівтар Науки й Віри:

і піт, і кров, і труд мільярдів серць!

Як часто Зло з опущеним забралом

жадобу світла і добра долало!

І так понині той триває герць.

В ім’я чого в тім герці велетруднім

горіли пошуком найкращі люди,

любов до людства несучи в серцях?

О генії-провісники, таланти,

людського роду світочі й гіганти,

чи ж не до Бога ви шукали шлях?

Так хай Знання, трудом важким здобуті,

нас в кожну мить, на кожному розпутті

спрямовують на Віри хресну путь.

Нехай вони зіллються гармонійно,

щоб нас до Істини вести надійно,

якій ім' я – Бог, Світло, Вічна Суть.

7/X-1991.