Людськість
Софія Малильо
У злетах Віри і Знання жаданні –
одної сутності незримі грані,
її буття основа і мета:
ото душа, її єство таємне
пізнати прагне вічне-незбагненне,
що в недосяжності одвік вита.
Де взявся дух і як одягся в тіло?
Чимало на Землі днів пролетіло,
а розв’язку нема тієї таїни.
Як важко рід людський міняв планету,
ніс Віри й знань невпинну естафету,
сліпий і винуватий без вини!
Які безмірно дорогі офіри
приніс він на вівтар Науки й Віри:
і піт, і кров, і труд мільярдів серць!
Як часто Зло з опущеним забралом
жадобу світла і добра долало!
І так понині той триває герць.
В ім’я чого в тім герці велетруднім
горіли пошуком найкращі люди,
любов до людства несучи в серцях?
О генії-провісники, таланти,
людського роду світочі й гіганти,
чи ж не до Бога ви шукали шлях?
Так хай Знання, трудом важким здобуті,
нас в кожну мить, на кожному розпутті
спрямовують на Віри хресну путь.
Нехай вони зіллються гармонійно,
щоб нас до Істини вести надійно,
якій ім' я – Бог, Світло, Вічна Суть.
7/X-1991.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
