У господнім храмі
Софія Малильо
У Господнім храмі сяє позолота,
трепетним промінням миготять свічки.
Далеко відступили всі земні марноти,
і серця зігріті почуттям палким.
І чуття тріпочуть разом зі свічками
сяйвом миготливим, доброти вогнем,
а в душі, що скинула сірих буднів камінь,
тихо наростає благодаті щем.
І співають вірні у єднанні щирім
(благодатним духом пройняті серця):
тут вони насправді зріднені у вірі,
мов брати і сестри перед лицем Творця.
Молитви шепочуть і співають діти,
скарб наш найдорожчий, наше майбуття.
Віри чистий пломінь не дасть їм зачерствіти
у важких щоденних випробах буття.
Чи душі багато задля блага треба?
Щирого натхнення, що з людьми ріднить.
Хай палка молитва лине в далі неба,
хай Господня ласка всіх нас осінить!
13/XII-1993.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
