Молитва-псалом
Софія Малильо
Господи-Боже, в Трійці єдиний,
молюся до Тебе, дитя України,
щасливе, хоч кволе, старече дитя.
Чи ж я, бредучи через терни і грози,
уже розгубила усі свої сльози,
розтратила вщент всі свої почуття?
Господи-Творче, Благий, Милостивий!
Почуй, благаю, мій голос тужливий!
Чому ж бо душа моя – наче німа?
Так задарована щедро Тобою,
питаю щоденно себе із журбою:
«Чом вдячності сліз в моїм серці нема?»
Провинна я, Господи, перед Тобою,
перед людей добротою святою.
Так мене гріє сердець їх тепло!
Їх ласка щомить моє серце проймає,
а сліз благодатних немає…
Чи висохло зовсім їх джерело?
О Боже, прийми слово щире і чесне!
Хай серце моє для натхнення воскресне,
нехай оживе, як весною трава!
Хай сповниться знову сльозами любові!
Нехай вони хлинуть із нього, як повінь,
і виллються в добрі діла і слова!
Прийми, Всеблагий, цю молитву гарячу!
Даруй мені чудо: хай ревно заплачу
від щастя, що люди дарують мені.
Душа хай розквітне чуттів новизною
в щасливім єднанні з людьми і з Тобою
на всі ще для мене суджені дні.
27/XI-1999.
Дух прагне істини і благодаті
Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш
Надія
Попередній | Перелік віршів | Наступний
|
